Дворянський рід Друґетів був тісно пов’язаний із історією Ужгорода близько 380 років, однак пересічні ужгородці нині навряд чи назвуть імена хоча би кількох представників цієї родини і не знають майже нічого про їхнє життя. Насправді досить мало про них відомо навіть історикам, тож монографія «Нариси з історії Друґетів», яку нещодавно видали науковці УжНУ Оксана Ферков, Ласлов Зубанич та Іван Міськов неабияк зацікавила широку аудиторію можливістю заповнити ці прогалини. Виявилося, що друґетіана є дуже багатою на цікаві деталі й навіть здатна стати сюжетом для історичного серіалу. Переказувати усі, звісно, не будемо, дізнатися про них можете з книжки. Ми ж наразі обрали десять фактів про Друґетів, про які читачі навряд чи чули раніше.
1. Родовим маєтком Друґетів в Італії була Паскарола.
Крихітне село Паскарола, назва якого походить від слова, що означає «пасовище», нині входить до італійського муніципалітету Кайвано й нічим особливим не вирізняється. На сторінці Паскароли у «Вікіпедії» нема жодної згадки чи прив’язки до роду Друґетів, хоча історикам відомо, що, як мінімум, з 1271 року Паскарола була маєтком родини. На печатці Іоанна (Яна, Жана, Яноша) Друґета у 1328 році навіть було зазначено «S. IO(an)N(i)S. DRVGET. MILIT(is). D(om)NI. D. PASQEROL», тобто «Печатка Іоанна Друґета, Воїна (Вершника), Господаря з Паскароли». Згодом маєток перейшов до дружини Віллерма (Вільгельма) Друґета Марії Фоллії – знатної неаполітанської дами. На жаль, досліджень щодо подальшої власності цього маєтку ми не маємо, не досліджували наші історики і те, чи є в самій Паскаролі, її церквах тощо бодай якісь згадки про рід Друґетів.
2. Птахи на гербі Друґетів символізують воїнів.
Герб родини Друґетів, як відомо, зображує серед іншого, сімох пташок, яких одні історики називають дроздами, інші – шпаками. Геральдист Іван Міськов дослідив, що пташки на гербі дворянського роду Друґетів були ще в той час, як перші її представники перебралися з Неаполітанського королівства до Угорського. Оскільки на старовинних печатках неможливо ідентифікувати рід птахів, дослідник називає їх мерлетами (мартлетами) – стилізованими геральдичними птахами, які широко використовувалися у гербах європейської знаті. Часто зображення мартлетів на гербі означало, що представник родини був учасником хрестових походів або відомим воїном, а коли мартлета була без лапок чи дзьоба, це означало, що воїн отримав у боях каліцтво. На думку Івана Міськова, мартлети на гербі Друґетів вказують на те, що рід мав французьке коріння, а його представники були знатними воїнами. Цікаво, що на першій відомій печатці Друґетів, яка у 1318 році належала Філіпу Друґету, були зображені шість пташок. Вперше сім мерлет (чотири у верхній частині, три – у нижній) видно на вже згадуваній вище печатці Іоанна Друґета 1328 року. Лише в XVII столітті стилізовані пташки отримали подобу дроздів.
3. Графський титул Друґети отримали лише в 1622 році.
Нині прізвище Друґетів в Ужгороді часто пов’язують із графським титулом, а усіх членів цього роду називають графами, хоча насправді представники родини тривалий час не мали цього титулу. Це не означає, що до 1622 року Друґети взагалі не мали дворянського титулу, адже представники роду займали одні з найвищих державних посад в Угорському королівстві – були палатинами (надорами) і головними королівськими суддями, баронами королівства (baronum regis). У ті часи вони користувалися титулом «comes», який згодом хочь і перекладався як граф, але позначав фактично керівників комітатів – феішпанів (жупанів). А в 1622 році король Фердинанд ІІ надав Яношу Друґету офіційний титул графа, призначивши його та нащадків спадковими керівниками комітату Унґ. Цікаво, що Яношу на той час було всього 11 років, тобто королівська грамота призначалася, скоріше за все, за заслуги його батька – Дьордя (ІІІ) Друґета. На жаль, оригінал цієї королівської грамоти не зберігся або поки не знайдений дослідниками.
4. Балінта (Валентина) Друґета міг отруїти його двоюрідний брат Дьордь (ІІІ) Друґет.
Ця історія має багато суперечностей в історичних джерелах. Дослідники знаходили як інформацію про те, що двоюрідні брати Друґети мали теплі, братерські стосунки, так і дані про те, що Балінт (Валентин) помер у віці 32 років через отруєння, влаштоване його братом. У 1608 році обидва брати були присутні у Пожоні (сучасній Братиславі) на коронації Матяша ІІ. Після того Дьордя посвятили у лицарі золотих шпор, а Балінт отримав посаду головного королівського судді. Невдовзі Балінта номінували й на пост палатина, тобто найвищу після короля посаду, яка об’єднувала функції прем’єр-міністра й верховного судді. Однак заступити на посаду він не встиг – раптово помер у стінах унґварського замку. Вельможі почали пліткувати, що Балінта отруїв його брат. Дьордя навіть викликали на допит, влаштований комітатськими зборами. В одній історичній хроніці написано, що Балінту Друґету насипали на сідло отруту, яка подіяла через те, що він мав «гнилі сідниці» (можливо, рану). Ця версія у різних варіаціях присутня у багатьох хроніках та історичних працях, однак, за даними ужгородських дослідників, подібні чутки і наклепи були в ті часи звичним явищем і немає жодних доказів того, що Балінт Друґет був отруєний. До слова, поховали цього представника роду в крипті церкви св. Георгія на території унґварського замку.
5. Дьордя (ІІІ) Друґета вважали підміненим селянським хлопчиком.
Вище ми вже згадували, що наклепи й плітки в давні часи були дуже поширеним і часто дієвим способом знищити репутацію людини. Трапився такий випадок і в житті Дьордя (ІІІ)Друґета, про якого теж ішлося вище (його звинуватили в отруєнні двоюрідного брата Балінта). Варто зазначати, що підстави для ворогування у братів були, адже Балінт свого часу повірив пліткам про те, що справжній Дьордь (ІІІ) помер дитиною і його підмінили простим селянським хлопчиком. Нібито через це Балінт напав на Невицький замок, у якому проживали Дьордь і його красуня-мати Фружина Доці, заморивши голодом частину тамтешнього гарнізону. Фружині з дітьми вдалося втекти зі замку гірськими стежками, вони переїхали на територію сучасної Польщі. В подальшому вже ніхто не сумнівався в тому, що Дьордь був справжнім, а не підміненим Друґетом, тож дослідники припускають, що чутки про це розпустили, аби в Балінта був привід забрати собі Невицький замок. До слова, наклепи створили великі проблеми не лише Дьордю, а й родині його дружини. Так, у дорослому віці він одружився з Катою Надошді, котра була донькою сумновідомої Ержебет Баторі – «кривавої графині». Нині угорські дослідники схиляються до думки, що суд над графинею і звинувачення її в жорстоких убивствах молодих жінок були всього лише наклепом із ціллю заволодіти її численними статками.
6. Янош (Х) Друґет прислуговував за столом короля Фердинанда ІІ.
Янош (Х) Друґет був сином пари, про яку ми згадували трохи вище – Дьордя (ІІІ) Друґета й Кати Надошді. Саме він отримав у 1622 році титул графа і спадкового наджупана, однак на ділі цей представник роду мав чи не найменше маєтків і земель – їх ще за життя батька прибрав до рук трансильванський князь Ґабор Бетлен. Саме тому з юного віку Янош Друґет постійно був присутній при королівському дворі, виконував обов’язки камергера: прислуговував за столом, виливав воду для миття рук, приносив сніданки, дегустував їжу, чергував уночі біля спальні короля та імператора Фердинанда ІІ. Чому такий поважний дворянин виконував обов’язки слуги короля? Дослідник Ласлов Зубанич пояснює, що в ті часи за королем доглядали виключно вельможі, адже посада камергера була дуже й дуже впливовою, до того ж щедро оплачувалася. У випадку Яноша Друґета це допомогло йому в молодому віці здобути авторитет, лобіювати питання повернення законного майна, відібраного в його батька, а ще й пристойно заробляти. Зрештою Янош став Земплінським наджупаном, головнокомандувачем Верхньої Угорщини і головним королівським суддею. Це саме він розпочав процес переселення єзуїтів до Унґвара та зведення тут колегіуму.
7. Архіви родини Друґетів були знищені в замку Єсенов (Ясенов).
Чому нині нам так мало відомо про родину Друґетів? Чому інформацію та листування представників роду дослідники збирають по крихтах із різних архівів, які нині зберігаються в кількох країнах? Історик Ласлов Зубанич припускає, що значна частина родинного архіву Друґетів була знищена в замку Єсенов (Ясенов) у 1644 році. Саме там Янош (Х) Друґет і його дружина Анна Якушич зберігали свою скарбницю й архів. І саме туди Анна втекла з Унґвара, жителям якого не довіряла, від вояків Дьордя І Ракоці. Війська Ракоці зайняли Унґвар й обложили Єсенов. Анна Якушич домовилися про те, що їй дозволять покинути замок в обмін на залишений провіант і полонених. Коли капітан Мукачівської фортеці, підданий Ракоці Янош Баллінґ зайняв Єсенов, замок розграбували, а потім підірвали, аби більше не становив загрози. З тих пір і досі замок стоїть у руїнах на території Словаччини.
8. Жиґмонд (ІІ) Друґет поховав у каплиці церкви на території Ужгородського замку чотирьох своїх доньок.
Дитяча смертність у давні часи була, як відомо, дуже поширеним і, на жаль, частим явищем. Не застраховані були від таких трагедій ані бідні, ані багаті. У представників родини Друґетів, звісно, теж траплялися смерті дітей, однак найбільше випало на долю Жиґмонда (ІІ) та його дружини Терезії Кеглевич. Постійним місцем проживання цієї сім’ї був Унґварський замок, там народилися, за даними істориків, майже всі доньки подружжя. На жаль, до дорослого віку дожила лише Юліанна, решта померли малими або молодими: Марія Розіна – у 2,5 роки, Жужанна – у 3 роки, Борбала – при народженні або невдовзі після, а Клара – у 22 роки. Усі дівчата цієї сім’ї, крім Юліанни й Клари, були поховані у каплиці церкви св. Георгія, що стояла на замковому подвір’ї. Там же поховали і їхнього 27-річного батька Жиґмонда, котрого вважають останнім Друґетом. Цікаво, що цьогоріч археологи УжНУ проводили дослідження каплиці, але на великий подив не виявили під землею жодного цілого поховання, хоча відомо, що в родинній усипальні мали покоїтися рештки мінімум 8-10 осіб.
9. Фамільною прикрасою роду був «діамант Друґетів».
Ми вже згадували вище про те, що скарбниця й архів Друґетів були знищені й розграбовані у замку Єсенов. Однак у дослідників є припущення, що одна фамільна прикраса таки могла дійти до наших днів. Так, Ласлов Зубанич натрапив у заповіті єпископа Балінта (ІІ) Друґета на згадку про велику прикрасу з діамантами. Як виглядала ця фамільна прикраса, достеменно невідомо, але Ласлов Зубанич припускає, що знайшов зачіпку, адже на портретах мінімум трьох представниць роду видно одну й ту ж коштовну річ – ланцюжок, прикрашений коштовними каменями, з якого звисає кулон у вигляді двоголового орла з величезним каменем посередині. Цю прикрасу видно зокрема на портреті дружини Дьордя (IV) Друґета Марії Естергазі, а потім на портреті її онучки Клари Друґет (Зічі). Ласлов Зубанич з’ясував, що прикрасу згодом передали у подарунок імператору Леопольду І. Подейкують, що нині її можна побачити в одній з вітрин Гофбурга у Відні.
10. Нині жодна європейська родина не має у своєму родоводі прив’язки до роду Друґетів.
Вище згадувалося, що останнім у роду Друґетів дослідники вважають Жиґмонда, котрий не мав синів. Однак варто зауважити, що в Жиґмонда був ще брат Балінт, котрий пережив його. То чому ж останнім представником роду вважають не Балінта, а Жиґмонда? Все тому, що Балінт був католицьким священником у поважному сані титулярного єпископа, тобто відмовився від мирського імені й статусу. Останньою же жінкою з прізвищем Друґет була донька Жиґмонда Юліанна Друґет (у заміжжі – Алтан). Нині дослідники не знають жодної європейської родини, котра виводила би свій родовід від Друґетів. Хоча не можна стверджувати, що колись дуже далекі нащадки таки знайдуться, адже свого часу родина Друґетів була дуже великою і породичалася чи не з усіма дворянськими родами Угорщини.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
