Повномасштабна війна вимушено привела до Ужгорода велику кількість людей, котрі наразі живуть поруч із нами, а ми часто навіть не підозрюємо, які вони цікаві й відомі. Наприклад, якщо вас в Ужгороді стриже й фарбує перукарка Ксенія Платанова, то знайте, що ваше волосся – в руках талановитої запорізької художниці.
Ксенія Платанова разом із мамою, двома доньками і котом покинули Запоріжжя ще в лютому 2022 року. Зробила це здебільшого заради дітей та їхньої безпеки, і досі вважає це правильним рішенням. Варто зазначити, що їхала до Ужгорода Ксенія не навмання. «Я бувала тут раніше і дружила з багатьма місцевими творчими особистостями: художниками Андрієм Стегурою, Олексою Манном, Марселем Онисько, Михайлом Ходаничем, дослідницею архітектури Ліною Дегтярьовою, письменником Банди Шолтесом та іншими, – розповідає Ксенія. – Хочу щиро подякувати Маші Шубіній та Андрію Стегурі за прихисток і велику підтримку. Досі впевнена, що мій вибір залишитися в Україні був правильним».
В Ужгороді художниці теж спершу було дуже важко. Вона навіть не думала про творчість і вирішила, що всю себе буде віддавати волонтерству у військовому шпиталі. «Я робила те, що було потрібно: стригла, купувала продукти, вивозила хлопців на прогулянки, водила до фахівців, займалася письмовими та логопедичними вправами з важкопораненим. Але найважливішою допомогою, на мою думку, було щире й тепле спілкування. Звісно, я відчувала, що морально й фізично давно виснажена, але не звертала на це увагу. Відновитися після нервового зриву допомогла робота над новим проєктом», – розповідає художниця. І додає, що це був далеко не перший раз, коли творчість її рятувала.
«У дитинстві я була доволі закритою, майже не комунікувала з однолітками, – веде далі Ксенія Платанова. – Мені було цікаво створювати власний світ, у якому було комфортно. Нині я вже не роблю ляльки, якими можна гратися. Я створюю скульптури, об’єкти, інсталяції, експериментую з фотографією, колажами. Мені цікаво весь час пробувати щось нове».
Ксенія зізнається, що творчістю займається, в першу чергу, для самої себе. Мистецтво не є для неї постійним заробітком, але з дитинства є дієвою терапією. Минув певний час в Ужгороді, поки художниця зрозуміла, що знову хоче і може творити. На це вплинуло передовсім її мистецьке оточення. Після Запоріжжя Ужгород не здався Ксенії містом із не дуже активним культурним життям. Навпаки – війна змусила проїхати через місто інших відомих митців, з якими Ксенія не була знайома до того. Не всі вони тут були з творчою метою, але разом із тим потрапляли в насичене мистецьке середовище.
«Я дуже вдячна засновнику арт-резиденції «Вибачте, номерів немає» Петрові Рясці за підтримку, – додає Ксенія. – Для творчості мені потрібна майстерня, вдома працювати майже неможливо. Тож я двічі була учасницею резиденції, що дало мені не лише можливість творити, а й занурило в неймовірну концентрацію цікавих митців. Саме в рамках резиденції ще за рік до свого переїзду я мала персональну виставку «Платанова, залишайся вдома», де були продемонстровані скульптури, інсталяції та фотороботи. Вважаю, що найбільше запам’ятався відвідувачам проєкт «Прикраси», створений під час карантину. Стилізовані (переважно українські) прикраси були виготовлені з продуктів харчування. Це був далеко не перший мій експеримент з їстівними речами. Задовго до того я зробила декілька провокативних робіт, використовуючи найрізноманітніші продукти, а також серію ніжних, на мій погляд, портретів.
А вже після мого переїзду до Ужгорода я мала змогу працювати в резиденції над кількома проєктами, в тому числі й над колективним, результати якого ви могли побачити в грудні на виставці у скансені «Мій потаємний сад»».
Якщо ви пропустили цю культурну подію, то розкажемо, що виставка робіт Ксенії Платанової, Віктора Покиданця, Яна Потрогоша, Олега Путрашика та Андрія Стегури була присвячена особливій для цих митців локації – майстерні мистецького об’єднання «Шпор» у Перечині. З певних причин з майстернею довелося попрощатися, тож атмосфера цього місця і його сад були відтворені в роботах митців – зокрема в химерних металевих деревах Ксенії Платанової, вкритих воском. «Я часто повторювала, що майстерня «Шпор» – це мій власний санаторій, – пояснює важливість локації художниця. – Для мене відновитися – це мати можливість працювати над новими проєктами. Зараз я вже не маю такої можливості. І наразі болісно розмірковую над тим, де мені знайти нове місце сили».
Творчість є для художниці дуже інтимним процесом. У Запоріжжі Ксенія мала власну майстерню, де могла почуватися вільно і втілювати всі свої творчі фантазії. Будемо сподіватися, що в Ужгороді також знайдеться така особлива локація, адже Ксенія Планатова зізнається, що хоче залишитися жити тут. Всього за три місяці роботи в салоні краси до неї, як до перукарки, клієнти розписані на тижні вперед. А свій вільний час художниця повністю присвячує сім’ї та мистецтву, відчуваючи початок нового життя. Тож не пропустіть наступних виставок за участі цієї непересічної мисткині – повірте, вона матиме чим вас здивувати.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
Перше фото – з виставки «Мій потаємний сад» (2024)
