Втрачений Ужгород: крамниця кушніра Яна Пацека

“Втрачений Ужгород” уже писав про представників багатьох професій, котрі жили і працювали у місті міжвоєнних часів. Нині же ми покажемо унікальні фотографії людини, котра привезла до чехословацького Ужгорода моду на хутро. Йдеться про чеха Яна Пацека – власника єдиного у всій Підкарпатській Русі хутряного заводу.

В адресарі (адресній книжці) за 1924 рік на одній з перших сторінок є велика реклама цього заводу. На ній зображений ведмідь (судячи з підпису, малюнок виготовлений відомим на той час міським фотографом Башею), та тримовний текст. Реклама знайомила: “Перший та єдиний фаховий кожушний завод в цілій Підкарпатській Русі. Виготовляє кожухи, дамські кожушні “накритья” (очевидно, хутряні накидки) найновішої моди, приймає вироби на перешивання. Власний виріб спортивних та уніформовий шапок. Добра обслуга. Дешеві ціни”.  

Ми говоримо, що реклама ця знайомила ужгородців з Яном Пацеком через те, що точно знаємо: він не був корінним ужгородцем, а до міста приїхав на початку 20-х років. Звісно, те що він називав хутряним заводом, було радше майстернею з крамницею. У 1924-му, судячи з рекламі в адресарі, виробництво працювало на вулиці Радванській біля “мита”. Нині це вулиця Мукачівська, а орієнтир “біля мита” означає, що магазин працював на самому кінці вулиці, адже саме там, на в'їзді до міста з боку Мукачева, в ті роки стояв митний та карантинний пост зі шлагбаумом.

Нам невідомо, з якої частини Чехії приїхав до Ужгорода Ян Пацек. Знаємо лише, що до міста він прибув у молодому віці разом з юною дружиною Міладою – чешкою з Брна. Справи у молодого подружжя в місті пішли добре, незабаром вони змогли придбати земельний наділ на нинішній вулиці Вузькій і звести добротний двоповерховий будинок, який там стоїть донині. Тут же у Пацеків народилося троє синів, однак один із них помер у ранньому віці.

На жаль, сімейне життя подружжя Пацеків не склалося. На початку 30-х років вони розлучилися. Ян Пацек повернувся до Чехії, а Мілада разом з дітьми залишилася в Ужгороді. Саме її діти від другого шлюбу і поділилися з нами фотографіями з сімейного архіву подружжя Пацеків. Ці світлини є напрочуд цікавими, адже з них можемо довідатися про те, як виглядала крамниця Яна Пацека і зовні, і зсередини.

Щодо зовнішнього вигляду, то на одній зі світлин бачимо магазин вже у ті часи, коли він працював на вулиці Самовольського (нині це частина вулиці Ракоці від скверу Героїв Майдану до площі Жупанатської). З адресарів пізніших років бачимо, що вже у 1930-му крамниця Пацека працювала на вулиці Самовольського, 7. На фото видно ряд одноповерхових будівель з магазинами. На жаль, сказати цілком точно, де саме стояли ці будівлі, ми не можемо. Однак одне з найвірогідніших припущень – що розташовувалися вони між будівлями млина і керамічної школи (нині на цьому місці – довгий паркан навпроти міського альпінарію).

На іншому фото фасад крамниці видно краще. Велика вивіска, намальовані обабіч вітрини і вхідних дверей елегантні дами, зразки хутра у вітрині, а поруч – салон дамських мод. Схоже на те, що цей ряд крамничок просто таки манив усіх жінок міжвоєнного Ужгорода. Цікаво і те, що на світлині ми можемо бачити самого власника магазину Яна Пацека з дружиною і дитиною.

Далі – ще цікавіше, бо діти Мілади Пацек зберегли і світлини з внутрішнім виглядом хутряної майстерні та крамниці. Ось Ян Пацек у білому, наче в лікаря, халаті сидить за своїм робочим столом. Поруч нього можна побачити викладені зразки хутра, а на полицях стоять готові кашкети, схожі на військові, або залізничні. Останнє й не дивно, якщо пригадати рекламу, з якої ми починали цю статтю. Пам'ятаєте, ще у 1924-му Пацек у рекламі окремо зазначав, що виготовляє спортивні та уніформові шапки? Очевидно, на полицях саме вони і є.

А наступна світлина, виготовлена відомим фотографом Кантором, готувалася для чергової реклами хутряної продукції Пацека. Вона мала на меті показати, як у крамниці доглядають за своїми виробами. Ян Пацек (на фото – зліва) якимось дивним інструментом, схожим на вінчик міксера, очевидно, піднімає шерстинки, а його помічник тим часом пилососить хутро, очищаючи його від пилу.

А ось і готова реклама.

Останні згадки про крамницю Яна Пацека ми знайшли в адресарах за 1937 рік. До слова, на той час в Ужгороді працювали вже десять магазинів, у яких продавали хутро: Лазар Апфельдорфер та Мендель Лахманович мали крамнички на вулиці Рашина (нині – Корзо), Ігнац Ерліх та Мікулаш Елфер – на Казінці (це частина Корзо від вулиці Духновича до “хреста”), Малі Фельдман торгувала хутром на набережній Рошковича (нині – набережна Незалежності), Етель Грос – на вулиці Добрянського, Мілослав Гривняк мав крамничку на вулиці Под Копецкем (нині – Підгірній), Дежо Ковач торгував на Фенциковій площі, а Олександр Туссай – на площі Жатковича (нині це перехрестя на узвишші площі Жупанатської, вулиць Підгірної та Собранецької біля ЗОШ № 4). 

Мабуть, остаточно Ян Пацек вивіз свій бізнес з Ужгорода у наступні роки, коли місто стало угорським. Весь цей час кушнір підтримував зв'язки зі своїми синами, не забував про них. Вони навіть переїхали жити до батька, коли стали дорослими.

Про Міладу та її нову сім'ю “Втрачений Ужгород” розкаже вам вже наступного разу. Повірте, це також дуже цікава історія, адже другим чоловіком цієї гарної жінки став творець ужгородського пішохідного мосту Ганс (Янош, Ян, Іван) Шлезінгер.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”