">
Погода Ужгород, Закарпаття 9 °C
прозахід
новини західної україни
Понеділок, 23 жовтня 2017 року
 Останні новини:

Якими були випускні вечори відомих закарпатців: спогади Віктора Янцо, Лариси Липкань, Банди Шолтеса та інших

червня 13
10:49 2017

Цього тижня випускники ужгородських шкіл починають святкувати свої випускні вечори. Хтось – скромно, хтось – із розмахом, а хтось і взагалі проігнорує свято. "Про Заходу" стало цікаво: як же відзначали випускні вечори відомі закарпатці? Ми попросили поділитися своїми спогадами державних службовців, підприємців, письменників, художників, музикантів і журналістів. Далеко не всі з них, до слова, наважилися розповісти про свій випускний вечір, а тим більше показати фотографію з цієї події. Також досить багато відомих закарпатців просто не мали випускного вечора, адже пішли зі школи після восьмого класу, вступивши до училищ і технікумів (особливо багато таких серед музикантів, котрі ще у радянські часи після восьмого класу вступали до музучилища, а також художників). Так, шкільних  випускних не відгуляли ані керівник Закарпатського народного хору Наталія Петій-Потапчук, ані скульптор Василь Роман, ані керівник Ужгородської швейної фабрики Мирослава Каламуняк, ані податківець Марія Бадида.

Якщо хтось не святкував випускний жодного разу, то за них погуляла відома журналістка та волонтер "Руху підтримки закарпатських військових" Галина Ярцева, котра відзначила аж два шкільних випускних. "27 років тому я готувалась на свій випускний. Так склалось, що за одну ніч я мала їх два. Бо останні два шкільні роки вчилася в іншій школі, а душа залишилася з друзями у попередній. Тому зараз в голові через стільки років все змішалось. Пам'ятаю лише, як ми з подругою їздили на таксі між школами. А ще, звісно, свою випускну сукню, точніше, костюм. Уже тоді я була дитиною прагматичною і добре розуміла, що треба щось таке, щоб потім ще не раз одягнути. Блузку та білу до підлоги спідничку мені пошила подруга тітки, і це було дуже оригінально. Я ще потім років 5 носила то одне, то друге, а то й разом.

А ще пам'ятаю свій букет. Це були величезні багряні троянди з бабусиної дачі. Мені вранці дали ключі і дозволили поїхати і самостійно вибрати те, що вподобаю. Один із перших самостійних виборів. Їхала в маршрутці, і всі люди тішилися моїм шикарним квітам. У ті часи випускні вечірки робили не в ресторанах, а в шкільних їдальнях. Було трохи шампанського і трохи танців. Світанок ми стрічали на річці Південний Буг, далеко від школи, тому пам'ятаю лише страшну втому. А ще ми багато говорили про майбутнє і будували плани. Багато хто з моїх однокласників їх втілив. Хоча ми й не підозрювали на той час, що стоїмо на порозі величезних змін в устрої країни. Це був червень 1990 року", – згадала відома нині волонтерка.

Директор ПАТ "Ужгородський Турбогаз" та голова ГО "Організація роботодавців м. Ужгорода" Михайло Качур теж святкував випускний у 1990-му. "Ужгородську СШ №12 я закінчував, коли в країні була епоха пустих полиць в магазинах і невизначених перспектив для молоді. Але випускний наша школа святкувала на належному рівні, батьки постарались, тому комплексувати перед друзями з інших шкіл  не довелося. Святкування відбулось  в актовому залі школи, але основні "вечірні" події з дискотекою проходили в їдальні університету на "БАМі" (зараз це приміщення стоматологічного факультету). Розташування було дуже зручним,  світанок ми зустрічали прямо на місці, але подія запам'яталась і хорошою дружньою атмосферою в залі, і веселим дозвіллям. Враження від випускного залишись приємні і надовго", – з ностальгією згадує Михайло Качур.

На фото Михайло Качур – посередині у верхньому ряді

Чудові спогади про випускний має і відома тележурналістка, заслужений журналіст України Ростислава Джумурат. У 1973 році вона закінчила львівську ЗОШ № 47. Нині же згадує: "Кравчиня пошила мені святкове платтячко – біле зі срібною ниткою і вирізом на грудях (скромним), а на шиї була зав'язана вузенька стрічка з тієї ж тканини, з якої була пошита сукня – це було тоді дуже модно. Тканину мама довго шукала. Хтось із знайомих продав її з американської посилки. Мешти-туфлі теж довго шукали. Мамина учениця тоді працювала в одному зі взуттєвих магазинів, і так ми їх "дістали". Це був час, коли всі усе діставали "по блату".

А далі була шкільна "лінійка", вечеря в актовій залі школи (на неї ми самі готували канапки та пекли солодке, батьки тисячі карбованців не здавали), а потім танці і зустріч сонця. Я не пам'ятаю,  чи плакала на урочистій лінійці. Але з теплотою у серці згадую Віру Михайлівну Сарамаку – учительку хімії та нашого класного керівника. Вона вже тоді була дуже креативною, а головне – любила та поважала нас".

Лідер відомого закарпатського рок-гурту "Rock-H" Віктор Янцо теж пригадав свій випускний вечір, який святкував у Мукачеві. "Мій шкільний випускний був в готелі "Інтурист", який знаходився у найбільш криміналізованому на той час районі Мукачева Підгоряни. Ми дуже переживали, щоб наших дівчат не чіпали місцеві молодики, коли ми співали пісні під гітару біля "вічного вогню", який знаходився поряд з готелем. А ще на випускному я вперше в житті спробував алкоголь. Це було шампанське", – розповів Віктор.

Відома поетеса Лідія Повх розповіла нам багато цікавого про те, як відзначали загальноміський випускний вечір в радянському Ужгороді. У 1978-му, виявляється, його святкували у робочий день та ще й у приміщенні Народної ради. "Був, здається вівторок, робочий день (урочистості тоді дозволяли тільки після закінчення праці). Батьки поспішали з роботи, зустрічались із дітьми прямо тут. Спочатку випускників вітали відомі люди – партійні керівники, директори заводів, передовики виробництва. Вітаючи, називали нас "робочою зміною", майбутнім "соціалістичної Батьківщини". Закликали будувати світле комуністичне майбуття, запрошували на роботу, обіцяли найкращі умови для заочного чи вечірнього навчання – робочих місць в Ужгороді тоді було хоч відбавляй.

Нагороджували "золотими"   медалями (для цього на площі Народній було змонтовано сцену в червоних кольорах). Нам по-справжньому раділи, називали "гордістю міста". Досі пам'ятаю  водночас теплий й проникливий погляд інтелігентної партійної функціонерки, яка вручала мені медаль. І гордість в очах класного керівника Олександра Петровича, світлі сльози в очах батьків...

А ми після шкільної форми вперше одягнулись неофіційно, і кожен виглядав по-своєму, по-дорослому. У той час  в магазинах мало що було. Матерію для  скромненького плаття мені привезла  родичка з-за кордону. Білі черевички – з комісійки. А щоб виглядати вже дуже особливо, ми замовили ажурну білу хустку в угорки-рукодільниці на Радванці. Магда-нейні, в'яжучи напам'ять легкі ромашки, палила цигарки і запивала їх кавою. Я сиділа їй над душею в останній день, бо щось ніяк не дов'язувалось, а колоритна Могда-нейні з цигаркою в роті оповідала якісь не менш колоритні історії свого життя... Щоб моя хустка не пахла димом, я надушила її маминими духами "Красная Москва". Коли я танцювала вальс з небайдужим до мене однокласником (він нарешті насмілився запросити), хустка була зав'язана  вузлом на плечах, і він здивовано запитав: "Ти куриш?", на що я ніяково посміхнулась.

Від усіх наших хлопців пахло шипром (був такий одеколон), їм дуже личили костюми, краватки! І ми були романтичні та в сучасному розумінні дуже несміливі", – згадує Лідія Петрівна.

Зате зовсім інший випускний був у іншого ужгородця – популярного письменника Банди Шолтеса. Для нього школа і СРСР звершилися майже в один час – влітку 1990-го. "Мій випускний вечір проходив у шкільній їдальні, – згадує Банди. – За столами сиділи всі разом: випускники, вчителі, батьки. Танцювали у фойє до п'ятої ранку. Запам'яталося, як з двома однокласниками ми вночі ходили до мене додому пити коньяк і слухати "AC/DC". Але слухали так голосно, що прийшов сваритися сусід. Я йому кажу: "Так у нас випускний!". А він: "А, ясно. Ну тоді до кінця альбому – і досить. Домовилися?".  

А от красуня-журналістка Лариса Липкань від випускного отримала не лише приємні спогади. "Випускний мені запам'ятався курйозом, – сміючись, розповідає вона. – Напевно, як і всім дівчатам, у цей день хотілося виглядати надзвичайно. Школу я закінчувала у Великому Березному. Там є така традиція – парад випускників проходить головною вулицею від школи до Будинку культури, де вручали атестати і медалі. Звісна річ, все селище сходиться в зазначений час подивитися на випускників. Тому питання образу було №1. Після кропітких пошуків сукні кравчиню знайшла аж у Мукачеві. Перші височенні підбори, на яких заздалегідь тренувалася ходити вдома. І щоб уже зовсім виглядати бездоганно, вмовила маму дозволити мені пофарбуватися в блондинку, бо ж уже доросла  і самостійна.

Перукарка вранці прийшла до мене додому з усіма необхідними засобами. Але після якоїсь гідроперекисної суміші волосся стало не білявим, а незрозуміло-мідно-рудим. Навіть завиті кучері ситуації не врятували. Тож мені хотілося провалитися крізь землю на тому параді з моїм hair-експериментом. Звісно, потім були і танці, і зустріч сонця, але перше, що я згадую про свій випускний, – це своє тодішнє надзвичайне відображення в дзеркалі".

Спогади відомих закарпатців збирала Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"

Подібні новини



Популярні новини

Голова Рівненської ОДА взяв собі чарівну платну радницю

    Голова

У голови Рівненської ОДА Олексія Муляренка з'явився новий радник.  Розпорядження про призначення Ірини Михалевич радницею на платній основі ...

завантаження...