Погода Ужгород, Закарпаття 6 °C
Вівторок, 23 квітня 2019 року
  Останні новини:
   

Втрачений Ужгород: перший кінотеатр міста, відомий як «Москва» або «Ужгород»

серпня 19
17:11 2015

Кінотеатр "Ужгород" знає кожен дорослий ужгородець. Про нього досі згадують з ностальгією, хоча минуло вже близько 10-ти років з тих пір, як в його стінах востаннє показували фільми.

У книзі Петра Сови "Прошлое Ужгорода" є запис про те, що вперше кіно в Ужгороді показали 1911 року. Концесію на кінематографічні сеанси отримала тоді фірма "Браття Лендвай та Арпад Ревес". Сеанси влаштовували спершу в одній із зал "Корони", потім перенесли до будинку на куті вулиці Духновича і площі Корятовича (на жаль, точнішого опису будинку Петро Сова не дав), а далі почали проводити в міському театрі (нинішньому ляльковому театрі).

Очевидно, що тоді доступ до такого нового дива, як кінематограф, мала в Ужгороді лише місцева еліта. Перший же міський кінотеатр, розрахований на масового глядача, в Ужгороді з'явився лише у 1932 році. Це і був нинішній "Ужгород". За різними даними, будувати його почали у 1927-му або 1930-му роках. На старих світлинах видно, що на початку століття на місці кінотеатру знаходилися інші будівлі.

На жаль, невідомо, що це були за будинки і чому їх вирішили знести. Кажуть, зроблено це було для формування комплексу так званого "пасажу Баті" за гроші самого "взуттєвого короля" початку минулого століття Томаша Баті, котрий, до слова, загинув саме у рік завершення будівництва кінотеатру – 1932-му.

Донька Петра Сови − Світлана Совіна пригадує кінотеатр з 1934-го року. Тоді це був дуже популярний світський заклад, до якого завжди приходило багато людей. Причому назви він не мав, називався просто міським. "Мене малою дівчинкою батьки щонеділі водили на дитячі сеанси. Тоді нам вперше показали перші мультфільми Уолта Диснея: про Мікі Мауса, Білосніжку. Дорослим же показували фільми з Чарлі Чапліном, Гретою Гарбо та Марлен Дітріх. Пам'ятаю, у чеські часи квитки були тримовні: вся інформація подавалася чеською, угорською та російською мовами. Тоді ж громаді показали перший радянський фільм – "Чапаєв". Крім кінопоказів у залі іноді влаштовували урочисті заходи: відкриття, нагородження, концерти. На вході, по обидва його боки, працював гардероб. Коли люди заходили, вони здавали речі з одного боку. А на виході отримували їх вже з іншого боку. До речі, вийти з кінотеатру можна було також через запасний вихід. Він виходив просто у пасаж, тепер там знаходиться магазин (кажуть, до слова, що відкрили його там не на законних підставах, адже він закриває пожежний вихід з кінотеатру. Однак позаяк й сам кінотеатр не працює, на це просто закривають очі – ред.). У "чеські" часи під час перерв між сеансами можна було також сходити у буфет.  

В "угорський" період у кінотеатрі демонстрували в основному угорські фільми, а перед сеансами в часи війни показували кіножурнал з військовою хронікою. А вже після війни "крутили" радянські фільми, іноді розбавляючи їх так званими "трофейними" – французькими та американськими", – пригадала донька краєзнавця.      

До речі, у часи СРСР кінотеатр отримав нову назву – "Москва".  У 50-х там запровадили новинку: перед вечірнім сеансом у фойє проходили різні невеличкі концерти і навіть циркові номери. Люди ставали колом, дивилися виступи, а далі йшли на фільм. Сеанс тоді коштував буквально копійки, дозволити собі це міг кожен. Зокрема найдешевшими були вранішні дитячі сеанси, під час яких показували екранізовані казки типу "Морозко". Найбільше – близько 35 копійок у 60-х – потрібно було віддати за місця на балконі під час вечірнього сеансу. Балкон, до речі, у всі часи існування цього кінотеатру вважався найзручнішим місцем для перегляду фільмів. Його з теплотою згадують чимало ужгородців, зазначаючи, що особливим шиком для радянських студентів було запросити дівчину в кіно саме на місця на балконі.

У 1984-му директором об'єднаних кінотеатрів міста ("Москви" та "Комсомольця") став Володимир Іванович Карпов. Нині він пригадує, що "Москва" була спроектована дуже грамотно. Глядацька зала вирізнялася чудовою акустикою, оригінальною була і система опалення. "З двору до будівлі кінотеатру ми завозили перед настанням холодів 60 тон вугілля. Там були такі великі віконця, куди те вугілля засипали. А всередині були змонтовані невеличкі вагонетки, якими вугілля подавалося в котел. Фактично для цієї роботи навіть не потрібне був кочегар. Дуже розумно! Однак у 1988-му році було вирішено замінити цю систему на водяне опалення – тоді це було вигідніше.

З 1984-го і десь по 1990-й рік у кінотеатрі "Москва" під моїм керівництвом працювало близько 40 людей: контролери, кіномеханіки, відеомеханіки, інженери, касири, бухгалтери, прибиральниці тощо. Також у частині кінотеатру за сценою працювала спеціальна художня майстерня, де наші працівники малювали афіші та реклами фільмів.

За фільмами ми самі їздили на так звані кіноринки до Одеси, Москви, Ленінграда, Тбілісі. Там укладали з представниками виробника договори та купували кілька копій фільму. Хороші фільми коштували дорого, тому брали лише одну копію. У 1985-му чи 86-му облаштували в залі широкий екран, що дозволило нам стати кінотеатром першої категорії. Між тим, ми довгий час не мали права показувати більше 40% іноземних фільмів на місяць – це була обов'язкова умова", – згадує Володимир Іванович.

У 1990-му саме за його ініціативи назву "Москва" замінили на "Ужгород". Тоді ж довго думали, як переназвати "Комсомолець", врешті придумавши, що він називатиметься "Карпатами". 90-ті були для "Ужгорода" складним періодом, але кінотеатр ще виживав. "Ми не були збитковими, могли заплатити і за комунальні витрати, і зарплату працівникам. Намагалися йти в ногу з часом, зокрема, відкрили згодом новий кінозал "Орбіта". Він хоч і вбув невеличкий, та користувався популярністю. Ми підписали договір з московською фірмою на прокат відеофільмів. Вони нам дали в оренду обладнання, справи ж пішли так добре, що ми його вже за рік викупили", – розповів колишній директор кінотеатру.

Однак у наступні роки "Ужгороду" все важче було триматися на ринку. Дирекція хоч і намагалася утримати велику будівлю в нормальному стані, кінотеатру явно потрібні були зміни. Особливо це стало відчутно у 2003 році, коли в місті відкрився "Доміон". Володимир Карпов згадує, що на початку 2000-х були кілька пропозицій від інвесторів, котрі бажали вкласти гроші в розвиток кінотеатру. Спочатку з такою пропозицією зверталися кияни, потім приїздили чехи, котрі готові були інвестувати 660 тисяч євро – шалені у ті часи гроші. Однак міська влада чомусь не була зацікавлена у таких пропозиціях, після чого в історії "Ужгорода" й взагалі почалася дуже темна і туманна полоса.

Що там сталося насправді – розібратися складно. Спочатку з комунального підприємства кінотеатр став товариством з обмеженою відповідальністю, потім зчинився скандал між двома групами осіб, кожна з яких називала себе справжніми власниками будівлі. Говорили і про причетність до знищення кінотеатру родини діючого мера міста, однак довести цей факт можуть, звісно, лише правоохоронці.

На наш запит обласна прокуратура відповіла, що наразі за процесуального керівництва прокуратури міста Ужгорода, слідчим відділом Ужгородського МВ УМВС в Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, розпочатому за ознаками кримінального правопорушення ч. 2 ст. 364 КК України ("Зловживання владою або службовим становищем").

"Наразі встановлено, що службові особи Ужгородської міської ради та управління Держземагентства в Ужгородському районі, у період квітня-червня 2013 року, зловживаючи службовим становищем, діючи умисно, всупереч інтересам територіальної громади на користь ТОВ "Кінокомплекс Ужгород", у порушення вимог статей 83, 122, 123, 150, 151, п. "а", ч. 2. ст. 128 Земельного кодексу України, ч. 3 ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", підготували та надали погодження, на підставі яких у червні 2013 року Ужгородською міською радою незаконно прийнято рішення про відчуження земельної ділянки площею 0,1382 га., що розташована по вул. Волошина, 20 у м. Ужгороді та згідно зі ст. 53 Земельного кодексу України і ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" віднесена до земель історико-культурного призначення, що мають особливу наукову, естетичну та історико-культурну цінність та не можуть передаватись у приватну власність.

Внаслідок злочинних дій інтересам територіальної громади міста Ужгорода заподіяно істотну шкоду на суму 248 тис. грн. Наразі досудове розслідування триває", – йдеться у коментарі.

Отримати інформацію стосовно того, які саме службові особи з Ужгородської міської ради та Держземагенства мали стосунок до оборудки з землею під кінотеатром "Ужгород", "Про Заходу" не вдалося, однак дочекатися кінця досудового розслідування варто. Можливо, саме воно нарешті дасть відповіді на питання, чому 10 років кінотеатр стоїть пусткою, кому він належить та чи правда, що його хотіли знести, аби побудувати на місці культового закладу черговий торгово-офісний центр.

"Про Захід", Ольга Сміла

Подібні новини



Популярні новини

На трасі «Житомир — Чернівці» близько третьої години ночі знайшли 3-річного хлопчика

    На

  Малюк бродив узбіччям сам, без супроводу дорослих. Де його батьки пояснити не зміг, інформує поліція Хмельницької області. Працівники Ярмолинецького ...