Чи знаєте ви, чому одна з вулиць Ужгорода зветься Острівною? Якщо ні, то з цієї статті ви дізнаєтеся багато нового й цікавого про наше місто. Нині вулиця Острівна простягається під Замковою горою паралельно вулиці Шумній. Починається вона біля міського автовокзалу № 2, де ніякого острова, як ви знаєте, нині нема. Однак так було не завжди.
Ви, мабуть, чули, що здавна в Ужгороді були два Ужі або Унґи: Уж (Унґ) і Малий Уж (Малий Унґ). Вони утворювали на своєму шляху кілька островів, наприклад, ще 100 років тому ужгородський замок стояв на острові між основним руслом річки та її відгалуженням-каналом. Ще один острів утворився в районі нинішньої вулиці Шумної, щоправда тут уже «попрацював» виключно Малий Уж, який саме на місці нинішнього «перечинського» автовокзалу (автовокзалу №2) розгалужувався на дві гілки. Цей незаселений острівець ужгородці здавна називали Морґітсіґетом, тобто островом Маргарити. Чому саме так – невідомо, однак є припущення, що містяни просто скопіювали назву дунайського острова в Будапешті. Тобто є в місті острів на річці – значить, він буде нашим Морґітсіґетом (десь за таким же принципом нині багато хто називає будівлю ОВА та обласної ради Білим домом, а район міської лікарні – БАМом).
Якщо ви ніколи не чули про будапештський Морґітсіґет, то коротенько розкажемо, що це острів на Дунаї, який названий на честь святої Маргарити – доньки угорського короля Бейли IV. За легендою, король пообіцяв віддати Богу свою доньку, якщо Угорщина буде врятована від монгольської навали. І дівчинка дійсно від самого дитинства твердо вирішила стати черницею. Король побудував для неї та її сестер-домініканок монастир на Заячому острові, де Маргарита у 12-річному віці прийняла постриг і проживала аж до своєї ранньої смерті у 27 років. У XVII столітті острів назвали на її честь.
На ужгородському острові не було монастиря й не проживала ніколи свята Маргарита. Вперше згадки про цю назву вдалося знайти у місцевій пресі за 1897 рік, коли мешканців міста запрошували покататися на ковзанах на облаштованій на Морґітсіґеті платній ковзанці. В цьому запрошенні читачам не пояснювали, де той Морґітсіґет розташований, а це означає, що на кінець ХІХ століття це був уже звичний і розповсюджений локальний топонім. Цікаво, що ковзанки на острові робили майже щорічно – відтоді, як у 1872 році в місті було створене Товариство ковзанярів.
Ще одна цікавинка, пов’язана з цією місцевістю, полягає в тому, що саме на острові Маргарити міська управа ще в кінці того ж ХІХ століття планувала збудувати перший у місті публічний басейн. Як ми знаємо, цей план був утілений значно пізніше, у 1938 році, і зовсім в іншому місці – у нинішньому Підзамковому парку. Однак у 1890-х роках саме Морґітсіґет вважали найкращим місцем для спорудження басейну. Варто уточнити, що з часом цю назву – Морґітсіґет – почали використовувати для означення не лише самого острова, а й прибережної його ділянки. Там, вочевидь, було місце з пісочним берегом, адже в міській пресі згадувалося, що в літній період цю нелюдну місцину жителі облюбували для того, що позасмагати на пісочку. Але більшу частину прибережної смуги між водами Малого Ужа і казармами гонведів займали сади і хащі.
Належала ця ділянка в районі нинішньої вулиці Острівної Мукачівській греко-католицькій єпархії. На початку 1920-х єпархія вирішила продати свою землю, тож зі згоди міської управи цю частину Морґітсіґета (уточнимо ще раз, що в цьому випадку йдеться не про острівну частину, а про прибережну смугу, яку чомусь називали так само) розділили на парцели, тобто земельні ділянки, й почали продавати. Планування нового мікрорайону капітула єпархії довірила архітектору Ерно Ковошу – тому, котрий зводив умісті залізничний вокзал, побудував Василіянський монастир та чимало інших споруд. Від самого початку було задумано, що це буде район віллової забудови, де проживатиме місцева інтелігенція.
У 1927 році угорськомовна газета «Uj Közlöny» писала, що за тренувальним майданчиком пожежників і вулицею Павловича, на місці колишнього пустиря, порослого чагарниками, з’явиться незабаром новий район. Спершу планувалося, що тут постануть 22 родинні вілли, власники яких своїм коштом мають провести каналізацію й облаштувати дорогу. Багатьом, щоправда, не подобалося, що дорога, яка мала вести до нового елітного району, проходила біля тренувального майданчика пожежників (нині на його місці – ряд радянських багатоповерхівок), який був завалений сміттям, балками й різним непотребом. Там же тривалий час стояла величезна дощата споруда, яка служила приміщенням для зберігання міського транспорту. Згодом цю територію більш-менш облаштували, дощату споруду перенесли на територію старої скотобійні, тож в’їзд у новий район із кожним новозведеним будинком ставав усе красивішим.
У 1927 році у цій частині міста, яку досі звали або Морґітсіґетом, або Маркетиним островом, уже сформувалися обриси затишного райончика з 15 готовими віллами, які належали переважно вчителям, чиновникам і священникам. Спершу перед кожним будинком був так званий кішкерт або малий садок – простіше кажучи, простір із клумбою. Однак згодом тутешнім мешканцям довелося відмовитися від своїх трояндових клумб, адже спроєктована дорога була такою вузькою, що там не міг розминутися транспорт. Саме тому нині на вулиці Острівній простору між дорогою і фасадами приватних будинків майже немає.
Коли район уже почали заселяти мешканці, постало питання про те, що новій вулиці час присвоїти офіційну назву. Міська управа, вочевидь, довго не думала – враховуючи багаторічну історію цієї місцини, вулицю назвали Marketin Ostrov. Тоді вулиця, до речі, була більшою за нинішню Острівну – продовжувалася на сучасну вулицю І. Шутєва.
У 1930-х це був дуже зелений, тихий і затишний район над водами Малого Ужа. Але іноді це було не на руку тамтешнім мешканцям, особливо, коли злодії зрозуміли, що заможні вілли можна легко пограбувати, непомітно зникнувши з місця злочину через численні сади навколо. Тоді Малий Уж, як правило, не робив проблем для мешканців району: не розливався, не смердів. Але в другій половині 1930-х, коли майже весь канал у центральній частині міста вже перевели у велику трубу й засипали, на вулиці Маркетин острів утворилося місце, де ще відкритий Малий Уж переходив у трубу. Там почало збиратися сміття, утворився затор із тіл мертвих тварин, які скидали у канал вище за течією. Усе це невимовно смерділо, утворилося болото, на якому розвелася незліченна кількість комарів.
1930-ті в Ужгороді ознаменувалися тим, що в місті з’явилася малярія. Спалахи були сезонними, помирали люди, а виною всьому вважали болото Малого Ужа. Місцеві газети писали, що найчастіше хворіють і помирають мешканці Морґітсіґета і вулиці Підградської, бо там, мовляв, залишилася остання відкрита ділянка Малого Ужа. У 1938 році нарешті дісталася черга й до цієї ділянки, одна варто зауважити, що сезонних спалахів малярії у місті це не зупинило. У 1943 році, наприклад, лише за півроку від малярії померли 54 мешканці міста.
Коли засипали Малий Уж, на місці каналу та острова утворилася велика незабудована ділянка. На жаль, невідомо, які плани міська управа мала на цю територію, якою її бачили в майбутньому тодішні архітектори міста. Друга світова війна не давала можливостей втілювати якісь масштабні будівельні проєкти, а в повоєнний час радянська влада звела на території колишнього Морґітсіґета район багатоповерхової забудови. Лише на вулицях Острівній, І.Шутєва, провулку Шумному ще можна побачити, який вигляд мали вілли міжвоєнного періоду, якими красивими вони були. Якщо ви ніколи або давно не бували в цьому районі, прогуляйтеся туди, а гуляючи, уявіть, яким це місце було, коли ці вілли не сусідили з багатоповерхівками, а стояли на березі Малого Ужа в оточенні садів і троянд.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
