«Україна віддала Угорщині частину Закарпаття», «На Закарпатті чоловік заманював дітей у машину морозивом», «Закарпатські русини вимагають від Порошенка автономію», «На Великоберезнянщині військовий гелікоптер відкрив вогонь по бійцям Правого сектору», «На Закарпатті поблизу кордону з Угорщиною розстріляли опергрупу СБУ». Всі ці «новини», які активно поширювалися як всеукраїнськими, так і закарпатськими ЗМІ поєднує одне – вони ніколи нічого спільного з реальністю не мали.
Фейки та маніпулятивні новини давно заполонили інформаційний простір. Їх охоче розповсюджують так звані сайти-сміттярки, щоб отримати перегляди на шок-контенті, а також з задоволенням поширюють користувачі соціальних мереж, хтось свідомо, а хтось просто приймає на віру навіть найнереальнішу інформацію.
За даними всеукраїнського дослідження, яке провела Волонтерська ініціатива “Як не стати овочем”, 54% українських користувачів соцмереж поширюють фейки та маніпулятивні новини.
Водночас більшість користувачів інтернету отримують новини із соцмереж. Лише з Facebook новини дізнаються 49% користувачів. Найгірше те, що серед інформаційних сторінок – лідерів Facebook за кількістю підписників дуже багато сайтів-сміттярок, а відомі сайти фейкових та маніпулятивних новин BBCcCNN і Zvistka на чолі списку, випередивши всі серйозні інформаційні видання. Загалом, у топ-10 найпопулярніших інформаційних сторінок в Україні аж 7 сайтів-сміттярок. Тож можна зробити висновок, що з інформаційною гігієною у наших співгромадян все не дуже добре. Втім, ми в цьому не унікальні. Фейкові новини, маніпуляції, теорії змов заполонили весь світ. Особливо це стало видно на тлі коронавірусної кризи, а ефективних методів боротьби з цим поки що не придумав ніхто.
Втім, це не означає, що боротися не потрібно. В Україні розвінчуванням фейків займаються кілька проектів. Найстарішим із них є Stopfake.org, який був створений у березні 2014 року. Головною метою проекту було розвінчування фейків з Росії, які в той час нещадно штампувала пропагандистська фабрика Кремля. Це були ті часи, коли нам розповідали про розп’ятих немовлят у Слов’янську, по два раби з числа донеччан для українських добровольців, про заплаканих корів і багато іншого. І хоч ці недолугі вигадки поповнили фольклор українського гумору, в цілому псевдо інформаційна атака на Україну була настільки потужною, що потрібно було їй негайно протидіяти. Цим і зайнялися ентузіасти, які увійшли до команди Stopfake.
Тривалий час основним завданням Stopfake було спростування фейків російських та проросійських ЗМІ. Однак після пандемії Covid-19 вже весь світ накрила небачена ніколи раніше лавина фейків, пов’язаних із появою вірусу, рівнем захворювання, народних методів лікування коронавірусної інфекції, шкідливості вакцинації, злоякісного випромінення вишок 5G і багато-багато іншої маячні, яку всі ви стовідсотково зустрічали в соціальних мережах та на сайтах-сміттярках. І хоча найбільші інтернет-майданчики намагаються протидіяти фейковому цунамі, виходить це не ідеально. Тому Stopfake та інші ресурси, які борються з дезінформацією (до прикладу, проект «По той бік новин») доклали дуже багато зусиль, щоб спростовувати ковідні фейки.
Одним із представників команди Stopfake є Артем Лапієв, який зустрівся із закарпатськими журналістами в Києві, під час прес-туру, організованого Українським кризовим медіа-центром разом з Естонським Центром східного партнерства, та розказав про специфіку та інструментарій роботи фактчекера. Тож, доклавши трохи зусиль, будь-хто й сам може стати фактчекером бодай для себе самого, щоб не стати жертвою дезінформації.
Насамперед Артем Лапієв пропонує «включати» критичне мислення. І якщо ви сумніваєтеся в достовірності інформації, потрібно задати самому собі ряд запитань. Звідки ця інформація, які підтвердження вона наводить, хто озвучив інформацію, яке першоджерело і так далі.
У фейкоробів є ряд стандартних прийомів, знаючи які можна з’ясувати, фейкова це інформація чи справжня. Один із найпоширеніших – посилання на невідомих «експертів». Якщо новина розпочинається з виразу «експерти стверджують», чи «фахівці з … країни довели», при цьому не називаючи імена тих «експертів», це майже стовідсотково дезінформація. Втім, розуміють це й фейкороби, тому зараз все частіше можна натрапити на дезінформацію з посиланням на реальних людей. В такому випадку можна перевірити, хто ці експерти, кого вони представляють, в якому контексті була зроблена їхня заява і т.д. Дуже часто виявляється, що ці так звані «європейські» чи «американські експерти» представляють структури, які фінансуються урядом Росії і по суті створені саме для подібних видувань неправдивої інформації.
«Портфель» фейкороба складається з ряду інструментів, з допомогою яких він створює дезінформацію. Окрім згаданих псевдоекспертів це також фото, відео, звичайна вигадка, маніпуляція цифрами, контекст, маніпулятивнийзаголовок, неправильний переклад.
Натомість інструментами фактчекера є: пошук першоджерела інформації, інформаційні запити до структур, з яких нібито пішла фейкова чи маніпулятивна новина, робота з пошуковиками, допоміжні сайти, соціальні мережі, пошук деталей поданої інформації і, звісно ж, критичне мислення.
Скажімо, Stopfake спростував дуже багато псевдоновинросійської пропаганди, які нібито стосувалися якихось намірів української влади, просто подаючи інформаційні запити до держструктур, які у них згадувалися. Звичайно, цей метод доволі часозатратний і не підійде будь-якому користувачу. Саме тому й слід відвідувати ресурси борців з фейками, щоб пересвідчитися, наскільки правдива та чи інша інформація.
Однак є чимало засобів перевірки інформації, які ви можете використати самостійно і швидко. Найпоширенішим видом фейків є фотофейки. Водночас, їх і найпростіше виявити протягом кількох секунд. Однак, багато користувачів не знають про цю можливість і вірять будь-яким кричущим фото. Якщо ви користуєтеся браузером Google Chrome, вам достатньо навести курсор мишки на сумнівну фотографію, натиснути праву клавішу і вибрати пункт «знайти це зображення в Google». Якщо ваш браузер такої функції не має, можна встановити спеціальний плагін Наприклад, Whostole my pictures. Його перевага в тому, що пошук фото відбувається не лише в Google, але й в інших пошуковиках.
Складніше перевірити на достовірність відеофейки, оскільки в інтернеті не існує такого простого пошуку відео, як фотографій. Однак і тут фактчекери пропонують декілька варіантів. По-перше, якщо ви зустріли сумнівне відео Youtube, вбудоване в матеріал на сайті, варто перейти на сам Youtube, щоб отримати про нього більше інформації. Для цього достатньо клікнути на логотип відеосервісу в правому нижньому кутку.
Якщо ж відео з’явилося на сервісі нещодавно, варто почитати коментарі під ним. Дуже часто в коментарях з’являються люди, які знають походження ролику. Крім того, варто звертати увагу на деталі відео: вуличні таблички, номери автомобілів, назви закладів. Дуже часто це допомагає з’ясувати, де насправді знімалося відео.
Ще один спосіб перевірки – опишіть ключовими словами те, що бачите на відео і спробуйте пошукати інформацію за ними в пошуковиках. Можливо, хтось вже описував події, які ви бачите в ролику.
Крім того можна зробити скріншот найяскравішого кадру у відео і пошукати картинку в інтернеті. Можливо, хтось готував про це новину і проілюстрував його таким же зображенням.
Дуже часто в російській пропаганді використовують свідчення очевидців, які насправді мали на увазі зовсім інше, або говорили не про ті події, які описують в новинах. Тому варто прислухатися до свідчень. Часто вони говорять якісь загальні речі, які не збігаються з тим, що стверджують журналісти. Були навіть випадки, коли очевидці говорили цілком протилежні речі тим, на яких наголошували пропагандисти. Також приглядайтеся до самих очевидців, чи не бачили ви їх в якихось сюжетах раніше. Про знамениту гастролерку по російських телеканалах Марію Ципко, певно, знають всі.
Можливо, найскладніше виявити фейки, які посилаються на іншомовні ЗМІ. Перепоною тут, зокрема, може стати незнання іноземних мов. Тут трохи може допомогти функція автоматичного перекладу в Google Chrome, яка перекладає хоч і не дослівно, але цілком пристойно, щоб перевірити інформацію бодай для себе.
Серед іноземних джерел інформації, на яку посилаються російські ЗМІ, дуже багато маловідомих маргінальних видань, які й самі спеціалізуються на поширенні фейків. Крім того, користуючись тим, що багато користувачів не володіють мовами, фейкороби часто перекручують повідомлення першоджерел, тому варто завжди перевіряти, про що ж говорилося в першоджерелі.
Навряд чи варто сподіватися, що лавина фейків в інтернетіскоро зникне. Швидше за все, різноманітні сумнівні діячі й надалі активно користуватимуться цим прийомом, щоб збити з пантелику користувачів. Тому найефективнішим методом у такій ситуації залишається дотримання інформаційної гігієни та критичне мислення. Тоді є надія розібратися в інформаційному хаосі, який поглинув сучасний світ.
