Потрапити до переліку об'єктів спадщини ЮНЕСКО – привілей, який можуть отримати лише справді особливі місця. Отримання такого високого статусу – не тільки додаткова можливість для розвитку туризму на Закарпатті, а й для визнання на міжнародному рівні. З усієї України до Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО внесли 8 дерев'яних церков: із Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей. Увагу експертів у нашому краї привернули храм святого архангела Михаїла, у селі Ужок Великоберезнянського району, та церква Вознесіння Господнього, або, як її називають, Струківська, у селі Ясіня на Рахівщині.
З чого все починалось…
У 2002 році у напрямку внесення західноукраїнських святинь до Списку ЮНЕСКО розпочалася співпраця кафедри Реставрації та реконструкції архітектурних комплексів Національного університету “Львівська політехніка” та інституту “Укрзахідпроектреставрація”. Через 6 років до українських фахівців долучились польські – разом із ними створювались робочі групи, котрі реалізовували спільний проект. Спеціалісти обстежили півсотні дерев'яних святинь на території українсько-польського прикордоння. Результатами досліджень став вибір об'єктів для подання комітету ЮНЕСКО: 8 церков з України та 8 – із Польщі.
Церкви в Ужку та Ясінях зацікавили комітет ЮНЕСКО – тож, Закарпаття опинилося у числі регіонів, які поповнили свій список об'єктів Світової Спадщини. Що унікального у цих витворах сакрального мистецтва, яка їх історія та чим вони можуть привабити туристів? Про це – далі…
Церква з унікальними дзвонами та тріскотником…
Храм Святого Архангела Михаїла в Ужку – яскравий приклад архітектури бойківської школи. Цей стиль особливий тим, що зазнав змін, характерних лише для маленького регіону в Закарпатті. Якщо прямувати до села зі сторони Ужоцького перевалу, легко помітити храм у вишуканому обрамленні Карпатських гір. Чорний колір ґонту, що вкриває дерев'яну святиню згори донизу, додає їй витонченості та створює чіткий акцент. Подібне “вбрання” церков спостерігається ще хіба в Словаччині, проте чим далі, тим рідше люди обирають такий спосіб обробки – темний, майже чорний колір, досягається шляхом покриття ґонту спеціальною олією, що захищає дерево від вологи. Збудована церква була у 1745 році, й донині вона зовні зберегла свій первісний вигляд. Існує народний переказ, згідно з яким, після приходу чуми в Європу в Ужку вижив лише один селянин. Саме він і жив трохи вище від пізніше збудованої церкви. Згодом сюди почали переїжджати мешканці довколишніх галицьких сіл із боку Львівської області. Церкву споруджували усім селом під керівництвом майстрів Павла Тоніва з села Бітля (сусіднє село на Львівщині) та Івана Циганина – з Тихого. Уся церква зроблена з ялини та бука, а замість гвіздків усе скріплюють маленькі дерев'яні кілки. До сьогодні дерев'яний храм – єдина святиня в Ужку. Нині він належить до Московського патріархату.
Особливою родзинкою церкви є дзвіниця. Мешканці покрили її бляхою, котру старанно фарбують у світло-блакитний колір, що символізує у християнстві небо. Такий вибір оздоблення пам'ятки архітектури – не найкращий, адже під покриттям дерево не дихає і швидше руйнується. Втім, важко сперечатися з багаторічними традиціями. Саме у цій споруді знаходяться три дзвони. Найстаршому з них більше років, ніж самій церкві – він був вилитий ще у 1638 році і тримається на дерев'яних скобах. Інші два калатала сучасніші – повністю залізні. Інформації про них не збереглося – їх могли як вилити спеціально для церкви, так і привезти звідкись уже готовими.
Справжня ж реліквія знаходиться на горищі самої церкви – це старовинний тріскотник. Він виглядає як дерев'яний ящик із решіткою, проте є незвичайним інструментом. Ще коли будували церкву, його зробили з ялини та ліщини. Почути його можна лише раз у році – перед Великоднем, коли люди готуються до свята. Згідно з традицією, у дзвони у цей час калатати заборонено, ось і приводять його у дію поворотом дерев'яної ручки, створюючи справжній гуркіт. Як тільки паски спечені та освячені – тріскотник знову замовкає. Ще на рік. Не дивно, що про ці унікальні калатала знає мало хто з приїжджих.
Зовнішня краса та багата історія храму святого архангела Михаїла вражає. Шкода лише, що наразі інтер'єр церкви зіпсований пластиковою вагонкою та штучними квітами. Автентичними у святині залишились три ікони. Внесення до Спадщини ЮНЕСКО – шанс для храму повернути свій початковий вигляд, а для нас – зберегти історичну пам'ятку для наступних поколінь.
Струківська церква – святиня, що об'єднує релігійні громади
Другою закарпатською дерев'яною святинею, яку внесли у міжнародний Список, стала церква Вознесіння Господнього у селі Ясіня на Рахівщині. Її ще називають Струківською. Споруда особлива перш за все своєю дзвіницею, що вважається одним із найгарніших витворів закарпатського архітектурного мистецтва. Святиня відноситься до найменших дерев'яних церков на Закарпатті. У той самий час вона є надзвичайно акуратною, витонченою та ідеально вписаною у ландшафт. Є у ній навіть щось казкове. Аби мати просторове уявлення про споруду, необхідно обійти її навкруги: відразу стає видно старанно тесані балкові зруби, продумане співвідношення центральної та бокових частин, ґонтову покрівлю дахів та маленькі ліхтарики під ними. Дата побудови церкви – 1824 рік – вирізьблена на окремій дошці та оздоблена трьома хрестами.
У 30-ті роки ХХ століття Струківська церква була певним символом Підкарпатської Русі – її зображення прикрашало поштові марки у часи, коли Закарпаття входило до складу Першої Чехословацької Республіки. Історія заснування села та храму тісно пов'язані між собою. Люди залюбки розповідають про святе місце, де розташована церква, та про гуцула Івана Струка, що вів отару овець із села Зелене. Коли кілька сотень років тому він повертався додому, сонячна приємна погода та надзвичайні краєвиди долин Рахівщини змусили пастуха затриматись і замилуватись красою. Невдовзі почались сильні морози і тому чоловік не зміг попрямувати додому з вівцями – перевал сильно засипало снігом. Він повернувся у долину і збив кошару – залишив там овець, а сам вирушив у путь. Пройшла зима, і пастух вирішив повернутись у гарну місцину разом із сином – його здивуванню та радості не було меж, коли він побачив всіх своїх овець живими та ще й – із приплодом. Єдиною причиною пояснення цих подій могло бути тільки диво.. Саме цьому Струк збудував на цьому місці капличку та будинок із найбільшого ясена. Пень дерева був настільки широким, що біля нього, упершись спинами, могли сісти дванадцятеро осіб. Саме пастух у долині заснував село Ясіня. Згодом на місці каплички була збудована і посвячена церква Вознесіння, хоча традиційна її назва – Струківська. Інтер'єр храму дуже затишний та вишуканий одночасно – тут збереглись ікони XVII століття, котрі відрізняються тонкої гармонією кольорів та притаманним народним типажем.
Греко-католицька громада відродилась тут восени 1995 року. Цікаво, що греко-католики у святині почергово проводять богослужіння з православними. А подібне спостерігається зовсім не часто. За пам'яткою старанно доглядають – вона реставрувалась у 1971 році, а відносно нещодавно, у лютому 2006 року, було оновлено ґонтове покриття дахів. Належний вигляд церкви та її значущість в історичному та духовному розвитку краю стали основними причинами внесення її до Списку ЮНЕСКО.
Храм святого архангела Михаїла в Ужку та церква Вознесіння Господнього у Ясінях архітектурні докази існування на Закарпатті гідних міжнародного визнання витворів сакрального мистецтва. Проте, щоб відчути особливу духовну атмосферу цих храмів, до них варто навідатись особисто.
Юлія Юрковецька, УНІКУМ
