Втрачений Ужгород: кондитерська Богуміла Пурми

Цукрарня "Пурма" – це легендарне місце, популярність якого в Ужгороді часів Підкарпатської Русі можна порівняти хіба що із повальною любов'ю містян до кав'ярні "Золотий ключик" у радянські часи. На жаль, нині мало хто з ужгородців може пригадати кондитерську чеха Богуміла Пурми – надто давно вона працювала. Навіть в істориків і краєзнавців про неї є досить мало інформації. А от "Про Заходу" вдалося знайти у Словаччині нащадків легендарного кондитера, котрі розповіли про нього багато цікавого, відкривши тим самим завісу історії над ще одним куточком втраченого Ужгорода.

Екскурсоводом по життю Богуміла Пурми для нас став Ладіслав Ковачік – правнук кондитера, котрий проживає у Словаччині. Знайти цього хлопця допоміг всюдисущий інтернет і одна популярна соцмережа. Родині Богуміла Пурми було неабияк приємно, що про нього досі пам'ятають в Ужгороді. Онуки кондитера якось навіть приїздили до нас, однак вияснити, де ж таки знаходилася цукрарня діда, не змогли. Тому наше знайомство стало інформативно цікавим як для потомків Пурми, так і для мене.

Вони розповіли мені, що майбутній знаний кондитер народився 13 березня 1893 року в маленькому чеському селі Újezd Svatojánský (навіть нині там проживає всього лише до ста жителів). На кондитера Богуміл Пурма вивчився чи не у найвідомішого чеського майстра Антоніна Бергера, котрий володів легендарною празькою кондитерською на Водічковій вулиці. Практику же здобував у кондитерській свого брата Йозефа, котрий жив і працював у місті Радніце.

Очевидно, практикував у братовій цукрарні Богуміл недовго, бо почалася Перша світова війна. Родина не знає майже нічого з цього періоду його життя. Відомо, що він був чеським легіонером, тобто служив у складі добровольчих формувань, створених на території Російської імперії з чехів і словаків (а також частково з чеських і словацьких вояків, перебіжчиків із австро-угорської армії на бік Антанти), котрі таким чином боролися за ідею створення незалежної від Австро-Угорщини країни.

Родина Пурми зберігає вдома медаль за участь у боях під Бахмачем. Битва під Бахмачем (нині це місто у Чернігівській області), у якій брали участь чехословацькі легіони та німецькі війська, відбулася у березні 1918-року і вважається однією з найзапекліших у Першій світовій війні. Можливо, Богуміл Пурма теж брав у ній участь, за що і отримав медаль. Рідні також чули згадки про те, що Пурма разом із іншими легіонерами (всього їх у Першій світовій війні брало участь близько 40 тисяч) був виведений із території Російської імперії залізницею по Транссибірській магістралі, далі ж із порту Владивостоку – на кораблях країн Антанти.

Після війни чимало легіонерів вибрали для подальшого проживання Ужгород. Був серед них і Богуміл Пурма, котрий приїхав сюди разом із дружиною Руженою Хунделовою, народженою 16 грудня 1902 року у чеському місті Бенаткі. Якого саме року відбувся переїзд – невідомо, однак в адресній книжці за 1925 рік в Ужгороді вже значиться пекарня і цукрарня Товариства чехословацьких легіонерів.

У 1928 році це товариство, яке, логічно припустити, складалося з легіонерів, котрі оселилися в Ужгороді, звело на власні кошти модерну кутову 5-поверхову будівлю, яку в подальшому називали або Легіодомом, або Живнодомом. Нині ця будівля знаходиться на розі вулиць Корзо і Духновича. За інформацією історика Йосипа Кобаля, поданою у книзі "Ужгород відомий і невідомий", будівля зведена у стилі конструктивізму за планами братиславського архітектора Ф.Крупки ужгородською будівельною фірмою "Гавлік&Річаръ". Цей будинок став центром роботи ветеранської організації "Товариство чехословацьких легіонерів", а також можливістю для кожного з легіонерів мати свій невеличкий бізнес.

Аби знайти більше відомостей про будівлю, ми звернулися до архіву БТІ. Там, на жаль, немає довоєнних даних про Будинок легіонерів, однак є документи за 1945-ий рік, які дають зрозуміти, як виглядала будівля до війни. Так, вона складалася з адміністративних приміщень, торгових залів, житлової зони і великого підвалу. За даними краєзнавця і колекціонера старовинних листівок Олександра Волошина, на верхніх поверхах знаходилися кабінети ветеранської організації, а деякі приміщення здавалися в оренду підприємцям, зокрема там працювало кілька швейних ательє. А з реклам у місцевих газетах 20-30-х років бачимо, що на першому поверсі працював торгівельний центр "Легіо", у якому продавали одяг, взуття, білизну, різного роду аксесуари тощо.

Про розташування цукрарні "Пурма" відомості розходяться. Хтось із дослідників має дані про те, що вона також знаходилася на першому поверсі, а на другому – працювала кав'ярня. Інші кажуть, що цукрарня з кав'ярнею займала весь другий поверх скляної галереї Будинку легіонерів.

Інтер'єр кондитерської і кав'ярні Пурми можна побачити у газеті "Карпаторусскій голос" за 1934 рік. На фото бачимо простору залу з маленькими круглими столиками і зручними стільцями з м'якою оббивкою, а під світлиною – рекламний підпис.

Взагалі Богуміл Пурма приділяв рекламі свого закладу дуже багато уваги. Майже в усіх газетах міжвоєнних років, якою б мовою вони не друкувалися, є реклама цукрарні. Про свої вироби кондитер писав так "смачно", що не зайти після прочитання такої реклами до його закладу, було просто неможливо. "Виготовлення ніжного і чайного печива, тортів, продаж шоколаду", "Ванільне морозиво, заморожена кава, фруктові морозива найвищої якості" – це лише кілька прикладів того, як Богуміл Пурма рекламував свої кондитерські в Ужгороді та Мукачеві (у Мукачеві заклад, за неуточненими даними, знаходився у будівлі готелю "Зірка"). Донька краєзнавця Петра Сови Світлана Совіна згадувала, що аромат ніжних бісквітів і печива від кондитерської Пурми розносився по всьому центру міста. У дитинстві вона дуже любила ходити до цукрарні з батьками, пригадує, там продавали неймовірно смачні цукерки, тістечка, печиво, шоколад, чай, соки, каву тощо.

Також у кав'ярні часто збиралися творчі люди, серед яких ті художники, котрих нині називають корифеями закарпатської школи живопису. Існує легенда про те, що Бокшай, Ерделі й Коцка навіть розмалювали стіни кав'ярні (розписи, мовляв, замалювали у 40-х), однак краєзнавці кажуть, що підтверджень тому немає та й навряд чи головний єпархіальний художник, котрим був на той час Бокшай, займався би розмальовуванням стін у кав'ярні, хай навіть такій популярній. Скоріше за все старожили згадували про картини художників, які висіли на стінах цукрарні, до того ж відомо, що там часто влаштовували виставки живопису, перетворюючи кав'ярню у такий собі салон. В архіві родини Йосипа Бокшая є фото, яке, припускають, зроблене якраз на такій виставці у кав'ярні "Пурма".    

Йосип Бокшай та Золтан Шолтес, ймовірно, у кав'ярні "Пурма"

Кондитерська Пурми у роки Підкарпатської Русі була найбільшою і найпопулярнішою в Ужгороді. Де проживав сам кондитер, з'ясувати не вдалося, однак можна припустити, що він із сім'єю міг оселитися у тому ж Будинку легіонерів, де, як ми вже згадували, були обладнані квартири. Загалом все у нього складалося добре: бізнес в Ужгороді та Мукачеві процвітав, у родині народилося троє дітей: у 1927-му – донька Богуміла, через рік, у 1928-му – син Мілан, та у 1933-му – донька Ружена. Нині потомки кондитера розповідають, що він дуже любив ходити на полювання, а ще серед його речей знаходили членську картку ужгородського аероклубу ("Aeroklub MLL Užhorod").

Все закінчилося у кінці 30-х, коли Ужгород відійшов до Угорщини. Чехи, в тому числі і родина Богуміла Пурми, покинули Ужгород. Нині його родина припускає, що виїжджала сім'я Пурми поспіхом на поїзді, а, відповідно, могла взяти з собою лише речі першої необхідності. Що стало з кав'ярнею після від'їзду Пурми – невідомо. Можливо, кондитер сподівався одного дня повернутися до Ужгорода, оскільки далеко сім'я не поїхала, осіла у Міхайловце на території Словаччини. На той час їхня старша донька Богуміла вже навчалася в Торговій академії в Попраді.

Після війни Пурма спробував відродити свою кондитерську у Міхайловце, але у лютому 1948-го комуністи націоналізували всю його власність. Потім він не раз казав, що втратив усе двічі: спочатку – через війну, а потім – через націоналізацію. Ще деякий час по тому Богуміл з Руженою проживали у Міхайловце, потім же переїхали до Кошице. Відомо, що їх приїжджали провідувати колишні співробітники по цукрарні. Помер Богуміл Пурма у Кошице 29 травня 1976 року. Його дружина Ружена прожила довше й померла у 90-х роках.   

Богуміл Пурма, його дружина Ружена та донька Ружена

Що ж до Будинку легіонерів, то зі справи в архіві БТІ знаємо, що у листопаді 1945-го на Закарпатті був створений трест хлібопечення, до якого, серед інших ужгородських пекарень, увійшла й кондитерська на вулиці Духновича, 2. У 1949-му році цю будівлю у документах називають Домом профсоюзів. Цікаво, що у 1963-му обласна рада передала відомчий будинок профради на баланс міської ради з подальшою передачею на баланс контори комунального обслуговування для використання під готель і ресторан. Але потім ані готелю, ані ресторану там так і не зробили, а заселили туди райком партії та Ужгородський райвиконком. У 80-х там працювало видавництво "Радянське Закарпаття", відділ Інституту ядерних досліджень, а у 1989-му виконком дав дозвіл на облаштування у підвалі площею 134,3 кв.м кафе "Тістечка". У 1990-му на першому і другому поверхах відкрився великий комісійний універмаг.

Рішенням Ужгородської міської ради за грудень 1995-го більшу частину будівлі після капітального ремонту передали на баланс Державної податкової інспекції. Приміщення ж комісійного магазину Фонд комунального майна продав приватній особі, після чого в подальші роки його ще кілька разів перепродавали.

Нині Будинок легіонерів зовні залишається майже таким самим, як за часів Підкарпатської Русі. З тією лише відмінністю, що звідти вже не долинають аромати свіжої випічки, домашнього шоколаду і запашної кави.      

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"