Сьогодні, 25-го травня, в Ужгороді пройшов “Круглий стіл” з питань доступності знеболення для паліативних хворих та розвитку паліативної допомоги в м. Ужгород та області. Паліативна допомога − сфера медицини, яка покликана полегшити життя та відхід у вічність важкохворим людям.
Русин Андрій – головний лікар Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру, головний позаштатний онколог: “Це одне з найболючіших питань нашої медицини. Здебільшого потребують такої допомоги пацієнти з онкологічними діагнозами, але є й інші хворі, які потребують стороннього догляду. В Закарпатській області майже 1000 хворих з онкологічними діагнозами потребують такої допомоги. Ще 2,5-3 тисячі − це люди після інсульту. Якщо в кожному райцентрі буде такий центр на 20-30 ліжок, то це все одно буде замало. Одним з аспектів цієї проблеми є страждання пацієнтів через постійний біль. Також деякі хворі не можуть навіть підводитися з ліжка, що створює необхідність постійного за ними догляду. Майже 90% таки пацієнтів на сьогодні знаходяться вдома. В розвинутих країнах для таких людей створено хоспісну службу, яка кваліфіковано надає допомогу хворим. Зокрема, у сусідній Польщі, де ця допомога дуже розвинута. Основна робота там виконується кваліфікованими медсестрами. Надавати ж таку допомогу у лікарнях не дуже етично, адже люди, які мають надію, не повинні бачити таких хворих”.
Козак Тетяна – головний лікар Ужгородського міського центру первинної медико-санітарної допомоги: “На базі центру є виїзна бригада, яка займається знеболенням важкохворих, але це тільки один аспект. Крім того, повноцінно доглядати за такими хворими ні сімейний лікар, ні медсестра не може, адже мають низку інших обов'язків. Тож у нас виникла думка створити виїзну паліативну допомогу у місті Ужгороді і ми почали шукати, де ми можемо цьому навчитися. Досвід переймали у Польщі. Відправили 5-х волонтерів, які повноцінно працювали у хоспісі майже місяць. Щодо будівництва хоспіс в Ужгороді, то наразі виділена земля у місті для будівництва, готова технічна документація, тепер чекаємо рішення міської ради”.
Емілія Венгер, обласний фахівець з паліативної допомоги: “Це не просто медицина, як ремесло, це велика медико-соціальна філософія. Це наше лице − як помирає закарпатець, адже кожна людина має помирати достойно. Це душевний біль не тільки вмираючого, а й його родини. Виїзна служба не допоможе всім таким хворим, адже біль не приходить по графіку. Людину мають тоді знеболювати, коли біль ще не настав. В області мала би бути створена широка розгалужена сітка паліативних стаціонарів. Менталітет наших людей такий, що в такі моменти відновлюються родині зв'язки, родина тягнеться до хворого, але вони не мають увесь час спостерігати це все вдома. Тому сітка має бути така, аби центри були розташовані у межах найближчого доїжджання. Найперше, нам потрібно приміщення, де розмістяться ці заклади. Вони мають бути розташовані у найкрасивіших місцях. Статистика в паліативній допомозі недоцільна − всі ці люди можуть піти з життя, ми маємо бути готові, і надати їм необхідну допомогу. Для Закарпаття потрібно хоча б 75-100 ліжок”.
Отець Косьма Холлек – настоятель монастиря святого Антонія Падевського Чину Братів Менших Францисканців Мукачівської греко-католицької єпархії: “Хоспіс дає можливість людині, що йде у вічність, відчути любов. Іноді добре слово для такого хворого важить більше ніж знеболення. Тож хоспіс у місті дуже необхідний. Аби хворий не відчував, що він марнує близьким життя. Наразі ми вже готові приступати до його будівництва”.
Кручаниця Василь – головний лікар Закарпатського обласного наркологічного диспансеру: “Певним маркером для суспільства є відношення до людей невиліковних та психічнохворих. Існує багато міфів щодо призначення наркотичних анальгетиків, які наші лікарі не завжди знають як виписувати. Наразі працює трьохступенева система знеболення: на першому етапі призначаються ненаркотичні знеболюванні, другому − нестероїдні протизапальні ліки і тільки на третьому − призначають наркотичні препарати. Золотим стандартом тут є призначення морфіну таблетованого. Замало у нас аптек, які здійснюють відпустк наркотичних знеболюючих, на все місто Ужгород є дві аптеки, які мають відповідну ліцензію, а це дуже мало. Наразі в державі маємо всі механізми, аби призначати важкохворим людям, адекватні знеболювальні препарати. Однак безсумнівно, що хоспіс місту потрібний”.
Решетар Василь – начальник міськздороввіділу Ужгородської міської ради: “Донедавна хворим по місту Ужгород доставляли наркотичні знеболювальні засоби. Але ми розуміємо, що комусь достатньо одного уколу, а комусь і два і три. Останнє ж було зробити нереально. Тобто не було доступності до таких препаратів. На даний момент ситуація радикально зрушилася з місця. Хворому не потрібно ходити по комісіях: будь-який лікар має право виписати таблетований препарат, який хворий буде приймати вдома. Але ми сфокусувалися на знеболенні, а в таких випадках має бути комплексна допомога. Однак наразі величезне навантаження лежить саме на сім'ї. Тому справжнім виходом із ситуації − є налагодження комплексної хоспісної допомоги. Існує стандарт ВОЗ − 100 хоспісних ліжок на один мільйон населення. Для того, аби створити такий центр треба вирішити низку питань: приміщення, обладнання, устаткування, багато інших препаратів, окрім наркотичних анальгетиків, які мають застосуватися. Наступне − це оплата персоналу. Адже це важка робота у всіх аспектах”.
“Про Захід”
