Професійних кінологів на Закарпатті не так уже й багато, бо професія це хоч і цікава, та разом з тим і дуже складна. Однією з представників цієї справи є Наталія Стрельцова. Вона займається собаками ще з 1986 року, розводить південноросійських вівчарок, готує песиків до участі у виставках, а також має у селі Невицькому біля Ужгорода міні-готель для тварин. То як же знайти з песиками спільну мову та чого може навчити кінолог – пані Наталія погодилася розповісти “Про Заходу”.
Собак вона обожнює з дитинства. Саме це – любов до тварини та розуміння тварини, на її думку, є основними якостями, якими повинен володіти хороший кінолог. Перша собака у Наталії з'явилася років у 15-ть. Це було осмислене рішення, до якого дівчина підійшла з усією серйозністю. Аби виховати свою східноєвропейську вівчарку як слід, Наталія пішла в ДОСААФ, де у 80-х роках також дресирували тварин. З тих часів вона і займається собаками, спочатку тренуючи лише власних, а згодом і допомагаючи знайомим з вихованням домашніх улюбленців.
.jpg)
Однією з найкращих її собак був Грей, німецька вівчарка. З часу його смерті минуло вже 20 років, однак собаку пам'ятають навіть незнайомі люди, та й сама Наталія каже, що розумнішого пса не бачила досі. З 1993 року вона почала розводити дуже рідкісних південноросійських вівчарок. Порода ця дуже цікава, бо вивели її на півдні України та в Криму для захисту отар від хижаків. Величезні кудлаті пси виглядають дуже добрими, однак від природи вони досить агресивні, через що в деяких країнах Європи навіть внесені до списку заборонених для утримання в домашніх умовах. Нині в заміському будинку Наталії проживають три південноросійські вівчарки: дві дівчинки та хлопчик. Останнього, до слова, звати Аеросміт, та оскільки Наталці він більше нагадує маленького бичка з мультика про Простоквашино, вдома його лагідно називають Гаврюшею.
Нещодавно Гаврюша й Аріша побували на виставці собак у Словаччині, звідки привезли одразу кілька нагород. Через запальний характер тримати їх серед інших собак доводиться виключно в наморднику. Вони ж бо хоч і слухняні, та битися люблять страшенно. При цьому варто пам'ятати, що самець південноросійської вівчарки важить трохи більше 50 кілограмів, самиця – трохи менше тих же 50-ти кг.
То як же працює з собаками пані Наталія? Перш за все – строго, але справедливо. “Собаки сприймають мене, як діти – вчительку. Коли бачать, одразу розуміють, що треба вгамуватися, перестати балуватися, бо будемо працювати. Я не можу це пояснити, але пси мають якесь незрозуміле мені шосте чуття. Вони вже на другому занятті без годинника знають, що зараз “урок” закінчиться, і починають дурачитися. Я, у свою чергу, теж їх по-особливому відчуваю. Можу стояти спиною до них, але звідкись знаю, що вони в цей момент роблять: виконують, до прикладу, мою команду, чи порушили її”, – розповідає кінолог.
Привчати собак до дисципліни пані Наталія радить вже з двохмісячного віку. З великою ж собакою варто також пройти курс виховання. До прикладу, в Європі правила утримання домашніх тварин суворіші й абихто не зможе завести велику собаку. У нас же частіше за все до кінолога звертаються лише тоді, коли дорослий пес виходить з-під контролю господаря і починає становити небезпеку.
“Не буває “тупих” собак, всі вони так чи інакше піддаються дресируванню. Просто потрібно знайти хорошого кінолога і багато працювати. Треба займатися з собакою кожен день, та мати неабияке терпіння, щоб зробити з собаки слухняного домашнього улюбленця. Є породи, які краще піддаються тренуванню, а є такі, з якими працювати дуже важко. Наприклад, такі модні нині хаскі страх як не люблять виконувати різні команди. Лайки, пітбулі, афганські борзі теж відносять до таких. Не дресирують, як правило, і декоративних собачок, хоча, повторюся, всі вони цілком можуть стати слухняними”, – каже Наталія.
Після її курсів виховання песики перестають бути некерованими, а команди виконують швидко, чітко і без вагань. “Можна сказати, що собака засвоїв урок лише тоді, коли він може виконати всі завчені команди, навіть якщо на нього впливають якісь зовнішні подразники. Наприклад, сказали ми йому, аби чекав господаря біля магазину. То він має сидіти і чекати, незважаючи на те, що коти поруч бігають чи інші собаки чіпляються”.
.jpg)
Таких тренувань у пані Наталії по кілька щодня. Окрім курсів зі слухняності вона також тренує собак на агресію та захист, але тільки тоді, коли пес вже пройшов загальний курс виховання. До речі, нині собаки так званих бійцівських порід (до речі, пані Наталія вважає таке висловлювання неправильним, адже офіційно терміну “бійцівська порода” не існує), за спостереженням кінолога, не є модними – їхній зоряний час минув разом із бандитськими 90-ми. “Мода на собак є дуже мінливою. У 80-х, наприклад, під впливом фільму про Лессі, усі дуже хотіли мати коллі. Потім фільми про Мухтара та Алого призвели до моди на німецьких вівчарок, а ще пізніше всі захопилися сенбернарами. Також була мода на ротвейлерів, доберманів, стаффордширських тер'єрів та пітбулів. Зараз дуже модними є хаскі, хоча це складні собаки, тренувати їх непросто”.Як же вдається пані Наталії добитися результатів навіть від найлінивішого пса? Головне, каже вона, це велике терпіння. Зізнається: жодного разу не те що не вдарила собаку, а навіть голос на неї намагається не піднімати. “От як би ви відреагували на виховательку, котра б'є вашу дитину у садочку? Звісно, що негативно. Так і в моєму випадку. Якщо в інструктора немає підходу до собаки, якщо він не може увійти до неї в довіру, стати авторитетом, то йому й кінологом краще не називатися”.
Саме особливе ставлення до тварин дозволило Наталії зайнятися ще однією справою –утриманням готелю для тварин. Окрім догляду за власними собаками і котами, вона щодня мусить годувати, доглядати, вигулювати ще й тих домашніх улюбленців, яких їй залишають на час від'їзду господарів. Зараз у готелі кінолога проживають п'ять собак, часто залишають ще й котиків та інших домашніх тварин. Наталія розповідає, що собаки, як правило, дуже переживають з приводу від'їзду своїх господарів у відпустку, тож з ними доводиться багато розмовляти, пояснювати, що ті скоро повернуться. “Для того, аби тварини не так переживали, ми практикуємо зв'язуватися з господарями через скайп-зв'язок. Був у нас один пес, котрий обнімав ноутбук і так тільки засинав. А інша маленька собачка, коли її господарі повернулися, як побачила їх, то аж свідомість втратила. Ми перелякалися, почали її трусити, тоді лише вона отямилася. А ще я ніяк не можу розгадати, як собаки відчувають, що їхні господарі вже скоро приїдуть. Помітила, що вони починають нервувати, не можуть всидіти спокійно, “пакують” свої речі, переносячи їх до виходу. Це дуже цікаво!”, – захоплено розповідає Наталія.
В міні-готелі є окремі вольєри для проживання великих собак. Декоративних песиків селять у спеціально обладнаній кімнаті всередині будинку. Годують кашками, сухим кормом, овочами. В якості ласощів Наталія пече спеціальне собаче печиво. Кожну тварину вигулює надворі по черзі. Протягом дня ще й має індивідуальні тренування собак. Власне так, каже, і проходить день сучасного кінолога.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”
