Втрачений Ужгород: як Батя рекламував у місті свою продукцію (Фото)

Відкриття в Ужгороді першого магазину взуттєвого магната Томаша Баті стало для одних його мешканців порятунком, а для інших – причиною великих проблем. Найбільше від цього постраждали місцеві взуттєві майстри, адже мусили якось конкурувати з дешевшим взуттям Баті. А от виграли в основному прості люди, зокрема закарпатці старшого віку і досі згадують, що в дитинстві носили саме це взуття, бо його тоді міг собі дозволити майже кожен. 

Ми не знаємо, в якому році Томаш Батя (Tomáš Baťa) відкрив в Ужгороді свій перший магазин, але він точно працював тут з початку 20-х років, тобто ще до того, як місто за проектом архітектора Йозефа Ґочара звело на початку 30-х років на нинішній площі Театральній будівлю, відому як “пасаж Баті”. Попри легенди про те, що ця будівля належала власнику взуттєвої фірми “Baťa” і що він там навіть жив, підтверджень цьому немає. Відомо лише, що тут точно бував брат взуттєвого магната Ян Батя, котрий успадкував справу після смерті Томаша Баті у 1932 році. Так, у газетах за 1936 рік є замітки про те, що власник фірми “Baťa” прибув на аероплані до Ужгорода, аби відвідати футбольний матч між своєю командою “Батя-Злін” та СК “Русь”. Зустрічали Яна Батю пишно, крім футболу він встиг побувати ще й у губернатора краю Костянтина Грабара, з яким розмовляв про можливості розвитку Підкарпатської Русі.

Загалом прізвище Батя було в Ужгороді міжвоєнних часів дуже відомим, і далеко не останню роль в цьому відігравала реклама фірми. Методи реклами і менеджменту, запроваджені Томашем Батею, студенти вивчають і досі. Це саме він придумав цікавий психологічний хід закінчувати цифру в ціні дев'яткою. Скажімо, черевики у мережі магазинів  “Baťa” коштували не 20 корун, а 19, аби покупець підсвідомо відчував, що купує вигідно. Сезонні знижки, розпродажі, соціальні акції – у взуттєвих магазинах завжди були цікаві пропозиції, над якими працював спеціально заснований ще у 1920 році відділ маркетингу та реклами. Не дивно, що всі газети Підкарпатської Русі були просто забиті рекламою фірми “Baťa”, з малюнками взуття, точними цінами і описом.

Рекламісти Баті працювали і над створенням ненав'язливої реклами, яка у вигляді нібито звичайно замітки потрапляла на очі десь у колонці місцевих новин.

Реклама змінювалася залежно від пори року. Взимку в газетах рекламували тепле і міцне взуття, влітку – легке і красиве.

Вже тоді рекламісти розуміли, що дитяче взуття може бути фаворитом продажів, якщо переконати батьків, що воно буде найкращим для їхніх дітей. Звісно, батьки завжди готові віддати дітям найкраще, тож перед вереснем, шкільною порою, газети особливо рясніли рекламою міцних та зручних черевиків. “Доправляти дітей до школи літаком лише через 10 років будемо, а поки подбаймо про здоров'я ніг наших дітей”, – мріяли про технологічне майбутнє рекламісти Баті. І зазначали, що перед шкільною порою в магазинах Баті є найбільше покупців, тому варто поспішати.

В ужгородському магазині в пасажі Баті продавали не лише взуття. Там можна було також купити жіночі панчохи (і гачки, аби ремонтувати їх в домашніх умовах), шкарпетки, устілки. Також там можна було замовити взуття за спеціально знятою з ноги замовника міркою. А ще клієнтам пропонували зробити педикюр.

Слід сказати, що у ті часи педикюр не обмежувався доглядом за нігтями. В основному цю процедуру рекомендували чоловікам, які багато часу проводили на ногах. Під час педикюру ноги клієнта відмочували у ванночках з різним добавками, наприклад, морською сіллю чи ароматичними оліями. Далі ноги масажували, за потреби видаляли мозолі, шліфували нігті тощо.

Відомими були і соціальні акції “Baťa”. Так, у 30-х роках фірма оголосила, що подарує взуття кожній родині в республіці, в якій виховується 8 і більше дітей. Щоправда, дарували лише одну пару взуття, а не на всіх. Якщо в сім'ї було 9 дітей, то така отримувала дві пари, а якщо 10 дітей, то три.

Та ще більшого розголосу набув пошук мільйонного покупця. Тому щасливцю фірма обіцяла дати можливість обрати собі в магазинах “Baťa” все, що він побажає, на суму 1999 корун. Як бачимо, і тут фірма дотрималася своєї “фішки” з цифрою “9”.

Ну і не обходилося в ті часи без класичного “зіркового” рекламного методу, який повсякчас застосовують рекламісти нині. Мовиться про те, що клієнти більше довіряють виробу, якщо його хвалить якась авторитетна особа. У Підкарпатській Русі важко було знайти когось авторитетнішого за священиків – і от у пресі з'являється така реклама.

Ну а для іншої, переважно жіночої аудиторії використовували образ тодішнього кіноідола Марлен Дітріх. Марлен напряму взуття від “Баті” не рекламувала, та й ніхто, звісно, не міг би перевірити, носила вона під час своєї відпустки габардинове взуття, чи ні, однак рекламісти “Baťa” дуже влучно використали ім'я надзвичайно популярної німецької акторки та співачки, аби зауважити, що в осінній колекції фірми також є габардинові черевички всіх кольорів.

Найбільший взуттєвий магазин Ужгорода власники змушені були закрити після того, як місто стало частиною Угорщини. Точніше, “Baťa” схитрували, не закривши його, а фактично лише змінивши вивіску на “Cikta”, бо цей взуттєвий завод в угорському місті Мартфю теж був викуплений у 1939-му Яном Батею. Так в угорські часи пасаж Баті стали називали пасажем Цикта, однак до наших днів дійшла саме перша його назва.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”