День фізкультури та спорту, який в Україні відзначають щороку у другу неділю вересня, для 29- річної студентки УжНУ, Надії Дьолог – більше, ніж просто свято. Упродовж останніх чотирьох років дівчина неодноразово представляла Закарпаття на всеукраїнських та міжнародних змаганнях з пауерліфтингу. Виборовши титул чемпіонки України та ставши абсолютним переможцем численних закордонних змагань — дівчина зізнається –у цьому виді спорту себе вичерпала, тож вибір впав на фехтування. Нині Надія успішно опановує ази поводження зі шпагою та рапірою.
Надія ДЬОЛОГ, спортсменка
Спорт у мене завжди був на першому місці, я займаюся різними видами спорту. Він дозволяє мені радіти життю, я почуваюся щасливою. Навіть якщо у мене дуже висока температура, я тренування ніколи не відміняю. Я захопилась дуже фехтуванням. Закинула пауерліфтинг. Фехтування мене настільки захопило. Я почала займатися, їздила цього ж року на Чемпіонат України з фехтування. Зайняла третє місце з фехтування.
Попри усі випробування долі, які довелося пережити у десятирічному віці, коли Надія отримала травму хребта ,– на життя спортсменка на візку не нарікає.. Дівчина вважає, тільки завдяки величезним зусиллям та щоденній праці над собою –досягнула бажаного . Проте, сьогодні на шляху до успіху у спортивній кар'єрі виникає чимало труднощів.
Надія ДЬОЛОГ, спортсменка
“Звичайно, труднощі виникають, тому що у нас дороги бажають кращого. Бордюри не зроблені під коляску, дуже важко їхати, але так як я вже давно на інвалідному візку, я вже пристосувалась. Єдине, я не знаю як буде взимку, тому що маршрутки в нас так і не зробили з підйомниками, щоб я могла доїжджати”.
Заняття пауерліфтингом докорінно змінило і життя ужгородки Яни, яка з дитинства страждає на ДЦП. Чотири роки тому дівчина не на жарт захопилась цим видом спорту, й за цей час неодноразово ставала призеро м численних змагань. Та найголовніше, що заняття спортом загартувало не лише тіло, а й характер та силу духу.
Яна ЧУВАН, займається пауерліфтингом
Якщо зрівняти, як я себе почувала фізично 4 роки тому і як сьогодні — це небо і земля, це не порівняти. Я ніколи не буду шкодувати про те, що я туди потрапила. Зараз я відновлююся, я пів року не тренувалась, бо у мене були проблеми зі спиною, з тренерами. Проте, у мене головна ціль — займатися далі.
На жаль, за словами Яни, у краї пауерліфтинг зовсім не розвивається. Крім того, дівчина нарікає і на відсутність умов для тренування людей з особливими потребами .
Зали у нас є, але вони не пристосовані, наприклад, людина, котра на візку – їй буде дуже важко. Друге, не мало важливе питання – тренерів зовсім нема, не просто тренера, на тренера-реабілітолога, який би розумів, що з тобою робити. Щоб вивчила і зрозуміла, якщо ти з такою проблемою, і вже почала б з тобою індивідуально працювати. Цього в Ужгороді нема.
Наполегливість, цілеспрямованість та витримка – це ті вольові якості, які притаманні цим двом дівчатам. Й не зважаючи на свою особливість й надалі мають на меті впевнено підкорювати світ спорту.
