Численні фото, де українці рятуються з-під обстрілів, не полишаючи своїх домашніх улюбленців, заполонили інтернет. Ми всі, певно, бачили історію про те, як чоловік ніс свого собаку 15 кілометрів, як собаки і коти мирно уживаються у бомбосховищах і в метро, як мужня волонтерка вивезла з Ірпеня цілий міні-притулок. Та поруч із такими надихаючими історіями є й інші: про те, як люди залишали своїх улюбленців закритими в будинках і квартирах, як покидали їх на пероні або відпускали перед кордоном. Важко нині сказати, яких історій більше, але хочеться вірити, що таки позитивних. Так, через Ужгород пройшли тисячі українців, котрі втекли від війни разом зі своїми домашніми тваринами – собаками, котами, кроликами, шиншилами, черепахами, їжаками тощо. Чимало з них поїхали за кордон, багато хто залишився тут. У соцмережах гуляли чутки, що в перші дні війни біля пропускних пунктів бігали купи покинутих тварин, яких господарі не хотіли брати з собою за кордон. Чи правда це – «Про Захід» розпитав у керівниці зоозахисної організації «Барбос» Ірини Азізян.
Перш за все, Ірина спростувала чутки про покинутих на лінії кордону тварин. «У перші дні активної евакуації нам справді надійшло повідомлення з Угорщини про те, що на автомобільному пункті пропуску «Чоп-Загонь» є багато залишених господарями собак, – розповідає зоозахисниця. – Ми одразу поїхали машиною туди, обходили все, але жодної бездоглядної собаки не побачили (крім однієї, що жила на заправці неподалік). Розпитали прикордонників біля шлагбауму, вони теж не бачили покинутих тварин. Ми чули лише про один випадок, коли господиня шукала кішку, яка вирвалася у неї на кордоні в Ужгороді. Поступали також до нас дзвінки про те, що у Берегівському районі люди у перші дні війни масово повиїжджали до Угорщини, залишивши у дворах собак і котів, за якими нікому доглянути».
За словами Ірини, ті, хто доїжджали до нас зі своїми тваринами, вже тут їх не покидали. Це робили раніше – у своїх рідних містах і селах під час поспішної евакуації. Провідники поїздів бачили і в Києві, і в Харкові, як люди, боячись не вміститися до евакуаційного потяга, залишали собак на пероні. Були такі випадки навіть у Львові – вочевидь, з боязні, що з твариною не пустять за кордон. Коли європейські країни дозволили завозити тварин взагалі без документів, ситуація значно покращилася, але й досі притулок організації «Барбос» отримує щодня десятки дзвінків із проханням прийняти на певний час тварину, бо господар не хоче її брати за кордон. Волонтери «Барбоса» всіляко намагаються вмовити кожного все ж перевезти свою тварину, адже для цього не потрібні жодні документи (все оформлюють вже на місці прибуття), європейці дозволяють біженцям поселятися з тваринами або можуть влаштувати тварину на певний час до притулку.
«Ми не можемо приймати домашніх тварин, і навіть не тому, що не маємо місця, – веде далі Ірина. – Ужгородський притулок «Барбос» був створений для безпритульних тварин, яких ми, як правило, забираємо з вулиці. Він не пристосований для того, щоб утримувати собаку чи кицьку, яка все життя проживала у квартирі і звикла до гарних умов. Ми пояснюємо це тим, хто дзвонить нам, кажемо також, що не можемо гарантувати безпеку їхній тварині, адже бойові дії можуть прийти і на Закарпаття. Однак є випадки, коли ми все ж ідемо людям назустріч. Наприклад, якщо сім’я переселенців потрапила у важкі умови і просить про тимчасову перетримку, поки не знайде житло, де можна буде жити з твариною. Або коли сюди привозять тварин, евакуйованих з інших притулків».
Так, протягом 5 днів на території притулку «Барбос» проживали 20 собак із Запоріжжя. Їх довго везли у вантажівці, на кордоні виникли проблеми, тварини були втомлені, сиділи без вигулу і світла. Ужгородський притулок не міг відмовити, прийняв собак, поки їхні опікуни не вирішили питання з перетином кордону.
Одразу за ними приїхали наступні гості з Київщини – 12 песиків, 3 коти, 2 лисички. Їхали з ними і віслючки, але їх взяла до себе екоферма в Оноківцях. Історія цих песиків, розказана у соцмережах, зачепила за живе багатьох. Вони проживали у розпліднику, та коли почалася війна, недобросовісна господарка вирішила виїхати, а тварин приспати. Препарату на всіх не вистачило, тож через два дні, приїхавши за деякими речами, господарка побачила, що кілька тварин ще живі. Вона подзвонила волонтерам і запропонувала їх забрати. А волонтери, евакуйовуючи притулки в різні регіони країни, відправили частину своїх тварин до Ужгорода. Малята, яких намагалися приспати, наразі проживають у місцевих волонтерів, про них дбають лікарі. Вони дуже занедбані і хворі, потребують тривалої реабілітації. Після того, як волонтери «Барбос» розповіли цю історію у соцмережах, десятки людей відгукнулися і запропонували взяти бідних тварин до себе.
«Зараз ми намагаємося зберегти ресурс для того, аби за потреби знайти місце для інших евакуйованих притулків. Ситуація з притулками у всій країні наразі дуже важка. Ми знаємо, що чимало притулків були обстріляні, горіли, під Києвом волонтери були змушені випустити всіх собак, аби вони могли врятуватися від обстрілів. Є притулки, де немає вже половини тварин інші – голодні, налякані. Волонтери та керівники цих притулків – герої, вони роблять все, щоб врятувати тварин. Але не завжди, на жаль, виходить», – розповідає Ірина Азізян.
Саме для того, аби врятувати притулки, міні-притулки, розплідники у зоні бойових дій, волонтери «Барбос» нині співпрацюють з чеською ініціативою «Pomoc zvířatům UA/Допомагаємо тваринам UA» та угорською Асоціацією захисників тварин (Állatvédők Érdekvédelmi és Szakmai Szövetsége). Європейські зоозахисники надсилають до України великі обсяги корму, а місцеві організації передають їх далі – у ті області, де зараз дуже важко дістати спеціалізовану їжу для тварин.
Лише «Барбос» допоміг перевантажити, доставити та знайти адресатів для майже 20-ти тонн корму. Так, 4 тонни поїхали на Київщину, окремо 500 кілограмів доправили до Києва, де тамтешні волонтери розносили харчування по бомбосховищах та адресно тим людям, хто має багато тварин, але не має змоги придбати для них їжу. Полтава отримала з Ужгорода 1 тонну корму, Харків – 4 тонни, майже тонна поїхала у Донецьку область, міні-притулок у Запоріжжі отримав 500 кілограмів, допомогу отримали також Дніпро, Рівне, Житомир, Слов’янськ, Миколаївщина. Ірина Азізян каже, що загалом цієї кількості корму ужгородському притулку вистачило би на півтора року. Подбали ужгородські зоозахисники і про тих тварин, які з господарями приїхали до Ужгорода. У «Совиному гнізді», де реєструють вимушених переселенців, завжди є кілька видів харчування для тварин, з якого можна безкоштовно набрати необхідну кількість для тваринки-переселенця.
Найближчим часом потік тварин-біженців на Закарпаття не спадатиме, прогнозують зоозахисники. Щодня вони отримують запити про те, де можна оселитися з 40-ка котами або 20-ма собаками. У безпечні регіони вивозять розплідники, міні-притулки, просто тварин, яких позбирали покинутими у містах і селах. І це добре, бо це означає, що ми не кидаємо братів наших менших навіть у такі важкі дні.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
