Чим запам’ятався 2020-ий – підсумки року від відомих краян

Опубліковано:

Важкий 2020 рік підходить до завершення, тож саме час підбивати його підсумки. Яким він був для відомих закарпатців? Ми зібрали враження і спогади краян – представників різних сфер, запропонувавши їм описати не лише негативні моменти року, а і той позитив, який вони у ньому побачили. А ще попросили згадати про один день, який їм запам’ятався найбільше. Цікаво? Тоді читайте далі.

Олександр Дзембас, історик, археолог, дослідник Невицького замку:

«Про позитив. Найголовніше – що цьогоріч зрушилося в позитивну сторону  вирішення проблеми збереження Невицького замку, припинено подальшу руйнацію пам’ятки. У проєкті працювали чудові люди, підрядник був хороший. А дрібні недоліки завжди можна виправити.  

Негативне теж пов’язане з Невицьким замком, бо цього року через прокладений паркан частина замкової території – палісад в охоронній зоні – просто-напросто пропав. Зі своєї сторони ми намагаємося щось зробити, звернути на це увагу, але вирішити це питання можуть лише владні інституції. Пам’ятка повинна бути цілісною, вона до нащадків має прийти цілісною, а не пошматованою.

День, який запам’ятався найбільше? Це був саме той день, коли я побачив, що парканом відділили вхід на територію замку, що паркан проклали по палісаду. Вибачте, що в мене все навколо замку крутиться, але так воно є.  

В цілому ж можу сказати, що цей рік для мене був позитивним. Все, що було негативне, можна врятувати, можна вирішити. І на майбутнє я, слід сказати, дивлюся позитивно, бо багато працюю з молоддю і бачу, що наступне покоління росте чудове».

Наталія Петій-Потапчук, керівник Закарпатського народного хору:

«Попри карантин нам цьогоріч вдалося випустити книгу та аудіоальбом, присвячені 75-літньому ювілею Закарпатського народного хору. Гарно ми відзначили і сам ювілей. Особистим же досягненням вважаю ряд приємних та несподіваних нагород та відзнак.

Розчарування року для мене, як не дивно, не пов’язані з ковідом і карантином. Напевно, це все ж таки, вчинки та слова певних людей.

А найбільше запам’ятався день у Парижі. Ще перед карантином ми гуляли там із сином – це було справді незабутньо!

Загалом цей рік багато чому навчив усіх нас, але для мене він був і є дуже важливим та знаковим. Дякую Всевишньому за все!».

Вадим Колечко, тренер клубу плавання «На старт»:

«Досягнення цього року – це збереження діяльності клубу плавання « На старт» та вихід на новий рівень результатів. Наша вихованка Ніколь Маніко у свої 14 років стала переможницею  молодіжного та срібним призером абсолютного Чемпіонатів України, їй присвоєно звання Майстра спорту України і включено до основного складу збірної команди України. Це найкраще досягнення за всю історію жіночого плавання Закарпаття! Порадували і юнаки нашого клубу. Вперше за довгий час на другу сходинку п’єдесталу пошани  юнацького Чемпіонату України з плавання піднявся 14-річний Андрій Голямінських. Високий рівень результатів показав і 13-річний Сергій Поляк, його, як і Андрія, включено до резерву збірної України з плавання.

Щодо негативів, то найбільшим вважаю закриття та дивне обмеження діяльності басейнів, яке позбавило нас можливості навчити та укріпити здоров’я близько семисот дітей за нашою літньою програмою масового навчання дітей плаванню та шкільних уроків плавання. Наразі більше половини дітей клубу позбавлені можливості тренуватися з причини абсурдних обмежень кількості дітей на доріжках.

А день, який найбільше вразив, – це день проголошення карантину. Тоді це було шоком, який згодом переріс у переконання у повній абсурдності тих мір та обмежень».

Ірина Мацепура, директорка ТОВ «ВГСМ», депутатка Закарпатської обласної ради:

«Найголовнішим досягненням завжди вважаю людей, їхню енергію творення. Завжди, коли питають, який був рік, відповідаєш – тяжкий, а потім оглядаєшся і розумієш, що виклики – подолані, проблеми – вирішені і загалом все непогано. Дуже приємно, що цього року додалося знайомих і друзів-однодумців. Мені приємно бачити, що попри деяку внутрішню еміграцію, є ріст зацікавленості громадською і політичною діяльністю, і є непересічні люди, які активно працюють в цих напрямах.  

Мінус цього року. Мені видається, що розвиток держави, проведення тяжких реформ два роки як поставлено на паузу. Неможливо дати прості рішення на складні питання. Тому є відчуття, що ми тупцюємо на місці в пошуку популістичного розв`язку проблем. Економіка нашої області зменшилася на 15-20%, а це менше грошей, менше можливостей розвитку, більша трудова міграція, більша люмпенізація населення, неможливо знайти фахівців в будь-якій галузі. Так виглядає ланцюжок деградації. Доки перед суспільством не будуть ставити високих амбітних цілей – воно буде деградувати. А деградація – це небажання здобувати важчі спеціальності і кваліфікацію (важко знайти працівника будь-якої професії і кваліфікації), це сміття під ногами (і я впевнена, що його будуть викидати на дорогу, навіть якщо сміття будуть забирати безоплатно), це неграмотність (практично немає працівників, які в стані грамотно написати простий текст), це нехтування санітарно-гігієнічними нормами в часи епідемії (бо в уяві багатьох людей її немає), це інформаційна неграмотність (люди не в  стані протистояти елементарним фейкам).

Щодо дня, який найбільше вразив. Наше підприємство займається деревообробкою, вся наша продукція йде за кордон, у нас є всі необхідні сертифікати, один з яких FSC (це сертифікат ланцюжка поставок і контролю деревини, простіше кажучи – підтвердження законності походження деревини). Аж ось у червні виходить чергове розстеження британської громадської організації «Earthsight»  щодо лісокористування і 23 червня наче гребля розірвалася: десятки наших газет, інтернет-сайтів, інших джерел почали публікувати новину, що в Карпатах рубають ліс, роблять з нього меблі і експортують за кордон. За два тижні цю істерію поширили більше 1500 джерел у світі. Причому десяток закордонних видань не полінилися знайти наше підприємство, написати нам, отримати нашу точку зору і опублікувати її поруч з «сенсаційним» розстеженням. А в Україні ніхто зі ЗМІ (окрім чотирьох журналістів, які знали мене особисто) навіть не подзвонив спитати: чи, може, те, що розповсюджують – неправда, напівправда, інтерпретація тощо, ніхто насправді не бажав розібратися у проблемах лісового господарства. Чого тоді дивуватися, що довіра до засобів масової інформації – дуже низька і люди харчуються фейками? Тоді мене підтримали пости друзів, які знають, скільки праці вкладено в законність роботи,  декілька статей журналістів, які знають, що ти не порушуєш, і геніальна фраза «Сьогодні не той день, щоб здатися»».

Максим Адаменко, екскурсовод, засновник проєкту «Культурний шлях – село Дерцен»:

«Цей рік приніс мені нові знання і досвід, «онлайни», «зуми», віртуалізацію. Завдяки карантинним обмеженням мій проект «Культурний шлях – село Дерцен» був прийнятий до реалізації «Українським культурним фондом» і партнерами, адже в проекті були мінімізовані контакти між людьми. В результаті на Закарпатті є +1 новий туристичний маршрут, докладніше про який можна дізнатися на сайті www.dercen.com.ua. Другим досягненням є підписання угоди з Національним космічним агентством України про проведення освітніх екскурсій на військовий радар «Шипка», який по значущості можна порівняти з такими туристичними продуктами, як Чорнобиль чи РЛС «Дуга».

Мінусами року назву загальну кризу – і економічну, і психологічну. Туризм просто ліг. Закриті кордони, звісно, могли би пожвавити внутрішній і локальний туризм, але зменшення платоспроможності і карантинні обмеження звели все нанівець. Закриваються заклади рекреації і туризму, екскурсоводи змінюють сферу діяльності. Залишається працювати на перспективу і створювати нові унікальні приводи приїхати на Закарпаття.

А найсильніші враження цього року я отримав двічі – й обидва рази вони були пов’язані з дерценським хрестом – найбільшим в Україні. Одного дня я знімав промо-відео, стоячи на верхівці хреста. Вітер був такий, що верхівку відчутно хитало з боку в бік і я, як серфінгіст, колінками намагався загасити амплітуду. А іншого разу ми під хрестом проводили нічну фотосесію метеорного потоку Персеїд. Чумацьких шлях і боліди на фоні хреста виглядали чарівно і фантастично!».

Галина Малик, письменниця:

«Найголовніший плюс цього року – повернення великої частини людства до політики здорового глузду.

Найбільший мінус – погіршення політичного та соціального клімату в Україні, подальше втрачання  відвойованих державницьких позицій як всередині країни, так і за її межами.

А найбільше мене вразив день, коли я дізналася, що моя книжка «Піратський маршрут» потрапила до міжнародного списку кращих книжок світу «Білі круки» і що мене висунуто на премію імені Ганса Християна Андерсена».

Михайло Карпенко, ведучий, засновник творчої організації «Наша Файта»:

«Попри все погане, цей рік був доволі насиченим на знакові події для мене. Головна з них – я одружився. Мабуть, це поворотний момент в житті, який змусив мене на багато речей поглянути інакше, в тому числі і на пандемію, адже ми обоє з дружиною влітку захворіли. На щастя. все обійшлося і ми змогли відправитись у подорож Україною на нашому ретро-бусику. Ми заново відкрили її для себе та для багатьох наших друзів і переконались, що живем в надзвичайно цікавій країні!

Щодо мінусів, то, очевидно, що ним є ситуація з бізнесом, який постраждав від коронавірусу. Багато крутих проєктів або пригальмували діяльність, або ж узагалі згорнули її. Постраждала і творчість, яка також залежить від фінансування.

А запам’ятався мені найбільше, мабуть, мій день народження. 11 грудня мені «стукнуло» 30 років і я вперше святкував за тисячі кілометрів від дому, без алкоголю і з людиною, яку люблю понад усе».

Враження від 2020-го збирала Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Про Захід