Погода Ужгород, Закарпаття -1 °C
прозахід
новини західної україни
Четвер, 21 лютого 2019 року
  Останні новини:
   

Втрачений Ужгород: як будували будинок на бульварі Бескида (Фото)

січня 24
13:39 2019

На вулиці Собранецькій є цікавий будинок, на який ужгородці часто незаслужено не звертають уваги. Аби потрапити у під'їзд цього будинку, слід звернути з Собранецької на маленьку пішохідну доріжку, з'єднану з вулицею Гойди. Однак це тепер безіменна доріжка є маленькою і непримітною, а колись вона була частиною великого бульвару Бескида, який починався з нинішньої площі Народної.

Для чого звели той дім, кому він належав і хто його будував – усі ці дані зберігаються в Державному архіві Закарпатської області. Саме з архівних документів ми і дізналися про те, що у кінці 20-х років влада Ужгорода відреагувала на вимогу Міністерства соціальної опіки Чехословаччини збільшити у місті кількість житлових помешкань. Вочевидь, така вимога з'явилася через значну кількість приїжджих держслужбовців, котрі не могли знайти у тодішньому невеличкому Ужгороді квартири. Пізніше зведення нового урядового кварталу Малий Ґалаґов цілком вирішило цю проблему, але в кінці 20-х років вона ще була доволі гострою. Тож міська управа вирішили взяти кредит і звести так званий прибутковий дім, квартири в якому здавалися би в оренду. Таким чином місто частково покращило би ситуацію з браком вільної житлової площі, а також, із часом, отримувало би прибутки до міської казни.

Варіанти розташування будинку розглядали різні. За одним із них, споруда мала простягтися від нинішньої пішохідної доріжки вздовж Собранецької і частково повернути на Митну, де нині розташована будівля Водоканалу. Та, мабуть, на таке масштабне будівництво знадобилися би величезні кошти, тож міська управа зупинилася на варіанті зведення 38-квартирного кутового будинку на території старої скотобійні з виходом на бульвар Бескида.

На жаль, в документації та на планах не вказане ім'я архітектора, який створив проект цієї будівлі. Це лише на перший погляд вона здається простою і нецікавою, бо все найцікавіше в ній, як часто і в інших модерністських будівлях Малого Ґалаґова, криється всередині і в деталях. Насправді ж будинок дуже цікавий. Увійшовши у головний під'їзд через автентичні дерев'яні двері, неочікувано потрапляєш знову на вулицю, тобто, на відкритий сходовий прогін з балконом, від якого в обидва боки тягнеться відкритий коридор із входами до квартир. На підлозі тут де-не-де збереглися залишки розкішної кольорової плитки, сходовий прогін мав би м'яко освітлюватися склоблоками, викладеними по всій висоті будівлі, однак їх, на жаль, зсередини зафарбували. З нині необлаштованого і незатишного двору на балкони теж ведуть красиві сходи. Тобто, виходить так, що з переднього фасаду ця будівля виглядає закритою і простою, задній же фасад в неї – відкритий, "легкий", із напівкруглими балкончиками і цікавою ковкою.

Звести такий цікавий житловий дім місто довірило чеській фірмі "Inž. V. J. Vojaček & Spol.", яка мала в Ужгороді філію і займалася у нас будівництвом багатьох серйозних об'єктів, у тому числі й водозабору. У листопаді 1930 року після розгляду різних пропозицій договір на будівельні роботи заключили з фірмою інженера Вацлава Воячека, каменярські роботи мала виконувати ужгородська фірма "Якубович і Ганз", на столярні та склярські роботи взяли підрядника Міхала Гаршані, водогін та каналізацію мала провести фірма Євжена Бергера, а коване оздоблення балконів за договором мала виконати відома фірма Людвіка Козара. Цікаво, що у матеріалах і переписці міської управи з підрядниками, дім на мав ані номера, ані прив'язки до вулиці. Його називали то просто міським будинком, то будинком на Ґалаґові, то домом на Бескидовій площі, то будівлею на вулиці Собранецькій. Забігаючи наперед, скажемо, що навіть у 1936 році, коли в місті формували списки виборців, наш будинок ще не мав номеру і його записали просто міським домом на бульварі Бескида.

Реклама підприємства, яке займалося облаштуванням водогону, каналізації та ванних кімнат у будинку

Слід сказати, що договір з будівельною фірмою був доволі жорстким. Фірма Вацлава Воячека зобов'язувалася звести багатоквартирний прибутковий дім (чеською його називали "činžák", а угорською – "bérház") всього за рік. Якщо ж із вини будівельників будинок, мовляв, не буде готовий до 15 грудня 1931 року, то за кожен додатковий день будівництва фірма втрачатиме 0,5% від суми загального рахунку.  

Реклама підприємства Людвіка Козара на вулиці Мункачі(Мукачівський), на базі якого в радянські часи створили завод "Перемога".

Звісно, готовий об'єкт вчасно не здали, але, судячи з переписки і матеріалів, трапилося це не з вини будівельників. Вже у листопаді 1931 року фірма "Якубович і Ганз" проводила внутрішні роботи, тобто, споруда була готова. У цих підрядників було дуже багато роботи, оскільки вони мали викласти ксилолітову підлогу в кухнях, купальнях, клозетах та коморах у кожній квартирі будинку. Робити ж цього не мали змоги, бо листопад 1931 року в Ужгороді видався дуже холодним, і робітники не могли працювати у приміщеннях без вікон та дверей під час "сильних морозів". Вочевидь, дбаючи про своїх працівників і якість виконання, фірма офіційним листом повідомила міську управу про те, що роботи призупинили до того часу, поки склярі і столяри не виконають своєї частини зобов'язань.

 

Реклама підприємства "Якубович і Ганз", яке працювало на вулиці Радванській (потім – Мункачі, Мукачівській), 10

Так і сталося, що будівля на бульварі Бескида була готова на півтора місяці пізніше, ніж це було заплановано. Вже з 1 лютого 1932 року будинок був придатний для заселення, але спеціальна комісія від міської управи чомусь приймала об'єкт аж у серпні 1932-го. Детальний звіт цієї події показує, з якою увагою чиновники поставилися до перевірки нової будівлі перед здачею в експлуатацію. Комісія, яку очолив заступник мера міста Іван Ґаар, почала перевірку з горища, потім переходила з поверху на поверх, з квартири у квартиру, а потім у підвал. Зауважень було багато, починаючи від кладки димової труби, завершуючи вологою плямою на одній зі стін підвалу та тріснутою бетонною доріжкою на подвір'ї.

 

Загалом за 1 461 212 Кч. міська управа у 1932 році отримала, як тоді писали, двоповерховий (перший поверх, партер, не рахувався) будинок на 38 квартир. У партері та на двох поверхах були облаштовані 24-и однокімнатні квартири та 9-ть двокімнатних. На цокольному поверсі знаходилися ще 5-ть однокімнатних квартир. На Собранецьку вулицю "виходили" 24 метри будівлі, на бульвар Бескида – 52,85 м. Будівлю спроектували так, аби вона отримувала багато сонця. Вранці воно освітлювало передній фасад, ввечері ж сідало, освітлюючи задній фасад. Оскільки кожна квартира у будинку мала вихід на обидва боки будівлі, кожна квартира протягом дня була максимально світлою. Нині цей баланс порушений високими деревами, насадженими перед будівлею, а ще новою багатоверхівкою, яку зводять зовсім поруч.

Під'їзд будинку із залишками покриття старої підлоги

Мабуть, у 1932-му проживати у такому сучасному будинку мріяв кожен ужгородець. Навіть однокімнатні квартири там були, за нинішніми мірками, дуже просторими. Міська управа, вочевидь, це розуміла і у матеріалах зазначала, що орендна плата має бути достатньою для того, аби місто могло погашати кредит, взятий на будівництво. То хто ж проживав у новобудові? Судячи зі все того ж списку виборців за 1936 рік, жильцями були в основному державні службовці, котрі у ті часи заробляли справді пристойно. Але також там знімали квартири аж три офіціанти з сім'ями, проживала також стоматолог Ружена Лефкович, садівник Єно Зомборі, друкар Рудольф Свобода, контролер Людвік Фрішман, перукар Ладіслав Тарновський та інші.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"       

Подібні новини



Популярні новини

Втрачений Ужгород: історія кравця Іштвана Олчварі (Фото)

    Втрачений

  Родина Олчварі колись була в Ужгороді дуже великою і відомою, натомість зараз тут проживає лише одна людина з цим прізвищем. Камілла Олчварі про своїх ...