Адамове, Іудине, мамонтове – які ще цікаві дерева ростуть в Ужгороді (фоторепортаж)

Опубліковано:

У Радянському Союзі було всього два міста, де озеленення вважалося зразковим: Ужгород і Калінінград. На прикладі цих міст дендрологів учили, як потрібно працювати над “зеленою” архітектурою населених пунктів. Ужгород своїм зеленим оздобленням має завдячувати керівникам міста чехословацького періоду. Саме в той час центральна частина була дуже грамотно і красиво засаджена деревами, кущами і квітами. Кандидат біологічних наук, доцент кафедри ботаніки УжНУ Інна Бесеганич розповіла “Про Заходу” що і коли саджали в Ужгороді, а ще допомогла скласти список націкавіших дерев, котрі нині можна побачити в місті.

Перш за все науковець розповіла, що намагалася знайти в архіві офіційні відомості про озеленення обласного центру Закарпаття в різні часи, однак відповідних документів,вочевидь, не збереглося. З того, що видно оку спеціаліста, стає зрозумілим, що в мода на види насаджень змінювалася постійно. На початку минулого століття, коли в Ужгороді було збудовано багато нових адміністративних споруд, біля них любили висаджувати або вікові великі дерева, або закладали акуратні газони. У радянський період, коли потрібно було швидко озеленити нові райони житлових забудов, віддавали перевагу невибагливим кленам і тополям. Нині ж, як спостерігає пані Інна, стало модним висаджувати невеличкі деревця з не дуже розлогою кроною. А ще людям знову кортить бачити на вулицях міста екзотику. До слова, у нас її і так багато. І мова не про сакури.

Платан Другетів

Це справді велетенське дерево вважається найстарішим в Ужгороді. Росте воно в Підзамковому парку, має охоронний статус і спеціальну табличку, на якій написано, що це платан західний, привезений з Італії у 1610 році одним із графів Другетів, котрі в той час володіли замком і містом. Окружність цього платана-гіганта – 9,6 м., висота – 22 метри.Насправді, ніхто точно не знає, чи мали Другети відношення до цього платана. Але принаймні у віці дерева легенда походить на правду. Недалеко від цього платана ріс ще один – ймовірно, його брат-близнюк. У 1960 році його зрубали, а зріз виставили для огляду в залі відділу природи Закарпатського краєзнавчого музею. Дослідження показали, що зрубаному платану було близько 360 років, а це підтверджує ймовірність висадки саджанців у 1610 році.

З тих пір платанів в Ужгороді стало значно більше, тож екзотами для нас вони перестали бути давно. Але до паркового старожила звикнути просто неможливо. До його могутнього стовбура постійно приходять притулятися люди. Кажуть: це заряджає віковою енергією.  

 – ґінкго білоба

У саду Лаудона на території дитячої лікарні є незвичне дерево, яке називають ще живою скам'янілістю. Нині на ньому немає жодної таблички, тому випадково заблукалому туристу навіть нізвідки буде дізнатися, що це, ймовірно, найстаріше ґінкго у всій Україні. Унікальність цього виду полягає у тому, що його довгий час вважали вимерлим, а з'явилися ці дерева на землі ще 300 мільйонів років тому. 

Звідки у засновника ужгородського дендрарію Іштвана Лаудона взявся саджанець тоді ще нікому невідомої на Закарпатті рослини – дослідники не знають. На самому початку минулого століття в Європі було дуже модним культивувати різні екзоти, тож, можливо, він замовив матеріал для посадки у Будапешті чи Відні. Відомо, що посадив Іштван Лаудон своє ґінкго у перших роках минулого століття. За цей час воно виросло приблизно на 20 метрів у висоту, має приблизно метровий стовбур в діаметрі, а навкруг нього повибивалася його маленькі дітки, котрих дбайливо обгородили від випадкового витоптування. Нинішні розміри дерева – не межа. Дендрологи схильні вважати, що ґінкго може жити до 2 тисяч років. За цей час воно здатне досягти 40 метрів у висоту, а от вшир особливо не розростається, залишаючись у діаметрі приблизно метровим.

Секвойя гігантська або мамонтове дерево

Ботанічний сад УжНУ може похвалитися багатьма екзотами, але до нашого рейтингу потрапила нині саме секвойя гігантська. Для нашого регіону вона незвична, бо походить з Північної Америки. Але у ботанічному саду прижилася і швидко пішла угору. Поки що вона не може похвалитися ані віком (у США ростуть секвойї віком 3 тисячі років, нашій же всього близько 50-ти років), ані розмірами (найвища секвойя у США сягає більше ста метрів, наша – всього близько 20-ти метрів), однак вже вражає своїм виглядом і м'якими, наче пухнастими, хвоїнками. Дендролог Інна Бесеганич стверджує, що наша секвойя має особливу енергетику. Вона вже чи не найвища у всьому ботанічному саду, а з роками ставатиме лише величнішою і красивішою, можливо колись навіть височітиме над усією Ботанічною набережною.

Церцис або Іудине дерево

У травні, коли весь Ужгород зацвітає, не помітити це дерево просто неможливо. А все тому, що його яскраві квіти вилізають просто з гілок і навіть стовбура, коли листя ще зовсім немає. Наукова назва цього незвичного дерева – Церцис європейський, але в народі його називають Іудиним. Кажуть, саме на ньому повісився Іуда, хоча наша співрозмовниця, дендролог Інна Бесеганич лише сміється з легенди, бо гілки у церциса дуже тонкі і повіситися на них нікому з б не вдалося. 

Насправді ж назвали так дерево тому, що його батьківщиною є Іудея. Найстаріший екземпляр церциса в Ужгороді можна побачити у дворику стоматологічної поліклініки на набережній Незалежності. Воно росте на самому розі з площею Поштовою. Куди менші деревця, більше схожі на кущі, ростуть на клумбі посеред площі Дружби народів та в кількох інших місцях Ужгорода. Росте Іудине дерево дуже повільно, тому молоді особини будуть виглядати розлогими кущами ще досить довго.

Павловнія або Адамове дерево

Коли в Ужгороді квітне павловнія, пройти мимо неї неможливо. Величезні квіти, схожі на фіолетові дзвіночки, так ароматно пахнуть ваніллю, що до них звідусіль злітаються сотні бджіл. У такі дні під дерево, що росте на вулиці Корятовича, через паркан постійно лізуть туристи.

Нашу павловнію, за неперевіреними джерелами, називають найстарішою в Україні. Хоча висаджена вона була вже у радянські часи. Павловнією це дерево назвали на честь королеви Голландії, росіянки Анни Павлівни. А Адамовим його нарекли в народі, бо велике листя павловнії могло, за повір'ям, прикривати деякі частини тіла Адама. Цікаво, що в Мукачеві павловній росте куди більше, ніж в Ужгороді. Хоча такого великого дерева, як на вулиці Корятовича, у Мукачеві поки немає. 

Скумпія або перукове дерево  

Це дерево вважається отруйним, але їсти його у палісаднику єпископської резиденції все одно ніхто не збирається. Перуковим деревом у нас милуються – надто вже незвично воно виглядає під час цвітіння у червні. Довгі волосинки суцвіття створюють відчуття пишної перуки – звідси й народна назва дерева. 

Дізнатися, коли його висадили у палісаднику, ми не змогли. Відповідних даних у дендрологів немає. Однак зрозуміло, що дерево вже досить “доросле”, тож, ймовірно, висаджене за радянських часів.        

Тетяна ЛІТЕРАТІ,

“Про Захід”

Про Захід