В Ужгороді вже пів року працює котокав’ярня – місце, де 15 котиків із притулку «ЗвірьОК» проживають, допомагають своїй подрузі Людмилі Гук приймати відвідувачів, граються з ними, дарують гарний настрій і позитивні емоції. Однак незабаром це чудове місце може закритися. Кав’ярня, що задумувалася, як допомога притулку, як місце, де котики знаходили би собі нову домівку, а відвідувачі отримували розраду у вигляді кототерапії, не назбирує коштів навіть на покриття орендної плати. Якщо ми не підтримаємо цей заклад, його закриють і котики знову опиняться в притулку, де вже й так утримуються понад 80 тварин.
Притулок Людмили Гук розташований у селі Сюрте – там у неї є будинок, придбаний спеціально для того, аби рятувати з вулиць Ужгорода та околиць бездомних кішок. Притулок і до війни був переповнений тваринами, а в перші місяці повномасштабного вторгнення волонтери з Коростеня привезли туди додатково 55 котів, врятованих із зони бойових дій. Людмила Гук ледве зводила кінці з кінцями, аби годувати й лікувати усіх своїх чотирилапих – і тоді задумала відкрити в Ужгороді котокафе. В інших містах України такого типу заклади є дуже популярними. У Львові, до прикладу, працюють уже два таких котокафе, в яких завжди повно відвідувачів.
Людмила подумала, що успішна кав’ярня може стане стабільним джерелом коштів для утримання притулку, до того ж котиків, з якими будуть бавитися відвідувачі, швидше розбиратимуть у нові домівки. Однак із часу запуску кав’ярні минуло вже пів року, а нові домівки знайшлися лише для трьох мешканців закладу. Таким чином зменшити кількість мешканців притулку так і не вдалося – за цей час на вулиці Ужгорода викинули куди більше котів, ніж їх забрали з притулків.
Нині в котокав’ярні «ЗвірьОК», яка працює на вул. А. Бачинського, 2 (на куті з вул. Другетів) проживають 15 котиків. Відібрали сюди з притулку найбільш контактних, тож щойно ви зайдете, кілька пухнастиків обов’язково прийдуть до вас поластитися – особливо ж, якщо ви придбаєте для них пакуночок зі смачненьким. На першому поверсі, у кафе, пухнастиків небагато – в основному досвідчені старожили, котрі не тікають за двері. Решта котиків перебувають на другому поверсі, де облаштовані всі умови для їхнього комфортного проживання та ігор із гостями. Погратися з котиками коштує 50 грн (але якщо замовили в кафе чогось на 100 грн, то вхід до котиків є безкоштовним), окремо можна замовити для пухнастиків сухий корм або м’ясні палички – тоді вони прийдуть до вас на ручки набагато охочіше.
Зазвичай на першому поверсі біля Людмили Гук завжди крутиться голова котячої родини Пух. Цей чорний красень є домінантом, лідерство якого без заперечень визнають усі інші тутешні пухнастики. Пух потрапив до притулку напівживим немовлям. Людмила його вигодувала, тому котик ставиться до неї, як до мами, мусить завжди бути десь поблизу. Він першим здогадався, як можна вилізти за межі відгородженого сіткою другого поверху, аби бути ближчим до «мами». Зазвичай Пуха можна побачити у вікні котокав’ярні, він любить спати на підвіконні, привертаючи увагу перехожих. Він дуже спокійний, але коли серед пухнастиків спалахують якісь суперечки чи бійки, саме він іде розбиратися і розбороняти тих, хто б’ється.
На першому поверсі зазвичай перебуває ще один чорненький пухнастик – Драко. Його знайшли кілька років тому в коробці на території дитячого садка. Крім Драко, в коробці були ще дві його маленькі сестрички і один братик – всього четверо кошенят. Дві кішечки, на жаль, померли, а два котики залишилися. Драко з братиком проживали в котокав’ярні, але кілька тижнів тому братик помер, причому лікар так і не з’ясував, що з ним сталося. Після того, як Драко залишився сам, він став набагато лагіднішим, лащиться до всіх відвідувачів. Мабуть, дуже хоче знайти свій дім, хоче, аби його забрали в люблячу родину.
Нових господарів шукають і для єдиного кошенятка в кав’ярні – Томіка. Місяць тому малюка принесла в кафе заплакана дівчина. Вона розповіла, що їй підкинули чотирьох кошенят: трьох вона протягом дня роздала, а одному ніяк не могла знайти домівку, тож увечері принесла маля до котокав’ярні. Зазвичай Людмила не приймає сюди нових котиків, адже перед тим, як потрапити до кафе, всі тварини перевіряються ветеринаром та отримують необхідні щеплення. Однак цього разу не мала іншого вибору, мусила забрати кошеня, яке назвала Томіком. Людмила сподівалася, що малого швидко забере хтось із відвідувачів, адже не раз чула: «Якби у вас були кошенята, ми би забрали додому, а дорослого не візьмемо». Однак минув місяць, а Томіка так ніхто й не забрав. Малий швидко підростає, здружився з дорослими котами, але до відвідувачів обережний. Придивіться до малюка й ви – можливо, це саме той котик, про якого ви мріяли.
На другому поверсі котокав’ярні панує котяче царство – куди не глянь, усюди кішки й котики. Іноді вони вилізають за межі свого простору й добряче бешкетують у кафе: нещодавно розгризли й розсипали какао, регулярно перевертають і б’ють чашки, крадуть і гризуть соломинки тощо. Аби вони не бешкетували з нудьги, відвідувачі можуть розважити їх із допомогою різноманітних іграшок. Людмила не раз помічала, що від частих контактів із людьми характер деяких мешканців котокав’ярні змінюється. Наприклад, ми вже згадували Драко, котрий спершу не був особливо контактний, зате тепер готовий «зацілувати» кожного відвідувача. А приклад сіренької Нюсі з яскравими, майже оранжевими очима, протилежний: вона потрапила сюди, як неймовірно ласкава кішка, однак із часом її загладили так, що нині вона вже рідко йде на руки до відвідувачів. Історія Нюсі дуже сумна. Одного дня вона опинилася на «п’яному» базарі, виглядала домашньою, охайною (тобто її або викинули, або загубилася). Добра кішечка охоче йшла до людей, та хтось, вочевидь, копнув Нюсю ногою, бо волонтери побачили її за кілька днів зі зламаним стегном. Кішку забрали до притулку, довго лікували, сподіваючись, що знайдеться добра людина, котру підкорять Нюсині неймовірні очі й лагідна вдача. Однак для цієї дівчинки поки не знайшлася ні стара, ні нова родина.
Дуже цікавий вигляд має ще одна дівчинка котокав’ярні – Клара. Її тут називають матір’ю-героїнею, бо потрапила Клара до притулку вагітною, народила п’ятьох кошенят, а згодом вигодувала, крім своїх, ще дев’ятьох чужих малят. Причому приймала всіх, як рідних, опікувала й любила кожного, була надзвичайно турботливою матусею. Клара народилася й виросла на вулиці, а тому обережно ставиться до людей. Граючись із пухнастиками котокав’ярні, дайте Кларі час, аби вона зрозуміла, що ви не несете для неї загрозу. Тоді вона обов’язково покаже свою доброту.
Людмила Гук розповідає, що тварини, які виросли на вулиці, часто є напівдикими, дуже важко звикають до людей. Тому коли волонтери відловлюють з вулиць маму-кішку з кошенятами, вже через три місяці їх розлучають, аби малята не копіювали мамину дику поведінку – адже тоді вони матимуть мінімальні шанси знайти собі дім і родину. Так було зокрема з двома біленькими братиками-близнюками, котрі нині проживають у котокав’ярні. Бублик і Сніжок і досі не можуть похвалитися особливою лагідністю. Їхню маму відловили вагітною волонтери, оскільки люди скаржилися на кішку і погрожували її отруїти. Малят відлучили від дикої мами, яка не підпускала до себе людей. Сніжок виріс у спокійного блакитноокого красеня, а Бублика так назвали через особливий хвіст, скручений бубликом. Він був найменшим серед кошенят, тому є досить хворобливим, часто має запалені очі.
Крім цих пухнастиків, у кав’ярні ще є багато тварин із сумними історіями. Чорненького пухнастого Мішку знайшли в коробці на фермі в Ратівцях. Він був такий страшненький, що ніхто не хотів забирати це кудлате кошеня. Так він і став одним із перших мешканців притулку «ЗвірьОК». Принц був домашнім котом, якого врятували від війни, привезли до Ужгорода з околиць Коростеня. Нещодавно його фото побачили в Інтернеті мешканці того регіону, думали, що то їхній загублений котик. Однак, порівнявши плямки, виявили, що люди шукають не того котика, тож Принц досі чекає на свою колишню або нову родину.
Загалом знайти новий дім, попри великі сподівання Людмили Гук, поки вдалося небагатьом пухнастикам. Очікувалося, що жителі кав’ярні будуть систематично оновлюватися: на місце тих, кого забрали відвідувачі, приходили би котики з притулку. Однак, на жаль, в Ужгороді така ідея поки не спрацювала. Якщо так піде надалі, цілком може статися, що Людмилі доведеться закрити котокав’ярню. Тож поки є така можливість, приходьте й приводьте дітей у «ЗвірьОК», аби приємно провести час у колі котиків. Подаруйте тваринам трохи любові – й отримаєте натомість цілу купу приємних емоцій!
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
