Нині багато хто вважає, що Ужгород перенасичений різного роду пам'ятниками, пам'ятними знаками та меморіальними дошками. Колись же в місті пам'ятників було зовсім мало, до того ж змінювалися вони так само часто, як і влада. Про долю кількох зниклих з Ужгорода пам'ятників згадає "Про Захід".
Пам'ятник Яношу Другету – 2 роки в місті
Найменше з усіх втрачених пам'ятників в Ужгороді простояв металевий Янош І Другет. Янош був першим із Другетів, кому угорський король подарував Ужанщину разом з Ужгородом, зробивши його ужанським наджупаном. Тому не дивно, що саме його постать угорська влада вирішила вшанувати пам'ятником після свого повернення у 1938-му.
Урочисте відкриття пам'ятника, за розвідками історика Йосипа Кобаля, відбулося 27 червня 1943 року. Встановили його на сучасній площі Гренджі-Донського, на місці нинішньої проїжджої частини десь між будівлями "Просвіти", хімфаком УжНУ та церквою адвентистів. Єдине зображення пам'ятника знайшлося в архіві іншого краєзнавця – Юрія Туряниці. З нього видно, що статуя Яноша Другета була виконана у повний зріст і стояла на постаменті. Одягнений Янош Другет був у військові лати з плащем, на голові, схоже, мав корону. У руках тримав меч і книжку, а погрозливий погляд кидав кудись у бік нинішньої ЗОШ № 2. На світлині добре видно, що спиною пам'ятник стояв до вулиці Мирного та житлового будинку, на якому нині висить меморіальна дошка з надписом, що тут до 1938 року жив Гренджа-Донський.
Достеменних відомостей про демонтаж пам'ятника Яношу Другету нам знайти не вдалося. Кажуть, що зняли його одразу по закінченні війни, у 1945-му. Що ж сталося із ним далі – інформації немає.
.jpg)
Пам'ятник Мирославу Тиршу – 6 років у місті
Мирослав Тирш був чеським громадським діячем, котрий у 1862 році, задля поширення фізкультури, заснував у Празі товариство "Сокіл". Пізніше організації "Сокола" були створені у дуже багатьох містах Австро-Угорщини, був свій "Сокіл" і в Ужгороді.
За часів Чехословаччини постать Мирослава Тирша дуже шанували. В Ужгороді була навіть Тиршова площа (нині – площа Пушкіна), посеред якої стояла скромна стела – пам'ятник Мирославу Тиршу. Власне, стояв він там недовго, всього 6 років. Угорська влада демонтувала його наприкінці 1938-го, оскільки "Сокіл" вважався також і одним з центрів патріотичного руху національного відродження слов'янських народів Австро-Угорщини.
.jpg)
Пам'ятник Томашу Масарику – 10 років у місті
Досить довго, порівняно з іншими міськими "політичними" пам'ятниками, простояв на нинішній площі Петефі монумент зі статуєю Томаша Масарика. Президентові Чехословаччини в Ужгороді поставили пам'ятник ще за його життя – на честь святкування 10-ліття республіки. Сталося це 28 жовтня 1928 року. До того Ужгород ще не мав таких великих пам'ятників. Кажуть, бронзова скульптура була заввишки 3 метри, до того ж стояла на 4-метровому постаменті. Гігантське зображення Масарика було видно з усіх куточків тодішньої Масарикової площі. Власне, на той час ця площа була чи не єдиною в Ужгороді, якій би пасував пам'ятник таких розмірів.
Після того, як Ужгород у 1938-му знову відійшов до Угорщини, Масарика з площі, названої його іменем, забрали. Є версія, що демонтувати пам'ятник встигла ще чехословацька влада міста, після чого монумент вивезли до Словаччини, а далі до Чехії, аби вберегти від руйнування. Однак врятувати його так і не змогли, є дані, що у 70-х пам'ятник переплавили.
.jpg)
Пам'ятник Йосипу Сталіну – близько 10-ти років у місті
На місці пам'ятника Масарику, на сучасній площі Петефі, у радянські часи стояв інший монумент – пам'ятник Йосипу Сталіну. Точної дати його встановлення ми знайти не змогли, старожили ж кажуть, що Сталін на площі з'явився приблизно у 1946-му чи трохи пізніше. Припускають також, що постамент для пам'ятника генсеку використали ще залишений від Масарика. Світлину із зображенням монументу ми знайшли у газеті "Советское Закарпатье" за березень 1953 року. На ній видно і сам пам'ятник (Сталін був зображений у військовій формі, поза ж його нагадувала вітальний рух комусь назустріч), і велику кількість людей, котрі 9 березня 1953-го, у день поховання Сталіна, прийшли з квітами до пам'ятника.
Дату демонтажу нам знайти також не вдалося, за спогадами ужгородців, це сталося одразу після розвінчання культу Сталіна у 1956-му. Обласні газети чомусь не подали про демонтаж і його причини ані рядочка інформації. Що сталося з монументом і постаментом далі – невідомо.
.jpg)
В Ужгороді були й інші пам'ятники, котрі стояли недовго, однак їхніх фотографій нам знайти не вдалося. Відомо, що погруддя Добрянського зліва від входу до Жупанату простояло 11 років, з 1928-го по 1939-ий, аж поки група проугорськи налаштованих містян не знесла його з площі вниз до річки, куди й викинула. Можливо бюст десь досі лежить на дні Ужа, а, може, хтось із ужгородців витягнув його, аби зберегти.
Також згадують старожили про пам'ятну стелу, яку вінчала угорська корона. Знаходилася вона в угорські часи у Партерному скверику позаду будівлі ОДА, однак докладніших відомостей про неї ми не знайшли. Подейкують також, що між Масариком і Сталіним, в так званий угорський період, на постаменті на сучасній площі Петефі стояв пам'ятник Міклошу Горті, однак точних підтверджень цьому ми також не знайшли.
Що точно можна сказати, так це те, що надовго у нас збереглися лише "неполітичні" пам'ятники. Погруддя поета і викладача ужгородської гімназії Габора Дойко з перервою на радянський час, коли воно зберігалося у краєзнавчому музеї, знаходиться в Ужгороді от уже 107 років. А погруддя церковного діяча і письменника Євгена Фенцика у сквері позаду лялькового театру відкрили рівно 90 років тому – 16 травня 1926 року.
.jpg)
Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"
