Чи бували ви колись у Горянській ротонді? Цей неймовірний храм вважається третім за давністю в Україні (після Софії Київської та Кирилівської церкви), а фрески на його стінах, як припускають, були виконані ранньоренесансними художниками школи Джотто у ХІV-XV століттях. На одній із цих фресок можна побачити янгола, що грає на незвичному музичному інструменті. Зветься цей інструмент вієллою, і саме її зараз відтворює ужгородський музикант і майстер Степан Тихоненко.
Степан Тихоненко та його ужгородський ансамбль «Castrum HUNG» виконують середньовічну музику, використовуючи для цього копії старовинних інструментів. Деякі з них пан Степан зробив власноруч, позаяк уже майже 30 років він виготовляє на замовлення арфи, лютні, торбани, віоли да гамба різних розмірів тощо. Та от уже кілька років майстер виношує іншу амбітну ідею – оживити найстаріше зображення музичного інструмента на Закарпатті, вієллу, зображену на фресці Горянської ротонди. Ідея ця стала символічною і ще більш важливою для втілення після того, як на фронті загинув той, хто показав Степанові Тихоненку цю фреску, зацікавив його цією роботою – доцент кафедри старовинної музики Національної музичної академії України ім. П. Чайковського Іван Кузьмінський.
«Вперше я побував у ротонді на початку 1980-х, коли закінчив аспірантуру у Томську, – розповідає Степан Тихоненко, котрий, до слова, за професією є педіатром. – Мій приятель Євген Мацола, котрий був із театру Віталія Дворцина, зумів організувати у ротонді невеличкий концерт. Тоді це був, якщо не помиляюся, музей. Театральна молодь зібралася там і я пів годинки грав на лютні у тій майже порожній церкві з чудовою акустикою, серед старовинних фресок. Тоді, до речі, я не звернув увагу на янгола з музичним інструментом. Мені його показав аж у 2019 році Іван Кузьмінський, котрий приїхав до нас на фестиваль старовинної музики. «Треба дослідити цю фреску, там така цікава фідель», – сказав він мені. Але тоді я ще не був готовий братися до цієї роботи, ідея визріла пізніше, під час епідемії коронавірусної інфекції».
То що ж так зацікавило музикантів? Який інструмент могли намалювати у ХІV-XV століттях, ймовірно, італійські художники школи Джотто? Степан Тихоненко пояснює, що фреска, хоч і перебуває в поганому стані, однозначно зображує струнно-смичковий інструмент, що зветься вієллою. Відомий він із Х-ХІ століття, був різної форми та величини. Вієлла має особливе налаштування струн, це інструмент радше для акомпанементу, супроводу співу. Використовували його часто у чернечих спільнотах, тож Степан Тихоненко припускає, що автори фресок у ротонді могли бути ченцями, котрі привезли з собою у далекі краї вієллу – це підказує майстерність зображення, тобто художники мали дуже добре знати інструмент. І це не дивно, бо в ті часи григоріанські наспіви, християнські гімни часто супроводжувалися саме вієллою. Зображення її збереглися у дуже багатьох джерелах із Західної Європи, однак для нашого регіону вони не притаманні, а тому – унікальні.
Сцена, у якій на фресці зображена вієлла, зображує канонічне уявлення коронації Марії на небесах. Цю сцену часто зображували в європейських церквах і на полотнах. Зазвичай коронація доповнювалася групою янголів, котрі грали на музичних інструментах. У Горянській ротонді є зображення лише одного янгола, але це аж ніяк не применшує його цінності, навпаки – робить його ще більш унікальним.
Степан Тихоненко за своє життя зробив багато вієлл, однак ідея відтворити музичний інструмент із фрески, причому відтворити максимально подібно до того, як це робили колись, захопила його. Він сформував свій замисел у проєкт «Горянська вієлла: реконструкція середньовічного струнно-смичкового музичного інструмента вієлла (vielle) з фрески XIV століття пам’ятки національного значення Горянська ротонда (м. Ужгород Закарпатської області)», який цьогоріч виграв грант від Українського культурного фонду. Почав із дослідження фрески, точніше зображення на ній. Разом із тим підшукував один із найважливіших елементів майбутньої роботи – шматок цільної деревини віком 20-30 років.
«Нині важко знайти шматок, старший за три роки, але мені вдалося роздобути вільху, вистояну 30 років, – розповідає пан Степан. – Це дуже важливо для виготовлення корпусу дерев’яного музичного інструменту, адже вистояне дерево вже не змінюватиме форму – відповідно не буде змінюватися і звук. Виготовити з цільного шматка деревини корпус – нелегко, треба довго видовбувати середину, але робити це максимально обережно, аби деревина не тріснула. Ці роботи не можна проводити у спекотну погоду, тому я радію, що вже встиг завершити найскладніші роботи: виготовити та обробити форму. Додам, що я дуже вдячний УКФ за фінансову підтримку , без якої я не зміг би самостійно реалізувати у повному обсязі цей проєкт. За кошти стипендії я придбав необхідну резонансну деревину, декілька особливих ручних інструментів та інші важливі складові.»
Наразі майстер працює над приклейкою верхньої деки, після чого візьметься за виготовлення самшитових кілочків та виготовлення лукоподібного смичка, видовженого на кінцях. Під час роботи він намагається використовувати ручні інструменти, але іноді для точності і зручності користується й сучасними методами. На цьому етапі найважче для пана Степана – знайти в Україні струни, адже для вієлли не підійдуть сучасні металеві варіанти, потрібно знайти струни з овечих кишок, виготовлені ще за середньовічною технологією. В нашій країні немає майстрів, котрі таким займаються, тож потрібно шукати постачальника, котрий привезе їх з-за кордону. Для того, аби закінчити інструмент, Степан Тихоненко має ще місяць, а вже у жовтні проєкт завершиться в ужгородському замку презентацією вієлли з концертом, під час якого всі охочі зможуть почути, як вона звучить.
Пізніше планується також концерт ансамблю «Castrum HUNG» у Горянській ротонді, на стіні якої можна побачити оригінальне зображення вієлли. Програма буде для ансамблю новою, до неї увійдуть християнські гімни з італійського пісенника XIV століття «Laudario di Cortona», тобто прозвучить у супроводі вієлли якраз та музика, яку могли на ній виконувати в той період, коли в Горянській ротонді були створені зображення інструменту. Тож слідкуйте за анонсами і не пропустіть можливості почути вієллу – витіснену скрипкою, забуту, а тепер відроджену умілими руками ужгородця красуню зі старовинної фрески.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
