У Радянському Союзі було всього два міста, де озеленення вважалося зразковим: Ужгород і Калінінград. На прикладі цих міст дендрологів учили, як потрібно працювати над “зеленою” архітектурою населених пунктів. Ужгород своїм зеленим оздобленням має завдячувати керівникам міста чехословацького періоду. Саме в той час центральна частина була дуже грамотно і красиво засаджена деревами, кущами і квітами. Кандидат біологічних наук, доцент кафедри ботаніки УжНУ Інна Бесеганич розповіла “Про Заходу” що і коли саджали в Ужгороді, а ще допомогла скласти список націкавіших дерев, котрі нині можна побачити в місті.
Перш за все науковець розповіла, що намагалася знайти в архіві офіційні відомості про озеленення обласного центру Закарпаття в різні часи, однак відповідних документів,вочевидь, не збереглося. З того, що видно оку спеціаліста, стає зрозумілим, що в мода на види насаджень змінювалася постійно. На початку минулого століття, коли в Ужгороді було збудовано багато нових адміністративних споруд, біля них любили висаджувати або вікові великі дерева, або закладали акуратні газони. У радянський період, коли потрібно було швидко озеленити нові райони житлових забудов, віддавали перевагу невибагливим кленам і тополям. Нині ж, як спостерігає пані Інна, стало модним висаджувати невеличкі деревця з не дуже розлогою кроною. А ще людям знову кортить бачити на вулицях міста екзотику. До слова, у нас її і так багато. І мова не про сакури.
– Платан Другетів
Це справді велетенське дерево вважається найстарішим в Ужгороді. Росте воно в Підзамковому парку, має охоронний статус і спеціальну табличку, на якій написано, що це платан західний, привезений з Італії у 1610 році одним із графів Другетів, котрі в той час володіли замком і містом. Окружність цього платана-гіганта – 9,6 м., висота – 22 метри.Насправді, ніхто точно не знає, чи мали Другети відношення до цього платана. Але принаймні у віці дерева легенда походить на правду. Недалеко від цього платана ріс ще один – ймовірно, його брат-близнюк. У 1960 році його зрубали, а зріз виставили для огляду в залі відділу природи Закарпатського краєзнавчого музею. Дослідження показали, що зрубаному платану було близько 360 років, а це підтверджує ймовірність висадки саджанців у 1610 році.
З тих пір платанів в Ужгороді стало значно більше, тож екзотами для нас вони перестали бути давно. Але до паркового старожила звикнути просто неможливо. До його могутнього стовбура постійно приходять притулятися люди. Кажуть: це заряджає віковою енергією.
– ґінкго білоба
У саду Лаудона на території дитячої лікарні є незвичне дерево, яке називають ще живою скам'янілістю. Нині на ньому немає жодної таблички, тому випадково заблукалому туристу навіть нізвідки буде дізнатися, що це, ймовірно, найстаріше ґінкго у всій Україні. Унікальність цього виду полягає у тому, що його довгий час вважали вимерлим, а з'явилися ці дерева на землі ще 300 мільйонів років тому.
Звідки у засновника ужгородського дендрарію Іштвана Лаудона взявся саджанець тоді ще нікому невідомої на Закарпатті рослини – дослідники не знають. На самому початку минулого століття в Європі було дуже модним культивувати різні екзоти, тож, можливо, він замовив матеріал для посадки у Будапешті чи Відні. Відомо, що посадив Іштван Лаудон своє ґінкго у перших роках минулого століття. За цей час воно виросло приблизно на 20 метрів у висоту, має приблизно метровий стовбур в діаметрі, а навкруг нього повибивалася його маленькі дітки, котрих дбайливо обгородили від випадкового витоптування. Нинішні розміри дерева – не межа. Дендрологи схильні вважати, що ґінкго може жити до 2 тисяч років. За цей час воно здатне досягти 40 метрів у висоту, а от вшир особливо не розростається, залишаючись у діаметрі приблизно метровим.
.)
– Секвойя гігантська або мамонтове дерево
Ботанічний сад УжНУ може похвалитися багатьма екзотами, але до нашого рейтингу потрапила нині саме секвойя гігантська. Для нашого регіону вона незвична, бо походить з Північної Америки. Але у ботанічному саду прижилася і швидко пішла угору. Поки що вона не може похвалитися ані віком (у США ростуть секвойї віком 3 тисячі років, нашій же всього близько 50-ти років), ані розмірами (найвища секвойя у США сягає більше ста метрів, наша – всього близько 20-ти метрів), однак вже вражає своїм виглядом і м'якими, наче пухнастими, хвоїнками. Дендролог Інна Бесеганич стверджує, що наша секвойя має особливу енергетику. Вона вже чи не найвища у всьому ботанічному саду, а з роками ставатиме лише величнішою і красивішою, можливо колись навіть височітиме над усією Ботанічною набережною.
– Церцис або Іудине дерево
У травні, коли весь Ужгород зацвітає, не помітити це дерево просто неможливо. А все тому, що його яскраві квіти вилізають просто з гілок і навіть стовбура, коли листя ще зовсім немає. Наукова назва цього незвичного дерева – Церцис європейський, але в народі його називають Іудиним. Кажуть, саме на ньому повісився Іуда, хоча наша співрозмовниця, дендролог Інна Бесеганич лише сміється з легенди, бо гілки у церциса дуже тонкі і повіситися на них нікому з б не вдалося.
Насправді ж назвали так дерево тому, що його батьківщиною є Іудея. Найстаріший екземпляр церциса в Ужгороді можна побачити у дворику стоматологічної поліклініки на набережній Незалежності. Воно росте на самому розі з площею Поштовою. Куди менші деревця, більше схожі на кущі, ростуть на клумбі посеред площі Дружби народів та в кількох інших місцях Ужгорода. Росте Іудине дерево дуже повільно, тому молоді особини будуть виглядати розлогими кущами ще досить довго.
Коли в Ужгороді квітне павловнія, пройти мимо неї неможливо. Величезні квіти, схожі на фіолетові дзвіночки, так ароматно пахнуть ваніллю, що до них звідусіль злітаються сотні бджіл. У такі дні під дерево, що росте на вулиці Корятовича, через паркан постійно лізуть туристи.
Нашу павловнію, за неперевіреними джерелами, називають найстарішою в Україні. Хоча висаджена вона була вже у радянські часи. Павловнією це дерево назвали на честь королеви Голландії, росіянки Анни Павлівни. А Адамовим його нарекли в народі, бо велике листя павловнії могло, за повір'ям, прикривати деякі частини тіла Адама. Цікаво, що в Мукачеві павловній росте куди більше, ніж в Ужгороді. Хоча такого великого дерева, як на вулиці Корятовича, у Мукачеві поки немає.
– Скумпія або перукове дерево
Це дерево вважається отруйним, але їсти його у палісаднику єпископської резиденції все одно ніхто не збирається. Перуковим деревом у нас милуються – надто вже незвично воно виглядає під час цвітіння у червні. Довгі волосинки суцвіття створюють відчуття пишної перуки – звідси й народна назва дерева.
Тетяна ЛІТЕРАТІ,
“Про Захід”
