Наші журналістські розслідування про російську пропаганду в Словаччині і проросійські настрої словаків не обійшлися увагою в Росії. Російський портал цитує нашу статтю і використовує її як доказ того, що словаки – проросійські. Якщо це пише відомий антиросійський портал, то це мусить бути правда – тішиться автор російської статті.
Росіяни звертають увагу на те, що ми пишемо, що антиукраїнські коментарі в Словаччині пишуть не тільки платні тролі, але і звичайні люди, які автентично так думають. І якби нам не було прикро з цього приводу, це на жаль правда. І саме тому ми про це пишемо відверто. Це і відрізняє об'єктувну журналістику від російської пропаганди, а ми вважаємо, що замовчування невигідної для нас з вами правди – це не вихід. Натомість ми ще раз наголошуємо: Словаччина може бути найвірнішим російським сателітом Росії у Європі, але може бути також найкращим другом України, ще надійнішим, ніж Польща. І одне, і друге вже бувало впродовж останніх 15-ти років. І тільки від нашого вміння зрозуміти і назвати проблему, якою є нинішня автентична проросійськість великої частини словацького суспільства, залежить те, котрий варіант збудеться.
Річ у тім, що умовно кажучи, словацьке суспільство у питанні відношення до України і Росії поділене майже рівно навпіл. Ситуація аналогічна з тим, що до Майдану було в Україні – могли перемогти “помаранчеві”, могли перемогти “регіонали”, а результат одних і других мав співвідношення як 55 до 45%. Так було в Україні на президентських виборах 2004 і 2010 року і на парламентських у 2006 та 2007 року. Точно з такою ситуацією маємо справу в Словаччині. В роках 1992 – 98, 2006 – 2010 та від 2012 до сьогодні там правлять “проросійські сили” (Мечіар, Фіцо). Однак у 1998 – 2006 та 2010 – 2012 керманичами Словаччини були кабінети Мікулаша Дзурінди та Івети Радічової, які підтримували Україну однозначно більше, ніж сусідня Польща. В березні 2014 року на президентських виборах в Словаччині переміг один із найбільш проукраїнських політиків у Європі – Андрей Кіска. І в кожному випадку ця перемога “проукраїнських сил” (Дзурінда, Радічова, Кіска) була дуже невеликою, що і є відображенням цієї словацької поляризації.
Отже, образно кажучи, якісь 35% словаків – відверто пропутінські, 35% – відверто проукраїнські, а решта – це ті, яким це байдуже і які змінюють свої позиції. Зараз, завдяки російській пропаганді і людям таким як Сергій Хелемендік, проросійські настрої неймовірно зросли. Так, це правда, що велику частину антиукраїнських коментарів пишуть платні тролі. Але ще більшу – живі люди, які мають автентичні проросійські переконання. І заперечувати тому так само логічно і доречно, як заперечувати тому, що до 2013 року значна частина мешканців Сходу і Півдня України дійсно підтримувала Януковича та Росію.
Україна зараз програє інформаційну війну за серця і душі словаків. І програє її на власне бажання. Чому? Тому що в Україні є суцільне переконання, що “Словаччина маленька і нічого не значить”. Ба більше – є таке зверхнє ставлення до словацької держави і словацького народу. Київ досі не вважав Братислави рівноцінним партнером, не приділяв належної уваги розвиткові українсько-словацьких відносин. Мешканці словацько-українського прикордоння з 2007 року не можуть дочекатися від Києва простого рішення, щоб відновити пішохідний рух у пункті пропуску Ужгород – Вишне Немецке, хоча в тому ж 2007 обіцяли, що запроваджена тоді заборона перетинати кордон пішки є тільки тимчасова і через півроку буде побудовано сучасний пішохідний коридор, такий як на ПП Малий Березний – Убля. Не побудовано його досі, бо Київ за ті останні роки мав важливіші справи, ніж звертати увагу на якусь невелику Словаччину і відносини з нею. Українське посольство в Братиславі і генконсульство в Пряшеві не зробили нічого, щоб успішно пропагувати серед словаків українську культуру, українську мову та пропагувати відпочинок в українських Карпатах – що, як я знаю словаків, багато кого зацікавило б. Та що ще говорити – рішенням МЗС України від 2 жовтня 2014 ліквідувано єдине поза столицею генконсульство України в Пряшеві. Ти словак, цікавишся Україною, а живеш біля українського кордону і потребуєш контакту з дипломатичним представництвом сусідньої країни? Прямуй у Братиславу, на другий кінець країни, під самісенький австрійський кордон. Це так, як скасувати генконсульство Словацької Республіки в Ужгороді і сказати мешканцям закарпаття, що можуть їхати за візою до Києва. І ми ще дивуємося, що значна частина словаків проросійська і антиукраїнська?
Словаччина ще може бути кращим другом України і це навіть без зміни влади в Братиславі. Про це свідчить приклад недавнього візиту Роберта Фіца до Києва і його рішення. Словаччина надасть Україні гуманітарну допомогу (до речі, більшу ніж її надає польський уряд – не плутати з допомогою польського суспільства, бо це дві різні речі). А також створить 100 стипендій для українських студентів та збільшить реверсні постачання газу в Україну, так що вони вже забезпечать аж третину українських потреб. А ще проросійська Словаччина під приводом Роберта Фіцо лояльно надає українцям п'ятирічні візи, тоді як проукраїнська Польща цього не робить, через що і наша кампанія “П'ятирічні візи для українців і білорусів”.
Парадокс? Так, бо політика переповнена парадоксами. Щоб це зрозуміти, треба знати характер Роберта Фіцо. Це хитрий політик, який має автентичні проросійські і антиєвропейські переконання (як Янукович), однак з тактичних міркувань інколи спроможний зробити для України і інтеграції з Європою більше, ніж згаданий вже уряд сусідньої Польщі. Це антиєвропейський Фіцо запровадив у Словаччині євро (хоча підготовив це уряд Дзурінди) – аналогічно як Янукович ледь не підписав угоду про асоціацію з ЄС. А недавні проукраїнські рішення Роберта Фіцо – те ж саме, що подібна політика Олександра Лукашенка і ці рішення спираються на подібних принципах (“куди вітер повіє”).
Одна увага: Фіцо спроможний на проукраїнські дії тоді, коли офіційний Київ придіяє йому увагу (як ось зараз). І водночас може сильно зашкодити Україні блокуванням розширення європейських санкцій щодо Росії, коли Київ його (і словаків як таких) ігнорує.
Вибір належить до нас. Далі буде.