Ужгородський клуб колекціонерів: від сувенірних ложечок, значків і листівок до автографів і нагород Третього рейху (Фото)

Ужгородський клуб колекціонерів – об'єднання дуже демократичне. Він працює вже багато років, легко приймає нових членів і навіть не вимагає за членство грошових внесків. Все для того, аби залучити до спілкування, колекціонування та обміну напрацюваннями якомога більше ентузіастів. Цієї неділі, 21 січня, “Про Захід” побував на зібранні клубу і познайомився з людьми, котрі мають вдома свої домашні музеї з речами, які саме для них складають історичну, або просто душевну цінність.

Керує клубом відомий ужгородський філокартист, тобто колекціонер поштових листівок, автор книжки “Ужгород у старовинній листівці” та “Мукачево у старовинній листівці” Олександр Волошин. Він розповів, що корінням нинішнього клубу вважає ще радянське об'єднання філателістів, засноване у 60-х роках минулого століття. У ті часи збирати марки було модно і доступно, натомість колекціонувати, скажімо, монети заборонялося, золото і срібло потрібно було здавати державі, а за законом не можна було збирати речі, вартість яких перевищувала 5 рублів.

Окремий клуб нумізматів та боністів (боністика – це колекціонування паперових грошових знаків) в Ужгороді вдалося створити лише у 1984 році. Тоді колекціонери почали збиратися у Палаці піонерів, хоча, як пригадує нині заступник керівника Ужгородського клубу колекціонерів Володимир Бобков, зібрання тоді часто закінчувалися приходом міліціонерів, котрі просто розганяли нумізматів, як якихось спекулянтів чи шахраїв. Разом із тим інтерес до колекціонування у ті часи були шаленим: лише на зібрання філателістів приходили близько трьохсот колекціонерів поштових марок, нумізматикою та боністикою серйозно займалися близько 150-ти ужгородців.

Нині, кажуть в Ужгородському клубі колекціонерів, ситуація зовсім інша. Інтерес до колекціонування не лише серед ужгородців, а і в Україні взагалі, значно менший, ніж колись. Причин тому є кілька, але основна полягає у тому, що часто люди просто не можуть собі дозволити витрачати кошти на цікаві придбання. Навіть звичайні поштові марки сьогодні вже зовсім не такі доступні, як були колись, що вже казати про будь-які інші речі. Відмічають колекціонери і загальний спад цікавості до колекціонування речей. У них складається таке враження, що молодь нині захоплюється зовсім іншими речами, люди же старшого віку, якщо і бережуть нахил до колекціонування, то, або не мають на поповнення колекцій грошей, або просто бояться показувати загалу свої зібрання.

На щастя, є у цієї тенденції і винятки. Ужгородський клуб для колекціонерів нині є тим місцем, де вони регулярно зустрічаються, діляться новинами, виставляють на продаж речі, з якими вони згодні розлучитися, купують те, що дуже хочеться мати, обмінюються і спілкуються-спілкуються-спілкуються. Місцем зустрічі для колекціонерів уже 10 років є актова зала ЗОШ № 5. Свого часу сюди їх запросив на той час заступник директора школи, історик за фахом і затятий колекціонер монет В'ячеслав Куликовський. Нині у школі він уже не працює, а от клуб залишати не збирається. Під час чергової зустрічі членів клубу з неприхованим азартом у очах показує столик із речами, які приніс із собою, та розповідає про свою домашню колекцію старовинних монет XVI, XVII, XVIII століття з країн Західної Європи.

Загалом спілкування колекціонерів відбувається так: раз на два місяці, о 9.00 недільного ранку вони збираються в актовій залі, обирають собі столи і розкладають на них речі, які принесли з собою, готові продати, або обміняти. Далі же показують зацікавленим, що принесли цього разу, або “мігрують” по залі від столика до столика, видивляючись щось цікавеньке для себе. Цієї неділі на зібранні до клубу прийняли ще трьох нових членів. Але новенькі вони лише у своєму членстві, насправді ж усі тут присутні, як правило, знаються між собою багато років. Гості тут теж бувають: приходять як молоді колекціонери, які лише починають щось збирати, так і приїжджі. Цього разу поміж столиків проходжали два колекціонери з Угорщини, котрі прискіпливо розглядали планшети з монетами.

Цікаве це зібрання і тим, що на кожному столику можна побачити дуже різні старі і не дуже речі. Найбільше найрізноманітніших речей, здається, приніс із собою історик і геральдист Богдан Мариконь. На його столі – і документи, і старі конверти, і колекція листівок початку минулого століття із зображенням європейських кіноакторів, і марки, і радянські нагрудні знаки, і ще купа всього.

Ужгородець Сергій Безмен приніс на зібрання частинку своєї колекції значків радянського періоду. При цьому він зізнався, що значки – зовсім не головний його “профіль”, адже як потомствений військовослужбовець і офіцер дуже цікавиться військовою історією, зокрема збирає зразки радянської військової форми, погонів і всього, що стосується радянської армії. “Кожна людина повинна мати якесь захоплення. Для когось це може бути театр, для когось – спорт, а для когось – колекціонування, але заняття для душі має бути. До того ж це важливо, бо ми, колекціонери, зберігаємо історію. Ви же знаєте, що кожен музей, як правило, має в основі чиєсь приватне зібрання. От як наш Закарпатський краєзнавчий музей був створений на основі колекції Тиводара Легоцького. Скільки всього він для нас зберіг! Можливо, колись і моя колекція стане окрасою якогось музею”, – розповів Сергій.

Інший колекціонер з Ужгорода Роберт зізнався, що має цікаву колекцію сувенірних ложечок. Вперше такі ложечки почали виготовляти у США, колись було дуже модно серед американців привозити з подорожей ложки з назвами міст чи готелів, у яких вони зупинялися. Тепер сувенірні ложечки роблять усюди. Роберт має ложечки як старовинні, так і радянських часів, скажімо з Хабаровська чи Улан-Уде. Є в нього ложки з Австралії, Канади, США, з канатної дороги, з вершини гори, перевалів і готелів. Крім того, Роберт шукає також фарфорові міні-статуетки на тему флори і фауни. Каже: вони хоч і маленькі, та займають вдома вже забагато місця. Доглядати за ними колекціонер не дозволяє нікому, аби не розбили, хоча зізнається, що і сам може необережно розбити якусь, бо надто вже вони тендітні.

На сусідньому столику розставив свої речі Данило. У цього колекціонера речі серйозніші за ложечки, він є експертом з оцінки автентичності предметів часів Другого і Третього Рейху. Зараз ця тема є дуже популярною у світі, відповідно, такі предмети нині підробляють найбільше. Данило пояснює: його інтерес до теми Другого і особливо Третього рейху зумовлений тим, що період був короткий, а предмети – дуже професійні, мистецькі, наприклад, до створення військових нагород залучали відомих художників. Окрім фалеристики часів Другого і Третього Рейху Данило на клубну зустріч приніс різні цікаві дрібнички: чарочку для шнапсу зі свастикою, красивий посуд для подачі сардин, японську медаль із зображенням сакури, булавку у формі оленя зі жмутиком кабанячої шерсті, яку кріплять до капелюха мисливця, та багато іншого.       

Трохи далі у цікавих старовинних окулярах свого дідуся розклав на продаж свої речі мукачівський колекціонер Андрій. Він привіз скриньки зі статуетками-мікролитвом з бронзи. Цю красу на тему знаків Зодіаку колись виготовив фахівець експериментального цеху Київського ювелірного заводу. Також представив пан Андрій різноманітні монети, але головна його колекція – самоцвіти. Колекціонер до недавнього часу мав магазин у мукачівському замку, де продавав, зокрема, самоцвіти, знайдені на Закарпатті. “Я багато років шукаю самоцвіти на Закарпатті. Рюкзак – на спину, молоток – у руки, і пішов по районах. Знаю, де що можна знайти. Наприклад, у Перечинському районі є гранат, у горах можна знайти кілька видів гірського кришталю. Яшму Тиса вимиває у Рахівському районі. Багато є у нас опалів, але неблагородних”, – розповів пан Андрій. Він же зізнався, що у Мукачеві колекціонерів так само небагато, але вони є, і важливо, аби усі й далі так збиралися.  

Голова Ужгородського клубу колекціонерів Олександр Волошин теж погоджується з тим, що таке об'єднання для них дуже важливе, бо навіть у добу Інтернету, коли можна знайти старожитності по всьому світу одним кліком “мишки”, живе спілкування нічим не заміниш. Олександр Дмитрович каже, що молоді колекціонери тут набираються досвіду, навчаються правильно упорядковувати і зберігати свої колекції, а досвідчені учасники клубу спілкуються, обмінюються, радяться і розширюють свої кругозори. Одним із способів такого розширення є запроваджена традиція під час кожної зустрічі влаштовувати виставки. Лише минулого року Олександр Волошин на зібраннях представив кілька міні-виставок: підбірка листівок “Ужгород – втрачена Венеція”, місцеві банкноти періоду соціалістичної революції 1919 року, значки Закарпаття тощо. Інші учасники теж готують виставки зі своїх колекцій, тож члени клубу бачать, які речі збирають їхні колеги.

Цієї неділі у залі ЗОШ № 5 проходила виставка Володимира Гоменюка “Історія 128-ї бригади у шевронах”. Колись пан Володимир сам служив у 128-ій, з тих пір і цікавиться її історією. Найстаріший шеврон тут – з 1992 року, коли, власне шеврони і започаткували. Він єдиний – резиновий, всі інші вже робили вишитими. Цікаво, що лише за останні 20 років 128-ма змінювала назву цілих 6 разів. Відповідно і шеврони змінювалися часто. Нині до колекції цих шевронів додалися і подаровані сучасними військовими жартівливі типу “Поголюся після перемоги!”. Справді дуже пізнавально.

Ужгородський клуб колекціонерів постійно запрошує до себе нових учасників і гостей. Щодвамісяці на зібрання клубу приходять близько 40 осіб, але колекціонери вірять: тих, хто збирає різні цікавинки, в Ужгороді набагато більше. Тому, якщо ви один із них – приходьте у клуб, вас там чекають.

Тетяна ЛІТЕРАТІ “Про Захід”