Бефруа – саме так називають у центрі Європи один з головних символів міста: сторожову вежу із міською дзвіницею та годинником, що традиційно вважається європейським атрибутом міської самоврядності. Збагатитися цим символом, недоотриманим з певних історичних причин, невдовзі має шанс і обласний центр Закарпаття Ужгород. Автором відповідного проекту є громадський діяч, науковець та дипломат Ален Панов.
“Наше місто має поважний вік, але разом з тим не має того символу, за наявністю якого у Європі прийнято вважати населений пункт самодостатнім містом. Ним завжди була вартова міська вежа з дзвонами і годинником, – пояснює суть ідеї її автор. – Ця споруда символізувала міську комуну із самоврядністю і власним магістратом. Ужгород, хоч і наділений тисячолітньою історією, але такого символу досі не має. До ХІХ ст. місто було або у приватній власності, або у власності корони, фактично без міської самоврядності. Лише із середини ХІХ ст. місто вперше отримало право утворювати міську раду, з того часу і стартували зачатки міського самоуправління, які прийнято називати Магдебурзьким правом”.
Як відомо, статус самостійного королівського міста Ужгородом набутий лише у першій половині ХХ століття. “І є така думка, що поки Ужгород немає власного міського символу, він не є містом у тому розумінні цього слова, яке відображає усі можливості і переваги самоврядності”, – припускає Ален Панов.
Разом з тим, науковець наводить думку окремих істориків, передусім угорських, про період на стику ХІV-XV століття, коли в Угорщині правив Сігізмунд Люксембург, який одночасно був королем Чехії та імператором Священної Римської імперії. Династія, до якої він належав, походила із Люксембургу. Це якраз та територія Західної Європи, між Францією і Німеччиною, яка мала стійкі традиції самоврядності міст, кожне з яких славилося власним бефруа. Однією з його важливих внутрішніх новацій у державі було надання статусу королівських міст багатьом населеним пунктам.
“Деякі дослідники припускають, що на короткий період часу Ужгород наприкінці ХІV- на початку XVстоліття цей статус мав, – каже Ален Панов. – Ми не готові стовідсотково стверджувати, але така гіпотеза має право на існування”.
Тому діяч, відомий рядом здійснених проектів з підтримки європейської спадщини Ужгорода, має намір відтворити сьогодні той середньовічний символ, якого Ужгород свого часу недоотримав.
“У мене виникла ідея відтворити вежу у притаманному таким спорудам середньовічному стилі. Ми з родиною дамо можливість зробити це на Замковій горі, на власній земельній ділянці у маєтку кінця ХVIIIстоліття “Вілла П”, що має у розпорядженні відповідну до задуму територію, – повідомив Ален Панов. – Сьогодні ми перебуваємо на етапі творчого осмислення та консультації зі спеціалістами, як зарубіжними, так і вітчизняними. Відвідав більшу частину міст півночі Франції і Бельгії, де бефруа як вежовий комплекс визнаний світовою спадщиною ЮНЕСКО. Там пробую надихнутися філософією та енергетикою справжнього історичного міського життя у всіх притаманних йому проявах. Разом з тим розглядаємо і інші варіанти – зокрема вежу ратуші у Відні”.
За словами Алена Панова, наразі розглядаються дві основні стильові лінії. Перша – неоготика. На її користь той аргумент, що історична реконструкція сягає XIV-XVстоліття, а Європа має багато гарних прикладів цього і попередніх часів саме у готичному стилі. А також це добре компонуватиме у ансамблі з Ужгородським замком.
Другий варіант – необароко/неокласицизм. Цей напрям більше тяжіє до вигляду тієї частини міста, його серця, де планується спорудження вежі.
Термін реалізації проекту – від 5 до 7 років.
Передбачено, що у самій вежі буде розташовано лицарський зал із каплицею. А над дзвіницею розміститься оглядовий майданчик, що відкриватиме панораму на усе місто з досі незвичного ракурсу. Головні міські споруди – замок, жупанат, єпископська резиденція, собори, церкви та колишню синагогу можна буде побачити з висоти пташиного польоту.
