Погода Ужгород, Закарпаття 7 °C
прозахід
новини західної україни
Вівторок, 20 листопада 2018 року
  Останні новини:
   

Втрачений Ужгород: як охороняли історичні пам’ятки, та що потрібно було робити, якщо знайшли скарб

жовтня 18
16:26 2018

 

Охорона культурних та історичних пам'яток – тема нині дуже актуальна. У нас є реєстри, охоронні зони, заборони, однак історичних пам'яток все одно з кожним роком стає все менше. А як же це питання регулювалося в Ужгороді і у всьому краї в дорадянські часи? Про це можна дізнатися з книжки "Охрана памятностей", яка вийшла в Ужгороді у 1926 році, а нині зберігається у державному архіві Закарпатської області.

Склав цю книжечку др.Ян Прохазка, а доповнив законами К.Коханний-Горальчук – редактор ужгородської газети "Зоря". Отже, у 1926 році до пам'яток відносили окремо пам'ятки людської діяльності, пам'ятки народного життя та пам'ятки давніх обивателів. Пам'ятками людської діяльності, наприклад, вважали все те, що нагадує нам про життя і справи наших предків. Так, це могли бути старовинні будівлі, цитуємо, "церкви, костелы, каплички, городски хижи, монастиры, городски муры, брами и турни, так и стародавный дом жительскій". Зазначалося, що такою історичною пам'яткою можуть бути також руїни, наприклад, замків, і цілі площі, або вулиці з красивими будинками. Такі пам'ятки, мовляв, заслуговують охорони зі сторони уряду та самих жителів. І навіть якщо між цими старовинними будинками знаходиться дім, який сам не відзначається нічим особливим, то він теж має охоронятися, оскільки творить з іншими визначними одне ціле. Цікава деталь, погодьтеся.

 

Кам'яна сокира, знайдена Петром Совою в Ужгороді на території цегельного підприємства "Керамос" (нині це  недіючий цегельний завод на вулиці Закарпатській)

 

До цих пам'яток людської діяльності відносили не лише будівлі, а і скульптури – статуї на площах, вулицях, при дорогах (придорожні хрести), на будівлях тощо. Також пам'ятками вважали малярські вироби, а ще різного роду художнє різьблення, цитуємо "плафоны и бревна, рѣшетки в окнах и дверях, опоры на сходах, ворота (капуры) домов и т.д.". Не забули автори книжки і про оздоблення храмів, і про інструменти ремісників (історичними пам'ятками вважалися навіть цілі інтер'єри майстерень, аптек, винних пивниць тощо), пам'ятки цехів (статути, вивіски, печатки тощо), "шатя" (старовинний одяг священиків, військових, ремісників, простих людей), зброю і коштовності.

До другої групи пам'яток – пам'яток народного життя – автори книжки відносили обряди, звичаї, пісні, танці, приказки тощо. Також вони вважали пам'яткою старі назви міст і сіл, річок, озер, гір, полонин, доріг, вулиць та площ. І писали, що ці назви мусять зберегтися і в пам'яті наших нащадків.

 

 

Щодо третьої групи пам'яток, то до них автори книжки включили "викопки", тобто знайдені в землі речі, які проливають світло на життя наших прапрадідів. Такі випадково знайдені в землі речі, цитуємо, "треба что найстрогше сокотити, ибо сіи памятности суть найважнѣйшими документами минувшости нашого края". Багато могил та місць проживання прадавніх людей бувають знищені, бо нинішні люди не розуміють тої цінності і знайшовши якісь старожитності, просто їх "вержут на сторону", писали автори книжки. І додавали, що потрібно у місцях, де найчастіше відбуваються такі знахідки, навчити людей, аби, у разі виявлення в землі якихось предметів, одразу припиняли роботу, розповідали власнику землі, а той щоб негайно повідомляв про це найближчому державному урядовцю.

Загалом інструкція про те, як діяти в разі виявлення правікових предметів, у книжці описана доволі детально. Автори писали, що в разі, якщо неможливо швидко повідомити про знахідку урядовця, треба звернутися до керівника музею ім. Легоцького в Мукачеві (на той час музей, створений на основі приватної колекції Тиводара Легоцького, був найбільшим у краї).

 

Музей Легоцького у Мукачеві

 

Допоки не прийдуть фахівці, заходити на місце знахідки мало бути заборонено. Якщо же фахівці з певних причин приїхати не могли, всі знайдені речі з землі слід було обережно вийняти, але так, аби до кожного предмета був прикріплений папір із позначкою, на якому місці та на якій глибині той предмет знайшли. Цікаво, що автори книжки вже тоді згадували про "чорних археологів" (звісно, у ті роки такий вислів не використовували), мовляв, в останні роки на місця знахідок приходили люди, які збирали цінні речі для свої домашніх колекцій, тож нині (тобто, у 1926 році) безліч цінностей вивезені з краю невідомо куди. Тоді як чехословацький закон від 29 жовтня 1918 року чітко визначав, що всі історичні та художні пам'ятки в країні є під охороною і вивозити їх заборонено. Це стосувалися навіть приватних колекцій, архівів і бібліотек.

Цікаво і те, що закони про знайдені старожитності і клади діяли у нас ще задовго до ХХ сторіччя. Так, ще у 1722 році розпорядженням угорської королівської придворної канцелярії було визначено, що у разі виявлення скарбу розділити його потрібно так: одну третину – тому, хто знайшов, другу третину – власнику землі, і ще одну третину – державі. А у 1878 році угорський закон, крім такого ж розподілу скарбу, додавав: "Хто старовинний скарб знайде і за 8 днів про те державу не повідомить, той чинить злочин і має бути покараний грошовою покутою до 1000 золотих, а знайдений скарб конфіскується". Можна лише уявити, якою космічною була для тодішніх наших простих краян сума у 1000 золотих!

 

Браслет, знайдений на Радванці. Зберігався у музеї Легоцького в Мукачеві

 

У 1881 році в Австро-Угорщині був уже прийнятий закон про розкопки. Він вимагав у разі виявлення якихось предметів старовини негайно повідомити про це представнику держави і припинити та цьому місці будь-які роботи на 60 днів (за дуже поважних обставин цей термін могли скоротити до 30 днів). Якщо власник землі не погоджувався на проведення розкопок на цій ділянці, держава могла її експропріювати, тобто забрати назавжди або на певний час. Також для наукових потреб можливо було, у разі необхідності, відчужити сусідні ділянки, аби до місця розкопок міг проїхати віз. У цьому законі теж зберігалася вимога про повідомлення у 8-денний термін та покарання від 5 до 1000 золотих для тих, хто приховав від держави знайдену пам'ятку. Цікава деталь: покарання могла уникнути лише та людина, яка через свою неосвіченість не могла зрозуміти цінності своєї знахідки. Крім того, цим законом карався вандалізм, тобто умисне пошкодження історичної пам'ятки. Той, хто вчинив пам'ятці шкоду, мав заплатити покуту у розмірі від 5 до 500 золотих і за свій рахунок відновити пошкодження, якщо це можливо.  

У той час, коли була написана ця книжка, охороні пам'яток готові були приділяти увагу і надавати підтримку. Власників або патронів історичних будівель, наприклад, інформували, що вони можуть звернутися за допомогою до Шкільного відділу Цивільної управи Підкарпатської Русі в разі, якщо історична будівля потребує грошових вкладень. Для цього вони мали зібрати ціле невеличке дослідження про об'єкт: вказати дату його зведення, згадки в історичних документах, додати фото та креслення, детально описати пошкодження і навіть подати вже готовий план та кошторис від будівельника, котрий готовий взятися за ремонтні роботи. І все ж влада чесно попереджала, що взяти на себе усі витрати не зможе, а готова фінансувати лише третину. Дві третини же власник або патрон будівлі мусив шукати сам, наприклад, залучаючи громаду або паству, якщо йшлося про церкву.

 

 

Щодо самих робіт, то тут відзначалося, що форми старовинної будівлі під час ремонтів мають бути точно збережені. Наприклад, якщо дах будівлі до цього був дерев'яним, то його мусять знову зробити дерев'яним. Якщо сама споруда була зведена з дерева, то її дах також мав бути критий виключно деревом. Якщо же дах вистеляли "сивим атернітом" (ймовірно, йшлося про сіре етернітове покриття), то його в жодному разі не можна було фарбувати.

А повертаючись ще трохи до теми скарбів, варто додати, що в архівних газетах першої половини ХХ століття повідомлень про знайдені скарби є досить багато. І хочеться вірити, що у всіх тих випадках вимоги законів були дотримані, усі знахідки знайшли своє місце в музеях і нині доступні для вивчення та огляду.

 

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"

 

     

      

Подібні новини



Популярні новини

На Львівщині сталася смертельна ДТП

    На

На трасі "Смільниця – Старий Самбір" у місті Хирів на Львівщині сталася смертельна ДТП. Там 26-річний водій "Опель Астра" з одного з міст Самбірщини, не ...