Вже на наступному тижні християни східного обряду відзначатимуть третє і заключне свято новорічно-різдвяного циклу – Хрещення Господнє, в народі Водохреща, або Йордана. Хрещення Господнє – це одне з так званих Дванадесятих, найбільших свят церковного календаря. В цей день Іван Хреститель охрестив на ріці Йордан Ісуса Христа.
У переддень свята українці справляли ще один Святвечір, другий Святвечір, або Голодну Кутю. Так само, як і перед Різдвом, у цей день тримають строгий піст, а ввечері з появою у небі першої зірки сідають за стіл з пісним стравами.
Особливістю цього свята є те, що 19-го січня у всіх містах та селах, де є церкви, відбувається освячення води. Йорданська водичка вважалася надзвичайно цілющою. Її зберігають протягом року, і використовують, аби порятуватися від тілесних та духовних недугів. Така вода не псується, не має поганого запаху чи кольору. Після служби в церкві та освячення води, господар, повернувшись до дому, кропив водицею хату і рідню. Насправді вірили, що в цей час вода у всіх водоймах має особливу силу. Звідти і традиція занурюватися у йорданську воду. Крім того, вже після служби священики обходять домівки своїх прихожан та освячують їх.
Дуже гарний звичай побутував на Гуцульщині та Поділлі. На Водохреща освячували три свічки – “трійцю”, яку обв'язували квітчастою хусткою, кольоровими стрічками та намистом, а ще додавали китицю калини, та засушені волошки, або безсмертник. Жінка та дівчата несли “трійцю до церкви і запалювали їх під час служби від свічок, які стоять на престолі. А вже по тому, як воду посвятять, “трійцю” занурюють у водойму, де будуть освячувати воду.
Одним з найчудесніших народних повір'їв, в яке вірили українці – це те, що начебто в ніч на Йордана відкриваються небеса, і той, хто з чистим серцем щиро просить допомоги, або про здійснення бажання, отримає їх здійснення. Крім того, вірили, що в цю ніч можна зрозуміти мову тварин і птахів.
Як пише відомий український дослідник, етнограф Олекса Воропай у книзі “Звичаї нашого народу. Зима”, опівночі перед Водохрещами “вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але… ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо”.
Ранком у церкві відбувається Богослуження. По Богослуженні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає “Голос Господній…”, за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком – народ. До річки на Водохрища йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці – рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацькому сиві шапки.
Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: “Во Йордані крещающуся Тобі, Господи…” У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над “Йорданню”.
Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на “Йордань” кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — “щоб хвороби не боялися та міцніші були”.
Також Йорданом закінчувався і 12-ти денний цикл Святок, в давнину вірили, що саме в цей період можна дізнатися свою долю, або здобути її прихильність завдяки різним обрядам та ритуалам.
Наприклад, дівчата після обіду бігли вмити обличчя у йорданській воді, аби личко було рожеве. А на Гуцульщині легіні вели дівчат до ополонки, аби вмилася і красна була.
До того ж, непошлюблені дівчата після освячення води, чимдуж бігли до дому, бо та яка першою принесе в хату посуд з освяченою водою, найпершою вийде заміж. Також вважалося, що попіл, який назбирався після Різдва не можна було зберігати на обійсті, бо накличеш пожежу. І сам ввечері на Відорща треба віднести до ріки і висипати на кригу.
Доволі кумедне вірування пов'язане з силою свяченою води проти нечисті. Мовляв, після того, як священик занурить хрест у водойму, з неї вискакує нечиста сила і не може зайти у воду, доки якась жінка прати білизну. Тільки-но білизна зануриться у воду, чорти, які мусіли ходити по землі і мерзнути знову скачуть у воду.
Також у ці дні треба було пильнувати за тим, що і як говориш. Бо під час свят всяке лихе слово чи думка можуть матеріалізуватися та наробити лиха.
А от на Слобожанщині вірили, що на Йорданя є така мить, коли вся вода перетворюється у вино.
Народні прикмети на Водохреща:
На Водохреща день ясний — хліба будуть чисті, а якщо похмурий — буде у хлібі повно “сажки”;
Іде лапатий сніг — на врожай.
Якщо похмуро — хліба буде вдосталь.
Якщо зоряна ніч — вродяться горіхи і ягоди.
Коли на Водохреща випав повний місяць — бути великій воді.
Удень іде сніг — на врожай гречки: вранці — ранньої, вдень — середньої, а ввечері — пізньої.
Якщо вдень осідає іній, то у відповідний день треба сіяти пшеницю.
Під час освячення води йде сніг — добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.
“Про Захід”
