1 лютого 2016 року виповнюється 85 років з дня народження одного з найвідоміших і титулованих наших земляків – Володимира Васильовича Микити – академіка Академії мистецтв України, лауреата Національної премії України імені Т.Г.Шевченка, народного художника України.
Майже сім десятків років плідно і творчо працює народний художник України Володимир Микита, увіковічнюючи своїми полотнами рідний край.2005 року за цикл творів „Мій рідний край” митець був удостоєний Національної премії України імені Т.Г.Шевченка. Автор витворив опоетизовану сагу про чудову землю своїх предків – землю під Карпатами, Закарпаття.
Довгий життєвий і творчий шлях В.Микити вміщає багато цікавих епізодів. Уродженець мальовничої Мукачівщини В.Микита побачив світ далекого 1931 року 1 лютого в сім`ї землеробів села Ракошино . Освіту здобував у Мукачівській гімназії, а у вересні 1947 року був зарахований на третій курс Ужгородського училища прикладного мистецтва, яке закінчив 1950 року. Далі – служба в армії на Сахаліні та наполегливе здолання вершин майстерності у рідному крайовому малярстві.
Мистецька галерея художніх образів народного художника України В.Микити за масштабами вміщає епоху, прожиту і осмислену художником – патріотом з небайдужим серцем. Без зайвого епатажу, пафосу і нещирості упродовж багатьох років веде з глядачами свою скромну бесіду митець .У його творах бачимо родовід поколінь, батьків і дітей, онуків і правнуків, сусідів. Бачимо буденні турботи селянина навесні і взимку, народження і зростання людини, її нелегке життя на землі. Ми бачимо і відчуваємо Микитине „своє”, рідне, близьке, що стає запорукою взаємоповаги, шанобливого ставлення до інших.
Гостре розуміння спадковості поколінь художник передає через емоційну призму отчого краю, батьківської хати, рідної землі. Правда селянської праці у творах автора була дуже відвертою завжди, голою і неприкритою. І поряд з цим піднесено звучала оспівана моральність і краса внутрішнього світу людини, віра в бога, духовність простих людей.
З часом художник підходить до створення образу рідної матері, як апофеозу узагальненої теми власної творчості – теми батьківщини. Зрозуміла і близька кожній людині вічна тема материнства потрактована автором як народний ідеал, як ікона. Благоговіння перед матір`ю упродовж усього творчого шляху – ось що спостерігаємо у мистецтві В. Микити. Ідеал земної людини, яка терпляче вибудовує долю свою і своїх дітей, еталон мудрості і зразок доброчестя – улюблена, шанована, честована „Мамка” художника.
Володимир Васильович Микита – один із провідних портретистів українського образотворчого мистецтва другої половини ХХ століття. Художня галерея світочів вітчизняної історії та культури створена художником в одному смислово – формальному потоці „ одкровення” . Гордістю закарпатського краю і України є поети і художники, лікарі і митці , письменники ,мистецькі портрети яких створені автором : Федір Манайло, Ернест Контратович, Фелікс Кривін, Петро Скунць, Іван Чендей, Дмитро Снігурський, Адальберт Ерделі, Йосип Бокшай. Їх творчі напрацювання входять до золотого фонду сучасної української культури.
Віртуозний майстер живописної композиції Володимир Микита вибудовує свій власний світ у мальовничих натюрмортах . Авторська стриманість у картинах доречно змінюється багатобарв`ям акцентованих емоцій . „Початок весни” дихає щирою радістю художника, а біля „Засохлих хризантем” серцем розумієш невідворотність втрачених надій і сподівань.
У художньому світі пейзажів В.Микити смак солодкої води з криниці дитинства давно присмачений гіркотою протесту проти безтурботності, бездумності, жорстокості сьогодення, яке вторглося на територію його щасливого „Ягнятка”. По – чоловічому скупий на емоції художник все ж проривається до людей криком про екологію Карпат. Наші гори псують паводки і людина. Дзвони небайдужості калатали як знак біди у селах в давнину. І нині дзвони калатають небайдужими полотнами маестро. Митець говорить влучно, образно і переконливо, його палка образотворча лексика досягає мети – серця глядача.
Ювіляр підійшов до знаменної дати – 85–річчя з дня народження – долаючи стрімкі пороги власної долі. Своїми діями, словами і думками художник сам склав свою біографію і визначив свою мелодію у мистецтві краю . Нині маляр, народний художник України, академік АМУ Володимир Васильович Микита схиляє голову перед прожитими роками, перед загадковістю чистого полотна, святістю природи.
Художник живе з вдячністю Богові за даровану ласку щедрого життя, за кожен день на землі. Маестро дякує за радість зустрічі кохання, за щастя онука, за пісню вічної лози, за сходжені разом з героями творів карпатські верхи і низини. Здається у цьому і є феномен мистецтва народного художника України, академіка В.Микити на черговому життєвому порозі – вісімдесят п`ятому рубежі.
