Кожної неділі, о 10.00, в рові ужгородського замку збираються хлопці у чорних футболках із надписом «CS Gladiator». Розкладають стрілецький тир, запалюють вогнище, ставлять варити у казанку щось смачне й чекають на гостей. Так працює «Фортеця духу» – унікальний проєкт, який не має аналогів в Україні. Суть його полягає в тому, аби ветераниросійсько-української війни могли зібратися разом, корисно провести час, постріляти з лука, скуштувати смачний обід просто неба, підтримати одне одного, а заразом навчити стрільби з лука усіх охочих – як туристів, так і ужгородців.
Ідея «Фортеці духу» належить ветерану Костянтину Кашулі – бійцю 5-ої окремої штурмової бригади, учаснику «Ігор нескорених» та керівнику спортивного клубу «Гладіатор». Перебороти переживання після ампутації ноги йому допоміг спорт, яким боєць захопився ще в реабілітаційному центрі. Не минуло й місяця після виписки, як Костянтин вже був капітаном команди з ампфутболу(футболу для людей із ампутованими кінцівками), грав у волейбол, активно тренувався. А ще задумав створити спортивний клуб, де побратими могли би разом займатися адаптивними видами спорту, підтримувати одне одного, проходити не лише фізичну, а й психологічну реабілітацію.
Нині спортивний клуб «Гладіатор» об’єднує 28ветеранів, котрі в обладнаному «Карпатською Січчю» спортивному залі в спорткомплексі «Юність» займаються важкою атлетикою, волейболом сидячита стрільбою з лука. Штаб-квартирою для них є «Ветеранський хаб. Закарпаття», що діє в Ужгороді, на вул. Карпатської України, 98 і надає юридичну, психологічну та соціальну допомогу ветеранам і членам їхніх сімей. Хлопці кажуть, що готують для своїх побратимів, котрі повернуться з війни, простір, де вони зможуть знайти однодумців та отримати допомогу. «Кожен ветеран – уже наш друг і брат, – каже Костянтин Кашула. – Тож ми чекаємо усіх, хто пройшов війну. Закликаємо не сидіти вдома, згадуючи те, що було там, а жити сьогодні».
Загалом спортивний клуб «Гладіатор» прагне в майбутньому охопити всі адаптивні види спорту, аби ветерани могли спробувати себе в кожному. Та поки зосередилися на кількох. Стрільба з лука стала випадковим відкриттям: ветерани відвідали фестиваль «Бельтайн», що проходив в ужгородському замку, й побачили, як у рові замку стріляють з луків. Спустилися, спробували – й так захопилися, що вирішили зробити це повноцінним проєктом. Тож нині вони тренуються зі спортивними луками для участі у змаганнях, а щонеділі проводять відкриті навчання для туристів і всіх охочих.
Благодійний фонд «Закарпатський центр розвитку та консультацій «Едванс» (м. Берегово), а також тренери Євгеній Лукша, Микола Смолінський, та Олександр Коваль подарували для цієї мети 5 традиційних угорських луків та аксесуари до них, як базовий комплект спортивно-розважального стрілецького тиру. Виготовив ці луки вручнуугорський майстер Шандор Молнар – один із найбільш досвідчених майстрів-ремісників.Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т.Легоцького підтримав ініціативу і погодився надати безпечний майданчик для влаштування стрілецької локації, доступної для ветеранів, їхніх родин ітуристів. Після кількох тижнів тренувань, які проводив Євгеній Лукша, найбільш активні ветерани досягли достатньої кваліфікації для того, аби навчати стрільбі інших.
Нині щонеділі в рові ужгородського збираються ветерани з родинами та їхні друзі. Готують їжу (минулого тижня був смачний плов, перед тим – рибна юшка), пригощають нею всіх охочих за донатина розвиток свого спортивного клубу. І, звісно, навчають гостей стріляти з лука. Мають уже навіть перших постійних відвідувачів, як-от веселу компанію юнаків 17-18 років, котрі, спробувавши раз, запалилися й тепер приходять щонеділі. Кажуть, що якби ці заняття проводили не ветерани, можливо, й не долучилися би. А ветеранський стрілецький тир є для них особливою мотивацією і викликає повагу.
Проєкт «Фортеця духу» справді орієнтований і на те, аби колишні військовослужбовці більше спілкувалися з цивільним населенням. «Гладіатори» кажуть, що після звільнення хлопці часто закриваються, не хочуть комунікувати з людьми, вважають, що їх ніхто не розуміє. Саме тому вони радять не засиджуватися вдома, у полоні важких думок, а якомога швидше намагатися вилізти зі своєї мушлі. Корисним таке спілкування є і для цивільного населення, яке часто не знає, як звертатися до ветерана, боїться сказати щось не те. Найбільш щирими є зазвичай діти, котрі часто не соромляться спитати у ветеранів, чому вони на протезах, чи вони, бува, не роботи чи кіборги. Хлопці на такі питання, звісно, не ображаються. Вони кажуть, що готують суспільство до того, аби люди на протезах, колісних візках чи з травмами сприймалися з повагою та розумінням, щоб на них не витріщалися, а бачили в них, у першу чергу, особистість.
Власне, сприйняти нові реалії ветерани-«гладіатори» допомагають не лише цивільним, а й своїм побратимам. Учасник спортивного клубу Юрій Бідюк розповів «Про Заходу», що він із хлопцями часто відвідує поранених військовослужбовців у лікарнях і вдома. Юрій, котрий до повномасштабного вторгнення працював на Запорізькій атомній станції, втратив ногу у 2023 році. Каже, що коли після поранення прийшов до тями в лікарні й дізнався про ампутацію, сприйняв це філософськи, але підтримка дружини й друзів теж була дуже важливою. Однак є хлопці, котрим цього замало. От нещодавно дружина одного бійця попросила «гладіаторів» приїхати до її чоловіка, котрий важко переживав ампутацію, мав суїцидальні думки. Юрій каже, що після того, як він із хлопцями відвідав цього бійця, стан його покращився, він сам зізнався, що йому стало легше. «Ми чесно кажемо таким хлопцям, що далі буде непросто, вже не буде, так, як раніше, – розповідає Юрій Бідюк. – Але це не біда, навіть з ампутацією можна жити повноцінним життям, займатися спортом, громадською діяльністю, працювати. Роботи зараз дуже багато і ампутація зовсім не є завадою. Треба лише прийняти себе нового».
Останній пункт – прийняти себе, битися за себе і свою свободу – є також чи не найважливішим посилом закарпатських «гладіаторів». Вони мріють, що кожен ветеран, повернувшись додому, знайде себе у мирному житті. А спорт і підтримка побратимів мають у цьому допомогти. Тож якщо ви ветеран і хочете доєднатися до клубу – приходьте щонеділі у рів ужгородського замку або щочетверга увечері у «Ветеранський хаб». Якщо ж ви не ветерани, але бажаєте їх підтримати – то також приходьте щонеділі до рову ужгородського замку: подякуйте за службу, поспілкуйтеся, навчіться стріляти з лука, дозвольте пригостити вас смачною їжею, залиште донат на розвиток клубу і підтримуйте всіляко ветеранські ініціативи.
«Гладіатори» ж уже готуються до нових боїв. Днями члени клубу вирушають до Ірпеня на змагання, після чого змагатимуться вже у Львові. 21 червня в Ужгороді вони готуються до купальських вихідних, під час яких також будуть вчити всіх охочих стріляти з лука і спалять опудало путіна. А вже 5-6 липня в Ужгороді вперше відбудуться всеукраїнські змагання з адаптивних видів спорту «Карпатський виклик», тож приходьте повболівати за учасників на площу Є. Фенцика.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
