Гнучкі гілки верби не піддавалися поривам вітру, колихалися над бистрою водою, яка неслася з далеких Карпатських гір, вершини яких ще місцями були вкриті cнігом. Прижилась тут, біля стрімкого потоку, верба трималася за землю міцним корінням, навесні вибрунювала гарними “кицьками”, з якими так люблять гратися діти, і які є прикрасою й святою необхідністю до вербної неділі. Інколи завзяті люди, більше з метою наживи, виламують і основні гілки, щоб нарізати ніжних паростків для продажу, а інше викидають …
Далі, вниз за течією, на обох берегах, було набагато більше верб – тут справжнє диво природи, сюди люди йдуть восени із секаторами – нарізають лозу й в'яжуть у снопи, несуть на плечах, везуть на підводах, тачках …В'яжуть кошики, виготовляють плетені крісла, колиски…З цього живуть.
Хто більше наріже, той має роботу собі й родині на цілу зиму.Після того як перестали пускати велику воду з Чорної ріки, що гнала колись дараби з верховинськими смереками та буками, верба відбирала добрі землі, особливо – на берегах потоків.
У хитросплетінні коріння водилося багато риби та раків.І для розваги, і з користю хлопчачі ватаги обмацували прибережні нори, з криками та зойканням ловили марену, ліня, форель, а то – і в'юнів.
… Цього року кущ, який живить старий корінь, розрісся на диво: посприяв намул.Усе є – рости й радій! І людям лоза буде, і рослина залишається жити.Але в природі, як і в людей, не все складається так, як хочеться.
…Сім'я Вовканичів – від малого до старого – здавна займалася лозоплетінням. Восени робили заготовки зеленої лози. Жінки парили її, проварювали, дубили у великих казанах. Діти злущували кору, складали готове пруття до роботи: окремо – тонкі, ніжні, грубіші. Чоловіки бралися за плетіння. Більш кваліфіковані виготовляли на замовлення плетені крісла для відпочинку та крісла-качалки на терасу чи на балкон. Жінки плели кошики на Пасху, від великих – для цілої родини, до маленьких – дитячих, розмальовували, щоб підсилити урочистість свята. Вовканичі перемовлялися між собою: котрий кошик подарувати молодшій дочці з чоловіком, котрий – для їхньої донечки Марійки, – вона вже вперше сама понесе свою пасочку освятити.
Нову хату для них збудовано. Отож – окрема сім'я понесе пасхальний кошик. Уже вибито хрестиком рушник з різнокольоровими китицями та маленьку пілку для Марійки.Федір Вовканич виділив молодшій дочці ниву недалеко від річки. А двом старшим дочкам розділив батьківську й жінчину частки порівну, третю, свою, залишив молодшій.
…Зав'язуючи останній прут на великому кошарові для господарських потреб, старий Федір уголос розподілив ще не одержані гроші від виручки за плетені вироби.Більшу частину, за згодою мовчазної дружини, він віддає молодшій на меблі, які треба завезти з вароша. А телевізор та холодильник – то вже їхня турбота. Пральну машину купувати не мусай, – жінки можуть прати й полоскати білизну в потоці.Та продати важче, аніж зробити. За все плати – за привіз, місце на базарі, при дорозі. Краще, якщо клієнт сам замовляє, приходить і забирає. Є комерсанти – скупники, але вони – пси, готові забрати все за безцінь. Буває, і туристи щось купують, та мало їх у наших краях, бо дороги – погані.
Федір та дружина протягом багатьох років торгують на базарі в Ужгороді, зять займається підвозом. Найняли комору в земляка – він оженився в Дравцях, там і влаштували склад.Здається, якщо вирішиться проблема молодшої дочки, – буде спочинок натрудженим мозолястим рукам, які “змалку пов'язані з лозою”, наче міцним корінням, – вона й хліб, і солонина, і статок та доля людська.
Тільки в неділю й свята настає спокій на обійсті Вовканичів. За покликом церковного дзвону, родина йде на службу, що стала життєвою необхідністю від діда-прадіда до найменшої Марійки.
…Щось багато снігу цієї зими! Важко й пригадати, коли так було!
Згадалося: десь у вісімдесятих роках, коли здійнялася велика повінь, забрало міст, збудований ще за чехів, понесло підвісну дорогу, що з'єднувала присілок Присліп із селом. Тоді біля нижньої ниви за ніч змило майже увесь берег з деревами й пралісом і понесло з чорною водою.
…Неспокій прийшов і відійшов. За новорічними святами та Різдвом родина встигла прийняти багатьох гостей і побувати у своїх родичів і сватів.Трішки із запізненням завітав сват із Верховини. Підтримав добрий звичай наших людей – навідуватись хоч раз у році на храмове свято до близьких. Це зміцнювало Вода прибувала дуже повільно. Уже й перестав вести постійний контроль. Та й прихворів. Почалося з того, що різко підняв масивну бочку з-під вина і сіпнув поперек. Тепер лежить пластом, вигрівається електрогрілкою та еластичним корсетом.
…Дощі, слякота. Земля оголилася від снігу, що тільки де-не-де залишався в яругах.
Річка ревла, несла прибережні дерева, вирвані десь там, на Верховині, – вони зараз, мов бронебійні машини, трощили все на своєму шляху. Не брав сон ні Федора, ані домашніх: гуркіт, гуркіт … Чоловіки у високих сплавних чоботях чергували на річці, робили нові зарубини.Місцями вода почала добиратися до автомобільної дороги, підмулювала залізобетонні плити, що тримали на собі край мосту. Вода била по дамбі з підступною послідовністю, гнала бурхливі хвилі на глинистий берег, з'їдала його.Декотрі селяни почали переносити пожитки на підвищені місця, переганяти худобу до сусідів. Усі, хто міг, кинулися укріплювати дамбу, яка колись змінила течію річки в нове русло.
Хоч і тлумачили їм знавці, що попід старим руслом тече підземна річка, течію якої змінити неможливо, що вони обидві взаємопов'язані, і рано чи пізно повинні з'єднатися, та не слухали.На нових землях побудували вулицю, назвали Молодіжною.
… Завирувала Молодіжна вже немолодіжними забавами, коли вода почала перетікати через дамбу. Благо, дорожники мали неподалік склад із камінням для ямкового ремонту. Носили, возили, на чім попало, засипали грубий клинець прибережною глиною, утрамбовували її.
Техніки в селі в людей удосталь. Та, як завжди в нас буває, трактор не заводиться, кобила брюхата, трактор завівся – механізатор п'яний. Дошку із зарубинами зірвав великий корінь сягового бука й поніс за течією. Пливло все: обороги із сіном, сараї, буди – усе змішалось в чорному потоці. Федір з муками підвівся з канапи, спересердя налив гранчак слив'янки, випив і почав “командувати” своїм – куди й що виносити з хати, виганяти худобу з хліва.
А десь за півгодини, постогнуючи від болю в спині, й сам узявся за роботу.Раптом щось гучно гримнуло, відлуння з гуркотом покотилося, як постріл із важкої гармати. Таке чув лише на службі в артилерії. Що сталося?На подвір'ї ледве видно. Підбіг до нової хати, а хліва нема. Тільки кури, які дивом урятувались, нічого не бачачи, кидалися попід ноги. Понесло й собачу буду … Оббіг хату. На задній стіні – велика тріщина знизу до верху. Покрівля ледь тримається.У кількох метрах нижче клекотіла чорна вода, з кожною хвилиною відбираючи рідну серцю землицю.
Гнів і страх уселився у Федора: “Господи, чи я такий грішний чи увесь світ такий? Чому ти послав нам таку кару?..” Поряд заголосили дочка з дружиною.На його очах вода забрала чимало добра.
…Зі світанком виринула з пітьми картина сучасного Армагеддону. Уся вулиця Молодіжна була у воді. Будинки, зведені „міш-маш” з вальками, щезли зовсім. Річка несла свої повні води по старому руслу. Дорога обривалась біля мосту, її зрізало, мов гігантським ножем.
Міст, побудований газовиками на сваях, використовувався для господарських потреб, а зараз стояв, ведучи в нікуди, бо далі – нове русло, нова річка. Стояв, як пам'ятник людській безпорадності.Молодиці та старші жінки голосили за втратами, а то й за пропалими душами, дзвони гули, монотонно розносили їх смуток.
…Не пощастило й верболозам. Одні замулило, інші повиривало з корінням.Та все ж ранньої весни повсюдно з'явилися ніжні пагони, тішачи людське око сріблястими бруньками. Життя продовжується! Лоза набирала силу.
Старе коріння пережило й цю стихію.Будуть нові скрині, стільці та крісла-гойдалки.Будуть нові кошики на Пасху для старого Федора з дружиною, зятя з дочкою, Марійки, яка вперше поведе за руку братика Федора до церкви зі своїм маленьким кошиком.
Іван Попович. М. Мукачево.
