Гортаючи старі газети та журнали, неодмінно кидається в очі величезна кількість інформації про Пласт і пластунів. Вони і Невицький замок розчищали, і прапори на всіх урочистих міських подіях тримали, і вистави організовували, і у хорі співали, і есперанто вивчали, і чого лише ще не робили.
Цікаво, що першою скаутською організацією у нас стала єврейська “Кадіма-Гашомер”. Її створили у 1920-му, як молодіжну організацію, покликану зберігати іудейські традиції. До неї входило майже 400 скаутів з молоді та дітей, а керівником (референтом) організації був інж. Проппер.
Угорської скаутської організації в Ужгороді не було, така під назвою “Черкейс” працювала лише у Берегові, об'єднуючи 63 членів. А от сучасний Пласт вважає датою створення свого осередку в Ужгороді 7 лютого 1923 року (це був не перший осередок, бо у Берегові Пласт, заснований проф. А. Дідиком, діяв ще з 1 жовтня 1921 року), коли професор Ужгородської реальної гімназії Остап Вахнянин організував перші збори, в результаті яких утворилося шість хлоп'ячих гуртків (називалися вони “Леви”, “Лиси”, “Соколи”, “Орли”, “Ведмеді”, “Вовки”) та один дівочий (“Ластівки”). Того ж року пластові гуртки відкрили і в інших навчальних закладах Ужгорода: торгівельній академії (у 1925-му її перенесли до Мукачева) та учительській семінарії.
Остап Вахнянин був улюбленцем гімназистів. Він приїхав до Ужгорода у 1921 році зі Львова, де теж працював у гімназії. З 1923-го викладав в Ужгородській гімназії українську та німецьку мови. З пластунами він створив хор, театральний гурток, організовував вечірки, концерти та вистави. А ще багато гуляв зі своїми учнями містом, показуючи їм, як воно живе і розвивається. Однак працював він, на жаль, не довго: 1 вересня 1924-го року, за повідомленнями у тогочасних газетах, на Підгородній вулиці 34-річний професор упав з велосипеду, розбивши голову у трьох місцях. Він помер, так і не прийшовши до тями.
По смерті Вахнянина організацією пластового життя став займатися професор Леонід Бачинський, котрий викладав природознавство в Ужгородській гімназії і довгий час був референтом українських пластових відділів, поки за свою проукраїнську позицію не отримав проблем з чеською поліцією.
Загалом у ті часи всі скаутські організації (українські, угорські, єврейські) були підпорядковані Жупному Союзу Скаутів Підкарпатської Русі. Управа Союзу контролювалася чехословацькою владою, яка всіляко намагалася зменшити національний характер цих організацій. Пласт, за переконаннями управи Союзу, мав виховувати патріотів Чехословаччини, а не прихильників ідеї незалежної України чи повернення території краю Угорщині. Саме через це у часи Підкарпатської Русі серед скаутських законів спершу взагалі не було пункту про патріотизм, а потім з'явилося розмите формулювання, що пластун має бути “вірним сином своєї Вітчизни і гідним сином свого народу”.
У скаути записували діток ще зі школи. Спочатку вони могли бути членами відділу “Вовченят” і “Лисичок”, потім юнаки та юнки ставали так званими новиками. Якщо вони складали першу пробу (іспит на знання історії Пласту, гімну, однострою, законів, знаків у природі, вузлів та ще багато іншого), то ставали вже пластунами-учасниками. Проходили другу пробу (іспити на знання методів першої невідкладної допомоги, орієнтації на мапі та у природі, володіння азбукою Морзе та Семафором, вміння поставити шатро, розпалити вогонь за допомогою двох сірників, зварити на ньому обід з трьох страв, пройти 1500 м за 10 хвилин тощо) – ставали пластунами-розвідчиками. Аби перейти на ще вищий рівень – пластуна-скоба – потрібно було витримати третій іспит. Для цього скаут мав принаймні 6 місяців бути розвідчиком, знати історію пластування Чехословаччини, впізнавати тварин, рослини та мінерали рідного краю, уміти збудувати кухню, зварити обід для всього гуртка, а ще самому, пішки або човном, провести подорож у 20 кілометрів, подавши потім про неї письмовий звіт. Також пластун-скоб мав запросити до гуртка одного новачка – новика та підготувати його до першого іспиту. Найвищий рівень того часу – скавтмайстер – міг бути досягнутий пластуном-скобом після проходження так званої “Лісової школи” (наші скаути проходили ці школи у Чехії та Словаччині) на основі плідної діяльності та написання пластових праць.
Дуже важливим заходом для наших скаутів були щорічні пластові табори, які влаштовували влітку десь за містом. Як правило, у цих таборах об'єднували скаутів з усіх національних скаутських організацій, але, звісно, жили вони відокремлено одні від одних, мали свої розпорядки та заходи.
У “Пластовому альманасі”, укладеному у 1976-му одним з найактивніших пластунів Підкарпатської Русі Степаном Пап-Пугачем, є описи всіх таборів, які проводилися на території краю з 1922-го по 1938-ий роки. Як правило, організовували табір одразу по завершенню навчання у школах, в кінці червня, аби школярі не витрачали зайвих коштів на проїзд, а їхали додому вже по закінченні табору. Жили скаути на природі близько місяця, мали чітко організований графік, щоденні тренування та роботу.
Розпорядок дня у хлоп'ячому таборі 1923-го року, який організували у Бовцарах біля Драгова нині Хустського району на березі річки Тереблі виглядав, наприклад, так. Прокидалися скаути о 6-ій ранку, коли їх будила остання нічна варта. О 6.30 мали руханку, або ранкову зарядку, о 6.45 старші перевіряли порядок у шатрах, о 7.00 діти снідали, о 7.30 – слухали звіт і так званий денний наказ, тобто розклад на день. З 8-ї до 10-ї кожен у таборі виконував певні покладені на нього обов'язки з улаштування побуту. О 10-ій діти снідали вдруге і продовжували свою роботу аж до 12.00. У полудень вони купалися, а о 13.00 – обідали.
Годинку по обіді скаути могли відпочити, о 15.00 знову мали змогу покупатися (для того, аби навчити усіх дітей плавати, табори спеціально влаштовували біля водойми), о 16.00 всі починали готуватися до пластових іспитів. З 17.00 хлопці мали ігри і забави, о 19.00 вони вечеряли, о 20.00 – запалювали ватру, а о 22.00 – гасили світло і лягали спати. Вночі по території табору могли ходити лише учасники нічної варти, іншим виходити з наметів заборонялося.
Цікаво, що у 1931 році, коли табір проводили у Дубриничах біля дикого смерекового лісу над річкою Лютянка, гостем пластунів був відомий письменник Іван Ольбрахт. Кажуть, саме там, на вечірній ватрі, письменник почув розповіді про розбійника Миколу Шугая, а ще познайомився з др. Дудикевичем з Міжгір'я, котрий через рік по цьому допомагав Ольбрахту під час його відвідин Колочави.
Пласт взагалі підтримувало чимало поважних тогочасних духовних, громадських та політичних діячів. Оскільки більшість пластунів були греко-католиками (у 30-х загальна кількість скаутів на Підкарпатській Русі сягала вже кількох тисяч), їх підтримували священики на чолі з єпископом Петром Гебеєм. Серед відомих покровителів пластунів був о. А.Волошин, письменник В.Гренджа-Донський, о. Степан Сабол (Зореслав), Вікентій Шандор, а художник Йосип Бокшай навіть виготовив для пластунів спеціальні відзнаки – “Перше пластове відзначення”, кілька примірників яких зберігається у пластовому музеї в Клівленді, штат Огайо, США.
Продовжуючи тему заступництва місцевого Пласту священиками, розкажемо вам про ще одну цікавинку, знайдену в дослідженнях історії цієї організації. У 1938 році на території Підкарпатської Русі, у Солочині, вперше за весь час діяльності Пласту була організована так звана “Лісова школа”, тобто школа для підготовки пластових провідників – скавтмайстрів. В якості інструкторів до школи приїхали чехи і словаки, які, за спогадами дослідника Степана Пап-Пугача, почали пропагувати у таборі “вільну любов”. Що саме мав на увазі дослідник – невідомо, він лише зазначив, що про це донесли церковній владі, а та категорично запротестувала проти діяльності у Підкарпатській Русі таких інструкторів, тож “Лісова школа” поспішно закрилася.
Своїм покровителем пластуни вважали св.Юрія. У день цього святого вони влаштовували гучні гуляння. Про одне таке свято, 5 травня 1930-го року, теж збереглися спогади пластунів: як під радванським лісом “на березі Уга” ужгородські пластуни розбили табір, вивісивши синьо-жовтий прапор, а протягом двох днів до них сходилися гості з Ужгорода, котрі відбули літургію проведену єпископом Гебеєм, а потім дивилися, як пластуни змагаються у стрілянні з луків, вправах з палицями, перегонах в мішках тощо.
Отримані під час таборів знання скаути успішно застосовували і в житті. Так, у 1929-му році місцева преса широко висвітлювала героїчний вчинок пластуна ужгородського куреня зі Сторожниці Олександра Кукуча, котрий кинувся в Уж на порятунок 14-літнього хлопця. Витягнувши його на берег, Кукуч зробив усе, як його вчили: “витрусив з утопленика воду” і почав робити штучне дихання. Люди йому говорили, аби вже не мордував мертвого тіла хлопчини, але пластун не здавався, доки утопленик справді не почав дихати.
Однак куди більше героїзму довелося пластунам проявити під час трагічних боїв за Карпатську Україну. Точних даних про кількість пластунів, котрі брали участь у подіях березня 1939 року у Хусті, жоден дослідник не називає. Кажуть лише, що на захист Карпатської України стали близько 800 пластунів з території Підкарпатської Русі, Галичини і навіть з Праги. Чимало з них загинули.
Нині Пласт на Закарпатті не має тої популярності, яку набув у нас в середині минулого століття. За словами голови місцевого осередку Пласту Андрія Ребрика, сучасних скаутів у нас є не більше сотні, однак члени організації працюють над тим, аби відродити колишню моду на рух, який виховує сильних, сміливих та кмітливих патріотів.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”, фото надані Андрієм Ребриком
