В Ужгородському прес-клубі відбулася прес-конференція керівництва Медико-соціального реабілітаційний центру “Дорога життя”, якому у жовтні виповнюється 15 років. Цими днями у закладі відбуваються Дні відкритих дверей. Як саме живеться МСРЦ “Дорога життя” і якими досягненнями можуть похвалитися його вихованці розказало керівництво закладу.
Олег Кириленко, директор МСРЦ “Дорога життя” розповів, що Центр відкрився 15 років тому 3 жовтня на День міста Ужгорода. “На сьогодні у нас на обліку перебуває 350 дітей та молодих людей з вадами розвитку, 70 з них – постійний контингент центру, їх довозять та розвозять, – каже Олег Кириленко. – В МСРЦ “Дорога життя” реалізується близько 10 програм, серед них – програма психолого-педагогічного супроводу, раннього втручання, медичної реабілітації тощо”.
Володимир Фленько, голова наглядової ради МСРЦ “Дорога життя”, заступник міського голови , прокоментував: “Організація вийшла на певний рівень і з кожним роком збільшує свої потужності. У цьому році місто зробить невеликий подарунок “Дорозі життя” – прийнято рішення про виділення додаткових приміщень, що сприятиме покращення рівня реабілітації дітей, адже всі частини Центр об'єднають під одним дахом і забезпечать усі зручності”. На найближчій сесії депутати повинні затвердити рішення міста. За словами Володимира Фленька, міська влада повинна щороку приділяти увагу МСРЦ “Дорога життя”.
Мирослава Скубенич, заступник директора каже, що на сьогодні в Україні сітка реабілітаційних центрів є поширеною, але 15 років “Дорога життя” була однією з тих перших організацій, які стіну між повносправністю і неповносправністю. “Зараз педагоги “Дороги життя” працюють з дітьми як дошкільного віку, так і шкільного віку, – каже Ірина Рошкович. – Центр дуже багато років здійснює програму соціально-педагогічного супроводу навчання, разом із ЗОШ №20. Ще у 2000 році саме у цю школу пішла вперше дитина на візочку. Тепер таких 17 дітей, які навчаються за абсолютно різними програмами. Є програма індивідуального навчання. Є програма для молоді (21 особа від 18 до 40 років), з якими займаємося різними видами реабілітації, наприклад, вишивкою, пробуємо робити мило ручної роботи та багато іншого”.
Ірина Рошкович, заступник директора розповіла, що Програму раннього втручання – комплексну допомогу для сім'ї, запровадили з 2006 року. “Ми піонери по реалізації такого підходу. Програма базується на наданні допомоги в самому ранньому віці, – каже Ірина Рошкович. – застосовується мультидисциплінарний підхід у різних сферах розвитку, розробляється індивідуальний план. У командні працюють фізичний реабілітолог, сімейний психолог, інші фахівці”.
У МСРЦ “Дорога життя” гарні партнерські стосунки з міжнародними організаціями, щороку організацію відвідує делегація з міста Корваліс (США). Центр є частиною програми ТАЧ. За рахунок благодійних програм “Дорога життя” отримала, зокрема, великий шкільний автобус.
Валерій Дорофейчук, завідувач відділенням медичної реабілітації центру додав, що до початку минулого року у Центі застосовували традиційні методи реабілітації: масаж, лікувальну фізкультуру. А з початку минулого року у плані забезпечення обладнанням стався прорив: встановлено швейцарський апарат – роботизований протез, який допомагає покращувати функцію ходьби. Таких апаратів закуплено 8 апаратів на всю Україну, той що в Ужгороді – один на весь західний регіон . “Минулого року отримали апаратура для озокерита, комп'ютерний апарат для покращення рухових функцій дітей з ДЦП, – каже Валерій Дорофейчук. – Почав функціонувати реабілітаційний віртуальний комплекс “Нірвана” (в Україні таких всього 4), крім того оновилася апаратура кабінету фізіотерапії, для ультразвукової терапії, електротерапії, якість нашої роботи значно підвищилася”.
“Дорога життя” отримує запити на реабілітацію дітей не тільки з інших районів Закарпаття, але з інших областей України, особливо східної, де наразі складна ситуація.
Людмила Кастрад, мама дитини, яка займається у МСРЦ “Дорога життя”, розповіла свою історію. “15 років тому, я ніколи б не могла подумати, що у місті буде така потужна організація, яка емоційно захистить наших дітей, – ділиться спогадами жінка. – Тоді моїй дитині 12 років і вона емоційно була настільки не захищена, вийти за поріг хати було небезпечно, важко. Коли ми потрапили центр “Дорога життя”, дитина опинилась там, де їй треба бути. Бо тут працюють ті люди, яким ми не байдужі”.
