Двадцять років тому, коли відома закарпатська художниця Наталія Сіма відзначала 50-ліття, вона задумала більше ніколи не проводити персональних виставок – щоб не виглядати на них старою бабцею з руками, які трясуться. Але хіба це про нашу Наталію Сіму – приклад елегантності і краси? Нещодавно в Ужгороді відкрилася персональна виставка до 70-ліття художниці, яка вразила відвідувачів неймовірною колористикою і оригінальним стилем. Особливо впадало в очі усім, хто щойно заходив до виставкової зали, велике полотно, яке зображує сім жінок. Саме про цю роботу ми й розкажемо нині в проєкті «Історія однієї картини».
Почалася ця історія все тих же 20 років тому, коли відома закарпатська художниця Наталія Сіма відзначала своє 50-ліття. Тоді їй здавалося, що настав час підбивати життєві підсумки, тож художниця почала роздумувати над етапами свого життя й становлення. З цих роздумів народилося полотно, яке отримало назву «Сім кольорів». На ньому були зображені сім різних жінок у кольоровому вбранні, але насправді Наталія Сіма зобразила там одну жінку від молодості до зрілості. «Мушу зізнатися, ця картина мені не подобалася, хоча на виставці її помітили, вона отримала гарні відгуки, а дитяча письменниця Галина Малик назвала її «Сім Сім», тобто сім втілень Сіми, – згадує нині художниця. – Я не знаю, чому я взагалі виставила цю роботу. Я закінчила її перед самою виставкою, інтуїтивно розставила фігури, не встигла, як слід, відшліфувати. Тобто ідея була хорошою, але виконання – досить дилетантським. І з кожним роком я відчувала це все більше й більше».
Після тієї виставки 20-річної давнини «Сім кольорів» повернулися до майстерні Наталії Сіми й були заховані у стосі інших робіт під стіною. Раз на кілька років художниця згадувала про це полотно, витягала, критично оглядала й пробувала щось перемалювати, але однаково була ним незадоволена. Наталія Сіма відчувала, що задум потрібно додумати, зробити глибшим, шліфувала роботу у той час, як робота шліфувала її. Аж ось минулого року чергова спроба щось удосконалити закінчилася тим, що Наталія Сіма без крихти жалю зафарбувала геть усе. І тоді на чистому двометровому полотні почали, наче самі собою, з’являтися зовсім нові образи сімох жінок. Наталія Сіма любить великі формати полотен, каже, що відчуває себе вільною, коли не обмежується тісними рамками. Сім жінок поверх сімох попередніх теж малювалися вільно, хоча кожен образ є максимально продуманим.
«У цьому варіанті вже є певні відсилки до езотерики, – пояснює Наталія Сіма. – Я хотіла розкрити архетипи жінки, ті етапи, які проживає, мабуть, кожна з нас. Вони не обов’язково проходять у такій послідовності, яку я зобразила, але це ті етапи, які формують цілісність жінки. Цей варіант картини має назву «Ініціації», тобто посвячення. Ви можете бачити сім жіночих фігур без виписаного обличчя. Кожна фігура ілюструє певний архетип. Починаючи зліва, бачимо юнку в білому, далі мисткиню в синьому, амазонку в зеленому, маму в рожевому, коханку в червоному, жрицю у фіолетовому і нарешті королеву в золотому. Якщо перевести це на моє життя, то юнкою я була дуже мрійливою дівчиною, але мріяла не про кар’єру художниці, а про щасливе материнство. Мисткиня – це етап мого навчання, становлення. Етап амазонки (цей образ можна розшифрувати і як бізнес-леді) в моєму житті можна поміняти місцями з мамою. Бо я спершу стала мамою, а вже як діти трішки підросли, в мене почався творчий зліт. Це сталося в 1990-х, біля кінотеатру «Москва» тоді працював художній салон, де продавали мої картини. Вони тоді просто розліталися, я не встигала приносити нові. І цей був час, коли я стала незалежною у фінансовому плані, відчувала свободу і могла творити.
Образ коханки у цьому полотні можна сприймати по-різному. Це не обов’язково про подружню зраду, це про зрілу сексуальність, вміння цінувати себе. Жриця – це образ жінки-загадки, яка залишає по собі глибокі враження. Але також це про духовну зрілість, вміння отримувати й використовувати нові знання. А от етап королеви – це, можна сказати пік життя, коли ти розумієш, що все в ньому склалося. Зараз я саме на цьому етапі і він мені дуже подобається. Це той «золотий» час, коли можна насолоджуватися життям. Наприклад, свої 70 я прийняла дуже легко. Більше того – я, мабуть, ще ніколи не відчувала себе такою вільною, як зараз!».
Картина «Ініціації» була завершена ще минулоріч, одразу після чого побувала на виставці, присвяченій Дню художника. Але після тієї виставки Наталія Сіма ще допрацьовувала роботу, сиділа над нею, поки усі кольори не стали, на її думку, ідеальними. Саме тому «Ініціації» стали центральною роботою нещодавньої персональної виставки художниці, хоча вона дуже прискіпливо ставиться до усіх своїх робіт і навіть рам для них.
«Свою виставку я складала, як симфонію, – ділиться Наталія Сіма. – Мені хотілося, щоб кожна робота підсилювала наступну, тож я підганяла кольори, аби все було органічно. В центрі ж мала бути особлива робота, щоб кольори її горіли вогнем. Саме такою стали «Ініціації». Картина одразу привертала до себе увагу, біля неї довго стояли гості. Можливо, далеко не всі розуміли ідею цього полотна, не підозрювали, що це етапи життя однієї жінки і не знали, що під цими жінками є ще попередні – з різницею у 20 років. Але мені не важливо, чи зрозуміла людина ідею картини – вона просто має зачіпати глядача на інтуїтивному рівні».
Ті ж, кому Наталія Сіма розповідала про ідею, дивилися на полотно вже зовсім іншими очима. Наприклад, одна подруга художниці сказала, що відсутність облич дозволяє кожній жінці «приміряти» на себе одну з ролей. «Я обираю коханку, бо мені саме цього зараз дуже не вистачає, мені ось такою хочеться бути!», – сказала вона під час виставки. І це примусило Наталію Сіму вкотре задуматися над тим, як творчість може позитивно впливати на свідомість людини. Незважаючи на принцип не продавати своїх автопортретів і портретів членів своєї родини, художниця готова розстатися з цією картиною, позаяк хоч і малювала трохи себе, та втілила в цих образах кожну жінку.
«Я прожила усі ці ініціації і вдячна долі за таке життя, за свою родину. Людина часто не розуміє, наскільки їй щастить. Я лише зараз чітко зрозуміла, як мені пощастило в житті. Якщо в 50 я казала, що не буду більше проводити виставок до своїх ювілеїв, то тепер уже готова приступати до підготовки наступної персональної виставки. Тему я вам не розкажу, але вона є і я вже рвуся працювати. Бо мені все ще хочеться себе вдосконалювати – і меж цьому немає».
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
