Погода Ужгород, Закарпаття 15 °C
Понеділок, 20 травня 2019 року
  Останні новини:
   

Втрачений Ужгород: пам’ятник загиблим солдатам на вулиці Другетів (Фото)

березня 06
13:14 2019

Цьогорічний березень на Закарпатті буде проходити під знаком Карпатської України, адже вже незабаром у нас вшановуватимуть ті історичні події 80-річної давності, про які досі багато говорять і сперечаються. Тоді, у березні у 1939-го, трагічні події відбувалися за межами міста, майже його не зачіпаючи, але в історії Ужгорода з тією датою все ж пов'язана одна історія, про яку ми розкажемо нині.

Події у нашому краї в березні 1939 року у різних країнах були сприйняті по-різному, відповідно, по-різному про них писали і в ЗМІ. Місцеві та угорські газети відзначали, що у березні Королівство Угорщина нарешті повернуло під свою корону історичні землі, які в угорців несправедливо відібрали після Першої світової війни. Датою цього повернення вважалося 15 березня, майже одразу після якого в Ужгороді почали думати над тим, як уже через рік відзначити його річницю.

Невідомо кому саме належала ця ідея, але до 15 березня 1940-го року в місті вирішили відкрити новий пам'ятник. Присвячений він мав бути усім солдатам, які загинули в Карпатах з 1914-го по 1939-ий роки, тобто, на фронті Першої світової війни та в боях з Карпатською Україною. Очевидно, ідея встановлення пам'ятника належала командуванню 24-го піхотного полку, який базувався Ужгороді в казармах, побудованих на початку століття на нинішній вулиці Другетів (тоді – Доманинській). Військовим навіть виконавця роботи далеко шукати не довелося, адже командиром роти ужгородського піхотного полку тоді був один із найперспективніших молодих скульпторів Угорщини – Імре Ошват.

Скульптор Імре Ошват (Osváth Imre)

27-річний Імре Ошват був сином іншого відомого скульптора Антала Ошвата. Родом із Ніредьгази, він у же на той час виконав цілий ряд робіт, за які його називали реінкарнацією Родена. Вже у 17-річному віці Імре Ошват зі своєю роботою виграв друге місце на угорській промисловій виставці, а у 30-х роках створив багато робіт, які й досі можна побачити у Ніредьгазі та Будапешті. Після закінчення навчання в Угорській королівській вищій художній школі Імре Ошват три роки студіював у Римі, а тоді, повернувшись додому, пішов на військову службу і так потрапив до Ужгорода.          

Звісно, маючи у підпорядкуванні такого обдарованого скульптора, командування 24-го піхотного полку довірило роботу над пам'ятником полеглим бійцям саме йому. До кінця не зовсім точно зрозуміло, де саме обрали місце під пам'ятник. У газетах тих часів локацію описували просто – "навпроти казарм". Оскільки на єдиній знайденій світлині, яку для публікації нам люб'язно надав краєзнавець Шандор Ковач, на задньому фоні видно одноповерхові будиночки, то можна припустити, що встановили пам'ятник на території між нинішніми вулицями Заводською та Айвазовського, там, де колись стояли старі бараки військового містечка.

То як же виглядав той пам'ятник? За описом газет, то була величезна п'ятиметрова стела з каменю, перед якою на постаменті стояла скульптура гонведа. Вочевидь, у рідній Ніредьгазі дуже пишалися тим, що саме Імре Ошват зробив в Ужгороді цей пам'ятник, бо у березні 1940-го газета "Nyírvidék - Szabolcsi Hírlap" писала, що робота є прекрасною і дуже динамічною. Мовляв, монументальний фон з каменю підкреслює силу, а гонвед на п'єдесталі просто випромінює віру в перемогу. Газета взагалі дуже поетично описала, що уявляє цього солдата на полі бою: вітер розвіває його шинель, він підняв чиюсь зброю, іншою рукою вийняв горн і засурмив, закликаючи товаришів до бою. 

Відкриття цього пам'ятника відбулося 14 березня. Газета "Карпаторусскій голосъ" писала, що під час торжеств кілька загонів армійців вишикуються на лінії, котра у 1939 році була кордоном між Угорщиною та Чехословаччиною. Лінія ця, мовляв, проходила за 200 метрів від нового пам'ятника у напрямку Доманинців, тобто, Доманинці у 1939-му вже були частиною не Угорщини, а Чехословаччини.

Урочиста програма була недовгою. Спершу вітальне слово сказав командувач полку витязь Андор Вашаргелі, далі виступив полковник витязь Антал Візі, під час промови котрого з пам'ятника зірвали біле полотно. Антал Візі продовжив промову, зачитуючи імена загиблих угорських солдатів, а після кожного промовленого імені присутні бійці викрикували: "Присутній!", натякаючи, що боєць, навіть попри свою смерть, зараз присутній в лавах свого полку. На жаль, газети не уточнювали, імена скількох загиблих військових зачитали, і чи були серед них загиблі в Першу світову війну, чи йшлося лише про загиблих у подіях річної давнини, тобто в боях з армією Карпатської України. Далі на стелу поклали вінок, армійці відсалютували, після чого римо-католицький та реформатський капелани освятили пам'ятник. Газети також додавали, що ввечері з цієї нагоди у театрі провели прекрасний пісенний конкурс.

На початку статті ми говорили, що річницю повернення всього краю у підпорядкування Угорщини офіційно в ті роки Королівством прийнято було відзначати 15 березня – у день боїв на Красному полі під Хустом. То чому ж пам'ятник полеглим бійцям в Ужгороді відкрили 14 березня? Відповідь на це питання можна знайти у тій же газеті "Карпаторусскій голосъ", яка розповідала, що 15 березня 1940-го на Ужгород чекав візит найвищого рівня. Вранці на залізничній станції мали зустрічати регента Угорщини Міклоша Горті. Керівник держави мав узяти участь у церемонії передачі нового гарнізонного прапора – дару від міста Ужгорода своєму місцевому полку. Слід сказати, що урочистості того дня таки відбулися, але без Міклоша Горті, котрий з невідомих причин до Ужгорода не приїхав. Судячи зі світлин в угорських газетах, церемонія передачі прапора проходила на нинішній площі Народній. Дружина командувача полком, Вашаргелі Андорне, прив'язала на прапор стрічку, священики його освятили, військові склали присягу на вірність, військовий оркестр відіграв, і новий прапор понесли у казарми.

Дружина командувача полком, Вашаргелі Андорне, прив'язує на прапор стрічку, біля неї сидять витязь Ференц Сомбатгеї та барон Жигмонд Перені

Щодо пам'ятника на вулиці Другетів, то нині від нього, звісно, не залишилося і сліду. Ми не знаємо, коли саме його знищили і за яких обставин це відбувалося, зробили це тихо, скинувши гонведа з постаменту, чи зібрали глядачів, хто саме це робив, і куди поділи залишки монументу. Цікаво, що одразу після Другої світової війни разом із ужгородським пам'ятником зруйнована була і подальша мистецька кар'єра його автора Імре Ошвата. У 1945 році він, як угорський військовик, потрапив у полон до американців, незабаром після чого переїхав до Австралії, де так і не зміг себе реалізувати і стати відомим. 

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"     

Подібні новини



Популярні новини

У Хмельницькому оштрафували водія маршрутки: відео про його водіння "гуляло" соцмережами

    У

Патрульні вкотре притягнули водія маршрутного транспортного засобу до адміністративної відповідальності 5 травня, у соціальній мережі Facebook з'явилось відео, ...