Цим матеріалом «Про Захід» розпочинає новий проєкт, що має назву «Історія однієї картини». Він поєднає мистецтво, історію та буденне життя; розкаже про відомих місцевих художників та їхні полотна; спробує зробити так, аби ви поглянули на знайомі роботи свіжим поглядом. А почнемо з історії «Портрету А.С» – одного з найвідоміших творів художника Адальберта Ерделі.
Учень Ерделі, художник, письменник і журналіст Ласло Балла (брат художника Павла Балли), згадуючи вчителя у своїй статті до 15-ї річниці смерті Адальберта Ерделі, писав, що не раз бував у його домі. «Ми, учні художної школи, ходили до помешкання нашого ректора, як до доброї криниці. За порадами, настановами або просто для того, щоб ковтнути того повітря, яке було біля нього, його картин, меблів, квітів у знаменитому саду, – згадував у статті головний редактор газети «Kárpáti Igaz Szó». – Ми щодня ходили до Майстра – і щодня зустрічалися з А.С. Вона висіла у вітальні біля плетених крісел, у які він саджав відвідувачів. Щоденні зустрічі створили інтимний, дружній зв’язок між мною та Картиною – однак незабаром С.А помандрувала з помешкання на вулиці Тихій. Коли був створений Закарпатський художній музей, Майстер запропонував для колекції саме цей портрет. Це було зізнання. Зізнання в тому, що саме в цьому творі він найкраще відчуває своє мистецьке «я» і ним хоче репрезентувати на рідній землі свою творчість».
Якщо ви не знаєте цієї роботи й навіть ніколи не чули про неї, можете познайомитися з А.С в Закарпатському обласному художньому музеї ім. Й. Бокшая. В залі, де виставлені роботи Адальберта Ерделі, ви одразу побачите її – надзвичайно красиву жінку в темній сукні й накинутій на плечі білій накидці. Вона граційно сидить у кріслі, відвела погляд. Якщо придивитися, майже всі елементи цього полотна виконані в зеленому кольорі, який дуже любив Ерделі. Навіть сукня, яка спершу здається нам чорною, насправді є темно-темно-зеленою. Це і є відомий «Портрет А.С».
Історія цієї картини є дуже цікавою, а ще сповненою багатьох невідомих моментів, які з роками обросли легендами. Мовляв, на ній зображена 16-літня Аґлая Серені (в деяких джерелах – Серемі, що є помилкою), добропорядна родина котрої забороняла їй зустрічатися зі значно старшим за неї художником; що пара мала одружитися, але Ерделі поїхав до Парижа, а Аґлаю батьки забрали до Словаччини; що багато років потому Аґлая прийшла до музею й побачивши там свій портрет, довго плакала.
Що з цього правда і як усе було насправді, ми, звісно ж, достеменно не знатимемо ніколи. Але дещо таки уточнимо. Аґлая Серені була донькою гімназійного вчителя др. Фердинанда (Нандора) Серені. Він був родом із Пожоні (Братислави), викладав географію та природознавство у кількох навчальних закладах, аж поки доля не привела його у 1921 році до маленького Ужгорода. Тут Фердинанд та його сім’я прожили лише 10 років, до 1931-го – саме тоді викладача перевели до угорської вчительської семінарії в Братиславі. Разом із Фердинандом до Словаччини переїхала і його сім’я – включно з донькою Аґлаєю.
Чи було Аґлаї 16 років на момент створення її портрету? Ні, бо народилася вона у 1912 році, тобто у 1931-му (а саме цей рік зазначений у лівому куті картини) вона була 19-літньою. Але їй справді було лише 16, коли у місцевій газеті «Uj Közlöny» з’явилося повідомлення: «Заручини. Ердеї Бейло, художник, заручився зі Серені Аглаєю, донькою вчителя др. Серені Фердинанда». Було це у 1928 році й на той час Адальберт Ерделі мав уже 37 років. Цілком закономірно, що батькам дівчини міг не подобатися такий варіант її заміжжя. Однак заміжжя й не сталося. У 1929 році Адальберт Ерделі поїхав на творчі студії до Парижа й не повертався до 1931-го.
Чи зустрілися вони до того, як Аґлая разом із сім’єю покинула Ужгород? Чи може бути так, що портрет залишився у митця, бо був написаний з пам’яті вже після того, як вона поїхала? Може, саме тому Аґлая на портреті виглядає старшою за свої роки й не надто схожою на свої зображення на фотографіях? У 1931 році в газеті «Uj Közlöny» з’явилася замітка про роботу Ерделі, яка прикрашає вітрину магазину Молнара (в ті роки художники практикували виставляти свої нові роботи у вітринах магазинів, таким чином рекламуючи себе і повідомляючи публіку про творчі досягнення). Газета написала, що у вітрині ужгородці можуть побачити першу роботу з часу повернення художника з Парижа – портрет доньки вчителя пожонської вчительської семінарії Фердинанда Серені, пані Аґлаї Серені. Зверніть увагу, що в замітці йдеться не про портрет нареченої художника – вочевидь, на той час заручини вже було розірвано. А ще зазначено, що на період завершення роботи Серені вже проживали у Братиславі, тобто Аґлая могла і не позувати для цієї роботи. Ну, або вони все ж зустрілися на початку 1931-го, на прощання створили прекрасну роботу і роз’їхалися назавжди. Газета «Uj Közlöny» у згадуваній уже замітці зазначала, що Ерделі планує по завершенні навчального року знову повернутися до Парижа, навесні представивши портрет Аґлаї Серені на виставці. Наскільки нам відомо, плани ці так і не були художником утілені в життя.
Отже, одруження з Аґлаєю Серені було скасоване, але портрет її, як ми знаємо зі спогадів Ласло Балли, згодом висів у помешканні художника на найвиднішому місці й був подарований художньому музею. А якою ж була подальша доля самої Аґлаї? Зі щоденника Ерделі відомо, що дівчина важко переживала розрив із коханим, плакала, відпускаючи його до Парижа. Але невдачі в одному аспекті життя, як ми знаємо, часто компенсуються успіхом в іншій сфері. Переїхавши до Братислави, Аґлая вступила до Вищої школи музики й драми, дуже успішно навчалася на фортепіанному відділенні. Лише завершивши навчання у 1938 році, 26-річна дівчина вийшла заміж. Її чоловіком став шанований юрист др. Норберт Дука-Зойомі – представник давнього угорського аристократичного роду. У пари народилося троє дітей: Ілдико (1939-2021), Арпад (1941-2013) та Емеше (1944-2017). Найвідомішим із них був Арпад – талановитий словацький фізик і популярний політик, активіст «Празької весни», член Європейського парламенту (2004-2009).
Саме завдяки його публічності нам і відомі нині подробиці життя Аґлаї Серені. Так, її чоловіка після Другої світової війни комуністи заарештували й ув’язнили на 8 років, а сама Аґлая з дітьми і мамою сховалася в маленькому селі Таксонь (нині – словацьке Matúškovo), де заробляла шиттям і уроками музики. У 1947-му вона вступила до консерваторії в Братиславі, навчалася на керівника церковного хору й одночасно працювала з хором у селі. Згодом сім’ї вдалося возз’єднатися в Братиславі: Аґлая з 1959-го працювала викладачкою в консерваторії, її чоловік після повернення з трудових таборів зміг влаштуватися до музичної школи, а пізніше захопився вивченням історії медицини, зумів стати науковим співробітником Інституту історії Словацької академії наук.
Чи бувала Аґлая Серені в Ужгороді після свого від’їзду в 1931 році – достеменно невідомо. Є лише напівлегенда про те, що коли художній музей ще працював у стінах ужгородського замку, наглядачка зали, де висів «Портрет А.С», побачила старшу жінку, котра стояла перед картиною. Нині в Художньому музеї ім. Й. Бокшая розповідають, що це потім хтось поетично описав, як жінка перед картиною плакала. Ні, цього не було. Вона просто сказала наглядачці: «А це я», а працівниця так розгубилася, що не здогадалася покликати нікого зі своїх колег, аби познайомитися з жінкою й розпитати її. Так і невідомо досі, чи була це насправді Аґлая.
Аґлая Серені прожила довге, непросте, але яскраве життя. Навіть на пенсії не сиділа, склавши руки, а була керівницею одразу кількох аматорських і церковних хорів. Померла вона у 2004-му, маючи 91 рік.
Однак на портреті, створеному Адальбертом Ерделі, вона завжди буде молодою, вишуканою і дуже красивою дівчиною. Художник і журналіст Ласло Балла у статті, з якої ми починали цю історію, написав, що кожному справжньому художнику одного разу вдається створити образ Жінки. Не просто черговий портрет чи скульптуру, а саме Жінку, свою Мону Лізу, в зображення якої митець вкладає усі свої вміння, талант і любов. Саме такою Жінкою – Моною Лізою Ерделі – він вважав «Портрет А.С». А ви як вважаєте?
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
