Ця страшна історія трапилася в Ужгороді 2 квітня 1935 року. Біля головної залізничної станції спалахнула величезна пожежа, в якій загинуло багато людей. Скільки точно – невідомо досі, адже всі вони були безхатченками, яких ніхто не розшукував.
Ми вже не раз зауважували, що, попри розповсюджене уявлення, Ужгород у чехословацькі та угорські часи не був містом виключно багатіїв та інтелігенції. Звісно, проживало тут і чимало дуже бідних людей, немало було і безхатченків, котрі, як правило, приїздили сюди з верховинських сіл у надії знайти роботу (особливо це відчувалося одразу після Першої світової війни і на початку 30-х років, у розпал світової економічної кризи).
Газети на початку 30-х писали, що в Ужгороді є дуже багато людей, котрі шукають роботу. Державний уряд посередництва праці (щось подібне до теперішнього Центру зайнятості), у 1933-му мав заявки від більше сотні жінок, котрі хотіли влаштуватися на роботу служницями. Мовляв, незважаючи на те, що Ужгород розрісся новими кварталами і до міста приїхало багато родин чеських службовців, прислуги тут не потребують. По-перше, через те, що в нових квартирах Галагова є водопровід, і вже не потрібно наймати служницю, аби носила воду, а по-друге, чехи – дуже економні, тому на кількох служниць не витрачаються.
Куди ж було йти всім тим, хто шукав роботу? Певно, багатьом доводилося йти жебракувати. Слід сказати, що в Ужгороді це було заборонено, тож поліцейські детективи міста регулярно проводили на волоцюг облави. Безхатьків заарештовували, але потім випускали. Тим же подітися у маленькому місті було просто ніде, тож вони вишуковували собі схованки, куди ховалися на ніч від детективів.
Одним із таких прихистків волоцюг стала територія біля вокзалу. На той час це була справжня окраїна міста, де майже не жили містяни. Саме там Торгівельний Союз мав власний великий склад, на якому тримав сіно і солому. У тому складі на околиці Ужгорода часто ховалися на ніч не лише бродяги, а й сезонні працівники (наприклад, ті, хто приїздив до міста на збір винограду), або селяни, котрі, скажімо, запізнилися на потяг, а виділити 2 чеські крони, аби заплатити за ночівлю навіть у найдешевшому заїжджому дворі, дозволити собі не могли.
.jpg)
Поліція знала про це місце і часто проводила там ревізії. Під час таких облав детективи витягали з сіна 30, 40, а іноді й 50 безпритульних, котрих одразу заарештовували на добу. Цікаво, що безхатьки робили собі у напхненій доверху сіном довгій будівлі складу цілі “квартири”, які пов'язувалися між собою тунелями. В одній розчищеній від сіна кімнаті могли проживати по кілька людей. А розташовувалися ці кімнати настільки глибоко, що поліцейські часто не могли до них пролізти. Ви лишень уявіть собі: ціле містечко із сіна!
У квітні 1935-го Торгівельний Союз тримав на складі біля вокзалу цілих 50 вагонів сіна і соломи. Частина сіна була складена під дахом, а решта – у 16 великих копицях поряд. Саме у закритій частині складу о 4-ій годині ранку 2 квітня і спалахнула пожежа. Версій того, через що зайнялося сіно, у поліції було кілька. Перша – необережність когось із безхатьків під час куріння у сінній “квартирі”. Друга – безхатьки посварилися, один вбив другого, а щоб замести сліди, підпалив увесь готель “Солома” (так склад називала газета “Українське слово”). До цього висновку поліцейські прийшли після того, як знайшли на згарищі обвуглений труп з розбитою головою. Щоправда, самі ж припускали, що людина могла собі розбити голову об один з бетонних стовпів складу, намагаючись втекти від пожежі. І третя версія – цілком терористична. Поліція припускала, що склад став жертвою саботажу проугорськи налаштованих городян, оскільки сіно це тримали для потреб чехословацького війська.
Словом, факт у тому, що весь склад із 50-тьма вагонами сіна і соломи швидко зайнявся і вщент згорів. Вибратися із охопленого величезним полум'ям складу не зміг ніхто. Оскільки трапилося усе під ранок, люди у соломі міцно спали, а хто й прокинувся, не зміг швидко вилізти тунелями зі своїх глибоких схованок. Скільки людей живцем згоріло на тому місці – ніхто достеменно не знав. Поліція знайшла 8 сильно обгорілих трупів і два десятки громадок попелу, які могли залишитися від нещасних безхатьків. Ці купки попелу поліція зібрала окремо і передала до Праги для хімічної перевірки. На жаль, у подальшому ніде не вдалося знайти інформації про те, якими були результати цих досліджень.
.jpg)
В Ужгороді люди говорили про зникнення з вулиць близько 25-ти волоцюг. Тож навіть попри те, що офіційно загиблими від пожежі вважали 8 людей, газети писали про щонайменше 25 спалених живцем безхатьків. Торгівельний Союз у цій прикрій справі збитків не поніс, адже все сіно на складі було застрахованим на чверть мільйона чеських корун у страховій інституції “Бескид”.
У пресі ж писали, що цієї трагедії би не сталося, якби в Ужгороді працював хоч один притулок, де могли би на ніч безкоштовно зупинитися бідні люди. Що “пани з Ужгороду” мають дбати про голодних жителів Підкарпатської Русі, побудувати соціальний дім захисту, аби бідні люди не тинялися вулицями і “не ходили, мов тіні, попид доми”. Наскільки нам відомо, навіть після трагедії біля вокзалу такий притулок не був міською владою збудований. Як, власне, немає його у місті і нині.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”
за матеріалами газети “Українське слово”
