Люди на своєму місці. Прибиральник дядя Ваня

Опубліковано:

“Люди на своєму місці” – це новий журналістський проект “Про Заходу”, в якому ми хочемо  розказати про наших громадян, що виконують свої обов'язки краще, ніж інші.  Про них ви не дізнаєтеся зі ЗМІ, про існування більшості з них, навіть живучи, або працюючи поряд, ви можете і не здогадуватися. Проте, ті хто їх знають, вважають, що це люди, що чудово справляються зі своїми обов'язками, Інакше кажучи, герої статей знаходиться на своєму місці.

Вже четвертий рік працюю на обласному телебаченні та тільки зараз вперше спустився у підвальне приміщення. І хоча ні для кого не секрет, що будівлі ОДТРК є певного роду “історичними мамонтами”, але спускаючись сходами у підвал, я наче потрапив у зовсім інший світ, де Радянський Союз вже зник, а Україна так і не з'явилася. Таке собі “історичне чистилище” – авт.

– Дядя Ваня, де ви працювали коли були молодим?

– Ох, в мене була прекрасна робота. З 1975 по 1982 роки я працював офіціантом тут поряд, в готелі “Ужгород”. Золоті роки моєї молодості. В той час в ресторан ще в шортах не пускали, треба було одягати брюки. Там, де зараз готель “Закарпаття”, тоді ще було поле. Я це все пам'ятаю. 

В нашому ресторані обідали групи туристів зі всього Союзу і навіть із закордону – інтуристи. Знаєте скільки тоді коштував долар? Сто доларів коштували 49 рублів 51 копійку! Але їх не можна було купити, бо відразу КДБ би прийняло міри. На один рубль можна було наїстися, а кава коштувала всього лиш 12 копійок.

– Це виходить, що молодим ви працювали за триста метрів звідси?

– Так, все правильно. Тоді до нас приходили на обід працівники телерадіокомпанії, але хто міг подумати, що я буду тут працювати. Деяких я ще й пам'ятаю, але то одиниці. До нас дуже багато людей приходило, я й з дружиною тут познайомився, ми разом працювали. 

Влітку ми на набережній ставили виїзні буфети. Вдень бувало по 11 бочок пива продавали. Тоді люди у робочі дні працювали, а на вихідних відпочивали собі, хто як хотів. Що то був за час.

“Іван Іванович у нас дуже хороший колега. Чесно кажучи, мені здається, що такого ще взагалі тут не було. Позитивний, комунікабельний, але й трудяга. Приємно працювати з таким чоловіком.” – Валентин Германович, колега.

– У вас же є діти? Ким вони стали, де працюють?

– В мене двоє синів і обоє військові – Олександр та Іван. Обидва зараз в АТО, служать Батьківщині. Один вже майже рік, а іншому весною прийшла повістка, то він не ухилявся, нічого такого. Сказав, що раз кличуть, значить він іде. В мене хлопці дуже хороші. І мені допомагають, і самі по собі такі, працелюбні. Не просто так стали військовими. Я їм завжди казав, що “школа жебрати не дасть” от вони і вчилися, спочатку на водіїв, а потім військову професію освоїли.

Зараз старший, Олександр – водій, а молодший, Іван, в Широкино здається був, чи десь в тих краях.

– Переживаєте за них?

– А як же не переживати. Їду на роботу зранку в електричці з Великого Березного то молюся за них. І жінка молиться. Щоб куля ворожа не втрапила і живі були та здорові. То мої два соколи, я ними дуже пишаюся.

– Вони вам щось розповідають з того, що там відбувається?

– В основному з мамою говорять, я ж на роботі вдень, але і зі мною теж. Багато не кажуть, це ж не можна. Але з такого останнього, так це те, що з того боку теж є нормальні люди. Вони не хочуть воювати і нашим хлопцям підказують, коли що і як може бути. Те, що стріляють іноді вночі, перемир'я порушують, це в основному оцей весь “зброд”, що по той бік, понапиваються і стріляють куди попало. 

“Дядя Ваня нормальний мужик. Він і пожартує, і, завжди, такий, в хорошому настрої. З ним можна спокійно стати й поговорити. Якби всі так ставилися до своєї роботи, то ми би в іншій країні жили” – Ласло, працівник ЗОДТРК

– Дядя Ваня, а як вам на телебаченні працюється?

– Та як працюється? Прекрасно працюється. Я ж сюди випадково потрапив, з Центру Зайнятості направили. Тут хороший колектив, в мене начальник, Іван Іванович, взагалі золотий чоловік, все розуміє, ставиться добре. Я люблю свою роботу. 

– А от коли працюєте – про що думаєте?

– Ви знаєте, не завжди то і є час про щось думати. Але буває і молодість згадаю, і про синів подумаю, щоб нічого не трапилося з ними. А так працюю собі, та й працюю.

“Іван Іванович – це людина, яких у наш час на жаль небагато. Його щирість, відвертість, оптимізм нікого не залишить байдужим. Не соромиться своєї роботи, любить людей, має велике серце і випромінює доброту.

Одного ранку на вулиці я розповідала глядачам про погоду, а Іван Іванович просто підійшов, вручив мені мітлу, щоб подивитися чи вмію я гарно підмітати)) це була імпровізація, причому досить весела” – Віолетта Цап, ведуча ранкової програми

Дядя Ваня вже декілька років працює двірником на ЗОДТРК Тиса-1. Щоранку добирається на роботу в Ужгород з Великого Березного. Обидва його сини беруть участь в АТО. Ви не знайдете сміття на території, яку він прибирає, як і майже ніколи не почуєте від нього, аби він скаржився на життя. У дяді Вані є чому повчитися.

Михайло Данканич,

для сайту Про Захід

Про Захід