Погода Ужгород, Закарпаття 7 °C
прозахід
новини західної україни
Вівторок, 20 листопада 2018 року
  Останні новини:
   

Втрачений Ужгород: будинки сімей Шамудовських і Бардош, на місці яких звели драмтеатр (Фото)

квітня 27
15:35 2018

 

Забудова території біля Закарпатського музично-драматичного театру в Ужгороді нині є дуже актуальним питанням. Але ми хочемо зараз розказати історію давнішу, про те, що втратило місто, коли задля спорудження театру знесли цілий невеличкий житловий квартал. Тоді під демонтаж потрапили близько 20-ти будинків ужгородців, але, на жаль, протестувати проти цього вони не могли, тож мусили мовчки спостерігати, як нищиться те, що звели їхні батьки і діди.

Історію цю нам розповіла ужгородка, котра народилася на нинішній Київській набережній і родині котрої належали одразу три знесені потім будинки в цьому районі. Марта Гарасимович-Габор дуже добре пам'ятає набережну, багато чула про неї і від мами, тітки, дядька і дідуся. Вони розповідали, що колись це була місцина малозаселена, тому що річка весь час підтоплювала берег. Кілька болгарських родин мали там свої городи, а пізніше, після перших спроб регуляції берегів Ужа, городяни таки почали зводити там будинки. Будували їх із обережності доволі далеко від берега, аби в разі великого паводку обійстя не підтопило. Одним із таких перших жителів вулиці, яка тоді називалася Ворго ("Varga sor" або "Varga utca", що з угорської мови можна перекласти як Кушнірський ряд, Кушнірська вулиця) був Дьордь Шамудовський. Він займався кушнірством, тобто обробкою шкіри. У саду за його будинком ще багато років потому знаходився великий бетонний басейн, який майстер колись використовував для вимочування шкіри. Можливо, вироби свої він продавав тут таки на вулиці перед будинком, адже відомо, що в середині ХІХ сторіччя Кушнірський ряд був місцем, де торгували кушніри і власники домашнього скота.

Дьордь помер ще доволі молодим, залишивши дружину з чотирма малими дітьми. Усі вони проживали в маленькій хатині в глибині набережної, а за два будинки від них жили їхні родичі – сім'я Бардош.   

У чехословацькі часи влада змінила, чи пак переклала назву вулиці, тож вона стала називатися Кожелужською (Кожелузькою). У 30-х роках берег Ужа там підняли і кам'яною стінкою захистили від подальших підтоплень. Відтоді перед старими будиночками їхні мешканці почали зводити нові – таким чином вуличний ряд посунувся ще трохи ближче до річки.

У 1933 році на вулиці Кожелузькій, 19 побудував гарний родинний дім родич Шамудовських Лайош Бардош. Він був людиною освіченою і поважною, принаймні на початку 30-х років працював директором школи у Батьові. Перед маленькою батьковою хатиночкою Лайош звів цікавий двоповерховий дім, на другому поверсі якого знаходився величезний хол зі скляною стелею.

Та кімната була такою світлою і гарною, що її одразу дуже полюбили мешканці будинку і не могли нахвалити гості Бардошів. На жаль, у збережених у родини планах ніде не вказане прізвище автора проекту будівлі, але в сімейному архіві є договір, написаний  німецькою мовою, яким звести дім на Кожелузькій, 19 зобов'язувався моравський будівельник і архітектор Артур Розгон.

Син рано померлого Дьордя Шамудовського, Ференц, теж взявся будувати у 30-х свій дім. Ференц з юного віку вивчився на кравця і після повернення з Першої світової війни відкрив в Ужгороді майстерню з пошиття чоловічого одягу та спеціального одягу для священиків.

Ференц Шамудовський

 

Одружився Ференц на майже своїй сусідці – донці чоботаря, котрий жив і працював вище їхнього старого будиночка, на паралельній вулиці Бозошській. Ержебет Цурко була на 10 років молодшою за свого чоловіка, швидко навчилася у Ференца шити і потім час від часу шила жіночий одяг.

Ержебет Цурко

 

Разом вони оселилися у домі батьків Ференца, а у 1935-му побудували перед ним свій будинок – просторий, на три кімнати, з великою верандою і санвузлом. Там молоді Шамудовські проживали у достатку і злагоді разом зі своїми дітками: донькою Габріелою 1930 року народження, донькою Морікою, котра народилася у 1934-му, та сином Дьордем, народженим 1941-го. Кравець Ференц, чи як його називали у чехословацькі часи Франтішек Шамудовський мав майстерню на тодішній вулиці Ракоці, 11 (нині – вулиця Волошина). Коли повертався увечері додому, завжди заходив у кондитерську і купував своїм діткам, яких просто обожнював, солодощі, або приносив диковинні тоді екзотичні фрукти: апельсини чи банани.

Будинок Шамудовських

 

У ті часи майстри були доволі забезпеченим середнім класом, вони мали певний статус, брали участь у громадському житті, часто займалися благодійністю. Чоловічий кравець Ференц Шамудовський дуже любив футбол, тож його громадська активність була спрямована на розвиток спорту в Ужгороді. Він багато років підтримував "Ужгородський атлетичний клуб" ("UAC"), вболівав за футбольну команду клубу та його борців. Кілька років поспіль Ференца обирали до президії "UAC".

Секція греко-римської боротьби "Ужгородського атлетичного клубу", 1921 рік. Другий зліва у верхньому ряду – Ференц Шамудовський

 

Дружили Шамудовські з сім'єю ужгородського кондитера Аурела Ципорського, місцевою акторкою Марією Пап та її чоловіком Яношем, а також з Ілоною Швінгула та її сестрою Еммою Куруц. Разом ця компанія їздила на пікніки, збиралася на свята, ходила в кіно і загалом весело і дружно проводила час.

У роки Другої світової війни Ференца Шамудовського призвали до угорського війська. Перед від'їздом він, наче відчував, закрив майстерню і перевіз все обладнання додому. Його не було рік, навіть листів від нього сім'я чомусь майже не отримувала. Коли ж чоловік повернувся, Ужгород уже був радянським. Відкрити знову свою майстерню нова влада Ференцу не дозволила, тож він почав шити чоловічі костюми вдома. До нього не раз приходили, казали, що він не може працювати на себе, навіть частину обладнання забрали. Але Ференц все ж шив, хоча і робив це майже підпільно.

Нових політичних і життєвих реалій не міг прийняти і родич Ференца, Лайош Бардош. У 1951 році він із дружиною покинув Ужгород і переїхав до своїх дітей у Дебрецен. Свій модерний будинок зі скляним дахом вирішив поки не продавати, тож оформив довіреність на рідних – доньку і зятя Ференца Шамудовського. На той час старша донька Ференца, Габріела вже вийшла заміж за Йосипа Гарасимовича, тож молода сім'я переселилася до будинку Бардошів. Але зберегти його родина змогла лише частково, бо старий дім у дворі влада таки забрала, мовляв, він був оформлений не на Лайоша, а на його вже померлих батьків, до того ж сім'я здавала його в оренду, а це вже були заборонені "нетрудові доходи".

Саме в будинку Бардошів на набережній Молотова і проживала з батьками Марта Гарасимович-Габор, котра розповіла нам цю історію. Про вулицю свого дитинства вона досі не може згадувати без сліз – надто рідним був там для неї кожен дім і кожен закуток. Пані Марта добре пам'ятає усі будинки та їхніх мешканців. Розповіла, що нинішня вуличка, яка з'єднує вулиці Толстого і Київську набережну з боку руїн колишньої санепідстанції, звалася здавна сорошкою (хоча мені доводилося чути версію, що така назва пішла від того, що цю вулицю часто використовували як туалет, пані Марта каже, що це неправда, бо назва пішла від угорського слова "szoros", тобто "тісний, щільний"). Якщо нині ця вулиця доволі широка, то тоді це справді був вузенький темний прохід. На куті сорошки стояв двоповерховий багатоквартирний гарний будинок, який місцеві за жовтий колір фасаду так і називали – Жовтий дім (Sárga ház). Далі по вулиці стояли доволі простенькі одноповерхові будинки, з-поміж яких одразу виділявся модерний дім Бардоша, а через два будинки привертав увагу гарним балконом дім Шамудовських. Цікаво, що в чехословацькі часи дім Бардоша мав 19-ий номер, а вже в радянські став лише 8-им. Будинок Шамудовських в радянський період мав 11-ий номер.

Набережна Молотова. У лівому куті фото видно будинок Шамудовських, у правому –будівлю ЗОШ №5

 

Так було до початку 70-х років. Тоді міська влада вирішила звести на ділянці між набережною Молотова та вулицею Толстого новий театр. Зносити будинки почали з вулиці Толстого, мешканців на той час пересилили у нові квартири. Марта Гарасимович-Габор згадує, що кілька років просто за їхніми будинками на набережній тривало будівництво: старі будівлі знесли, сади вирубали, будівельна техніка копала величезний котлован, далі почали зводити споруду театру. Всі мешканці будинків на набережній знали і розуміли, що скоро така ж доля чекає на їхні обійстя, але до останнього не переселялися. Коли будівництво почало наближатися до будинків, і в саду Ференца Шамудовського рубали один за одним його фруктові дерева та великі горіхи, вже старенький Ференц лише хапався за серце. Він помер у 1974 році, мабуть, на щастя, не побачивши, як зносять бульдозером зведений ним для дітей та онуків дім.

Будівельний кран працює на зведенні драмтеатру вже майже на подвір'ї Шамудовських

 

Будинок Бардоша потрапив під знесення першим. Мешканців із нього відселили у 1978-му, самому же власнику Лайошу Бардошу влада виплатила грошову компенсацію. Будинок Ференца Шамудовського стояв довше – з нього мешканців виселили у 1984-му. Через деякий час син Ференца, Дьордь Шамудовський, стояв і дивився, як будинок батька зносили. Потім розповідав рідним, що дім до основи не розібрали, бульдозер розкатав цеглу над фундаментом, туди ж прим'яв паркан – і все це утворило гірочку, яку потім засипали землею. Тепер на цих гірочках із залишків будинків розташовані клумби обабіч сходів, що ведуть до входу в драмтеатр. На них ростуть гарні ялинки, які корінням, мабуть, обплітають і цеглу, і паркани залишків старої забудови Кушнірського ряду. Тож будете проходити поруч, зверніть увагу і зауважте, що навіть звичайні ужгородські клумби можуть зберігати історію.

 

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"           

 

 

Подібні новини



Популярні новини

На Львівщині сталася смертельна ДТП

    На

На трасі "Смільниця – Старий Самбір" у місті Хирів на Львівщині сталася смертельна ДТП. Там 26-річний водій "Опель Астра" з одного з міст Самбірщини, не ...