Екозвички закарпатців: торби, воскові серветки та безпечна хімія

Опубліковано:

За даними агентства 24/7 Tempo Україна входить до десятки країн, які виробляють найбільше сміття на душу населення. Так, на кожного українця щороку припадає 10,6 тон сміття. При цьому рівень переробки сміття зафіксований на позначці 3,2 %.

Що робити, аби не тільки зменшити кількість ТПВ, але й не шкодити довкіллю, я розпитала в ужгородців.

Воскові серветки для загортання продуктів

Ужгородка Оксана Чайка розповіла, яку альтернативу харчовій плівці використовує. «Серветки захищають продукти від втрати вологи і одночасно дозволяють їм дихати. Їжу, загорнуту у воскову серветку, можна зберігати при кімнатній температурі, в холодильнику та в морозильній камері. У складі 100% бавовна та натуральний бджолиний віск. Служать серветки 6-12місяців, при правильному догляді. Одних з способів, як їх зробити самостійно: деко застелити пергаментом, розістлати тканинку, на яку натерти віск і прогріти у духовці кілька хвилин при температурі 150 градусів. Як тільки віск розплавився – виймаємо, обережно піднімаємо з деко за краї і хвилинку-дві тримаємо в руках у підвішеному положенні», – розповіла Оксана.

«Цю процедуру можна періодично повторювати для серветок, що вже були у користуванні, аби їх освіжити. Поставити в духовку, можна додати ще воску», – прокоментувала ужгородка.

Безпечна «хімія» для дому

Мар’яна Сурма довгий час працювала журналістом, тому про питання забруднення навколишнього середовища знає чимало. Нещодавно у провулку Малий Уж дівчина відкрила еко-крамничку ZERO. «Помічаю, що кількість екосвідомих людей в Ужгороді зростає. Уже багато хто використовує люфу замість традиційної губки для миття посуду чи багаторазову металеву трубочку замість одноразової пластикової. Так само і з побутовою хімією для дому – починають надавати перевагу екологічним та органічним засобам. Адже вони біорозкладаються у навколишньому середовищі і не шкодять йому та людині. Бути екосвідомим – це не просто тренд, чи стиль життя. Це значить, бути здоровим», – пояснює ужгородка.

Екоторба та мішечки замість пакета з пакетами

«Привіт, я Аня, і я маю «пакет з пакетами». Привіт, Аня)», – ні, це не діалог з клубу анонімних «поліетиленоголіків», так починається історія ужгородки Ані Шуліки, яка не тільки обмежила кількість пакетів, але й закликає інших долучатися до фанклубу еко-торбинок.

«Кожного разу, коли мене питали: «пакет треба?» – я знову казала «так». А потім думала – нащо я його взяла, у мене ж вдома вже нема куди подіти ті пакети! Потім я вирішила брати один пакет з собою і використовувати за необхідністю. На ньому був різдвяний малюнок і мені особливо подобалось ходити з ним влітку, допоки я не дізналась про еко-торби. За що я їх полюбила? По-перше, яким би не був ваш пакет – він ніколи не буде виглядати так стильно, як виглядає еко-торба. Її можна зробити унікальною, з малюнком-принтом, якого не буде ні в кого, крім тебе! Можна обрати будь-який колір та підібрати торбинку під власний одяг, мені це подобається!

По-друге, за що я люблю еко-торбинки – вони не шурчать. Знаєте, той випадок, коли ти хочеш непомітно витягнути щось з пакету і не можеш знайти? Здіймається такий шурхіт (особливо якщо навколо багато людей), що всі звертають на тебе увагу тоді, коли це зовсім недоречно. В еко-торбинці можна копирсатися майже непомітно (беззвучно), поки не згадаєш, що ту саму річ ти забула вдома. Я досить часто беру з собою теплий одяг, який складаю в торбинку. Тому, третє, за що я їх люблю: майже всюди я маю власну подушку, на якій можна посидіти, підкласти під голову або поставити за спиною. Четверте, та очевидне: я люблю еко-торби за те, що користуючись ними, відчуваєш – ти можеш дбати про навколишнє середовище у такий простий спосіб)», – розповіла Аня.

Екосвідома рибалка: не тільки відпускати мальок але й облаштовувати нерестовища

Голова ГО «Асоціація рибалок Закарпаття» Остап Палінчак та його друзі відомі на Ужгородщині не тільки як організатори прибирань на водоймах, але й ініціатори зариблення ставків та озер. «Свідомі рибалки у наших краях майже не забирають рибу. Не беруть маломірок. Використовують спортивні приманки, що завдають менше шкоди. Ті що люблять осілу рибалку (посидіти на березі з вудкою), прибирають як за собою, так і за іншими, але таких, на жаль, мало. Ми з друзями, що на рибалці, що в лісі – все своє несем з собою.

Також просунуті рибалки, облаштовують місця для нересту риби (нерестовища). Переселяють рибу з пересихаючих водойм до інших. І всі справжні рибалки ганяють браконьєрів, знищують незаконні засоби лову та тримають аквасистему в максимально можливому тонусі. Усе для того, щоб передати дітям і внукам можливість рибалити не лише за екраном ноутбука», – розповів Про Заходу Остап.

Велосипед замість автівки, коли дозволяє погода

Так містом пересувається ужгородець Роман Богуславський. «Зимовий та дощовий Ужгород, звичайно ж, погано пристосований для пересування велосипедом. Проте в літній час, а також за нормальної погоди восени та взимку, маючи альтернативу у виборі між велосипедом і автомобілем, я, зазвичай, надаю перевагу саме двоколісному транспорту. Проживаючи в районі стадіону «Авангард» і маючи протягом дня справи в основному в центральному колі міста з радіусом до 5 км, я набагато швидше дістануся потрібної мені локації саме на велосипеді. Неодноразово цього літа, повертаючись додому близько 18 години і вільно рухаючись Студентською набережною з вітерцем, спостерігав, як водії авто втрачають час у корках на в’їздах з обох боків мосту Масарика. Аналогічна ситуація постійно виникала і на пл. Петефі до того, як там відкрили рух в обидва боки», – розповів ужгородець.

«Для себе зробив висновок, що в Ужгороді велосипед – це не тільки здоровий і екологічний, а й більш швидкий та більш мобільний спосіб пересування ніж інші види транспорту. Саме тому влітку мій автомобіль, бувало, й по декілька тижнів не виїжджав з парковки, в той час як я додавав пробігу своєму двоколісному помічнику. Цю тенденцію сподіваюсь перенести й на наступний теплий сезон, а з часом – і на більш холодні», – прокоментував пан Роман.

Ще одна ужгородка Тіна Кузьменко на двоколісний пересіла вже у Амстердамі, місті, яке вважають світовою столицею велосипедистів. «У 70-80-х роках XX ст. Амстердам мало чим відрізнявся від будь-якого великого міста. Автомобілі були усюди. В якийсь момент влада навіть стала засипати місцеві канали, щоб розширити автомобільні дороги. Проте вже дуже швидко стало зрозуміло – машин далі буде лише більше, а це почне супроводжуватись постійними проблемами: затори на дорогах, забруднення повітря, ДТП. Отже, влада змінила курс розвитку і почала будувати в місті велосипедну інфраструктуру. Чимало коштів було направлено на пропаганду велосипеду як більш зручного, екологічно чистого, корисного для здоров’я транспорту. Машини почали витіснятися з міських доріг – парковки стали дуже дорогими, а податок на машини дуже високим. До того ж, автомобіліст, у порівнянні з велосипедистами, має набагато менше прав на дорозі. І у випадку ДТП саме він зазвичай буде винен. Тому водії тут змушені їздити дуже акуратно», – розповіла Тіна.

«Таким чином, нині маємо ситуацію, коли в місті велосипедів більше ніж його мешканців (у деяких голландців може бути 2-3 велосипеди на різні випадки). Пересуваються на них всі, не залежно від віку, статі чи соціального достатку. Навіть король та прем’єр-міністр Нідерландів їздять на велосипедах на роботу. Така ситуація не лише в Амстердамі, а й в інших голландських містах. Всі вони поєднані між собою велосипедними міжміськими дорогами, тож можна безпечно пересуватись на двоколісному транспорті не лише в межах міста, але і по всій країні», – поділилася враженнями ужгородка.

Підготувала Вікторія Жуйко, спеціально для “Про Заходу”

Про Захід