Ужгород 1990-х років – у альбомі (Фото)

Здавалося б, 1990-ті роки – пора недавня, яку ми добре пам'ятаємо. А глянеш на ці фото – і дивуєшся: що це за місто, куди воно зникло? Саме таке перше враження справляє альбом “Архітектурна спадщина Ужгорода”, який вчора презентували загалу “Видавництво Олександри Гаркуші” та відомий у місті архітектор Петро Сарваш.

Історія цього видання початком сягає 1992 року. Саме тоді в Ужгороді була заснована архітектурно-реставраційна майстерня, членами якої були Петро Сарваш, Ігор Броді, Володимир Деркач та Володимир Сібуков. То був час, коли в місті активно почали приватизовувати державне майно, а вже приватизоване – не менш активно переробляти, перебудовувати, зносити. Саме це підштовхнуло ентузіастів з архітектурно-реставраційної майстерні звернутися до міської влади Ужгорода з пропозицією розробити програму охорони і реабілітації історичного ядра міста. Влада ініціативу підтримала, навіть запровадила тимчасовий мораторій на приватизацію житла в центральній частині міста.

Аптека на вулиці Волошина,14

Заручившись такою підтримкою, учасники робочої групи з розробки програми першим ділом взялися за фотофіксацію тодішнього стану історичних будівель у центрі міста. Причому задокументувати вирішили спершу всі без винятку архітектурні об'єкти Замкової гори, далі – модерністську забудову Малого Ґалаґова, а згодом – вибіркові будівлі на периферії історичного центру Ужгорода. Як згадує Петро Сарваш, фотофіксацією займався в основному Володимир Сібуков, котрий мав фотоапарат “Київ” і, користуючись зимовим періодом, коли зелень дерев не закривала фасади, провів колосальну роботу, відзнявши більше тисячі кадрів. Члени робочої групи обійшли всі закутки центральної частини міста, склали список усіх цінних об'єктів архітектури, які перед приватизацією мали би бути детально обміряні, обстежені, паспортизовані.

Зруйнований будинок на вулиці Капітульній, 12

Ця чудова ідея могла би свого часу зберегти місто, однак головний архітектор області на першому ж етапі роботи оскаржив правомірність міської програми загалом, бо вона, мовляв, порушує і обмежує право громадян на приватизацію. Програму охорони і реабілітації історичного ядра Ужгорода згорнули, архітектурно-реставраційну майстерню розпустили, процес приватизації старовинних будівель відновився, і це стало початком активного знищення старого Ужгорода.

Будинок на вулиці Я.Гуса, 18, нині частково перебудований

Змін у середині та кінці 90-х торкалося усе: вікна, двері, покрівля, горища, фасади. Невпізнанними ставали перші поверхи центральних, нині пішохідних вулиць міста, де задля облаштування комерційних торгових площ розбивали стіни будинків, прорубували вхідні отвори, монтували над ними ковані дашки, “оздоблювали” стіни плиткою тощо. А якщо на фасадах старих будівель проводили ремонти, то часто при цьому збивали усі архітектурні елементи – аби було простіше. Тому чимало цікавих споруд, які колись формували неповторне обличчя Ужгорода, нині можна побачити лише на світлинах, зокрема й у книжці, про яку йде мова.

Знищений будиночок на вулиці Замковій,3

Плівки та світлини, відзняті Володимиром Сібуковим, лежали, забуті, в архіві Петра Сарваша багато років. Місто змінювалося, плівки починали псуватися, фотографії ставали справжнім раритетом. Саме так про них висловився колишній консул Угорщини в Ужгороді Ласло Віда, котрий і запропонував допомогу у виданні альбому зі світлинами міста початку 90-х років. Видавець Олександра Гаркуша, отримавши у роботу близько тисячі фотографій, спершу не уявляла, як сформувати з них альбом. Велика робота була пророблена видавництвом під час обробки фотографій, зокрема над тим, аби прибрати з них щільне павутиння електричних проводів, які і нині дуже псують вигляд центральної частини міста.

Будівля на вулиці Ольбрахта, 5 (нині перебудована)

Зрештою у видавництві відібрали близько 500 фотографій, які розділили на три розділи: “Замкова гора та окілля”, “Район “Малий Ґалаґов”” та “Особняки. Вілли”. Причому кожна світлина не лише має підпис із зазначенням адреси зображеної будівлі, а і позначку, наскільки вона пошкоджена. Позначок є чотири: від білої, яка означає, що будівля наразі добре збережена, до чорної, яка означає, що споруда повністю знищена або до невпізнанності перебудована.

Знищена будівля на вулиці Ольбрахта, 29

Останніх є, на жаль, доволі багато, однак куди більше тих, які позначені сірим, тобто втратити окремі архітектурні елементи. Те, що ці елементи добре видно на фотографіях початку 90-х років, урбаніст Ліна Дегтярьова під час презентації альбому назвала надією на те, що в майбутньому їх можливо буде відновити. Принаймні, якщо хтось із нинішніх власників таких будівель захоче повернути їм первісну оригінальність, може сміливо брати на озброєння це видання.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”