У мене вища медична освіта, я лікар-хірург. Закінчив Ужгородський національний університет і чотири роки працював у реанімаційній бригаді на «швидкій». У армії відчувалася гостра нестача медиків, тому в 2014 – 2015 я поїхав у зону АТО як медичний інструктор, а в 2019 році підписав контракт зі 128 бригадою.З початку війни, за останні чотири місяці здійснив близько ста евакуацій поранених. Надавав допомогу не тільки нашій бригаді, але й суміжним військовим частинам. Зі свого досвіду можу сказати, що понад 90 відсотків поранень – осколкові від арти, мінометки, танків, «Градів» «Смерчів», «Ураганів» і т.д. Із них 70 відсотків середні, а 30 – важкі…
Ми їздили на евакуацію на позашляховику й часто потрапляли під ворожі обстріли. Одного разу по нашій машині прямою наводкою стріляла з кулемета російська БМП. На щастя, не влучила, але кілька нових днів народжень за цей період я пережив.Доводилося допомагати й полоненим. Розумію, з якою метою вони прийшли на нашу землю, але я все-таки лікар і надавав їм загальну медичну допомогу, щоб стабілізувати стан і наші військові змогли поспілкуватися, отримати потрібну інформацію.
Наші хлопці поводилися з ними дуже гуманно. Дехто з полонених говорив, що його примусили йти воювати, пригрозивши розстрілом чи проблемами з рідними. А деякі відверто зізнавалися, що спокусилися на заробіток. Усі вони усвідомлювали, що йдуть воювати, а не на якісь навчання.Що головне при наданні допомоги нашим пораненим? Чітко знати алгоритм дій і виконувати їх холоднокровно.
Впевнена, професійна поведінка медика додає сил пораненому, він поводиться спокійніше, адекватніше. Дуже важливо, коли боєць знає свого медика й довіряє йому. Я намагаюся бути саме таким медиком…
Указом Президента України санітарний інструктор медичного пункту, старший солдат 128 бригади Ерік нагороджений медаллю «За врятоване життя» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
