Солодкі мрії про експорт закарпатського меду: чому європейці не знають, як він смакує

Опубліковано:

“ПроЗахід” підготував черговий матеріал (у трьох частинах) для рубрики “Реформи в регіони”, яка присвячена проблематиці експорту закарпатської продукції до Євросоюзу в контексті Угоди про Асоціацію України з ЄС. Ми вже опублікували півтора десятка статей на цю тему. Переважно це розповіді про успішні історії виходу закарпатських виробників на європейські ринки. Цього разу ми спробували з'ясувати перспективи галузі господарства Закарпаття, яка поки що не “вистрілила” в Європі, але має дуже потужний експортний потенціал. Мова про бджільництво.  

Кадри є. Знайомтесь – Віктор Папп

Щоб зрозуміти, в якому становищі сьогодні перебуває бджільництво на Закарпатті і які можливості має, їдемо до Хуста. Там живе і працює Віктор Папп, керівник Закарпатської спілки пасічників “Срібний край”, пасічник із майже 40-річним стажем і до того ж дипломований апідолог – науковець, що вивчає бджіл.

Пан Віктор працює у Національному науковому центрі “Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича”, проводить селекцію  карпатських бджіл. Він відомий, зокрема, тим, що у співпраці з колегами вивів новий високопродуктивний тип карпатки, що отримав назву Синевир.

Віктор Васильович упевнений, що бджільництво для Закарпаття – надзвичайно перспективна галузь. Каже, область  могла би в рази підняти виробництво і реалізацію як екологічно чистого гірського меду так і унікальних за своїми характеристиками карпатських бджіл. І, без сумнівів, в тому числі їх успішно експортувати. Тоді б значно збільшився  приплив коштів у область (робочі місця, податки, надходження від експортних мит тощо).

Але, за словами пасічника, не всі у вищому керівництві Закарпатської області відчувають потенціал галузі і унікальність наших місцевих автохтонних бджіл.

– Цікаво, коли ж очільники Закарпатської області “захочуть” вивчити вже напрацьований унікальний досвід сусідніх прикордонних держав, щоб і тут, у Срібному краї жити заможно та в достатку? – майже риторично запитує хустський пасічник-науковець.   

Далі – пряма мова Віктора Паппа.

Закарпатський мед – унікальний

В Карпатах є певний ресурс меду й інших продуктів бджільництва. З мого досвіду кочівлі, перевезення пасік і пошуку медоносів можу сказати, що ресурс меду може бути більш суттєвий у ті роки, коли є значні вирубки у лісі, бо при лісовідновленні перші 3-4 роки достатньо буйно ростуть рослини, що дають непоганий мед – малина, іван-чай, горобина, верба і так далі.

Але однозначно, що в Карпатах меду незрівнянно менше, ніж у регіонах Центральної України. І весь він – з дикоростучих рослин, в основному – різнотрав'я. Якщо говорити про Закарпатську область, то вона має різну зональність, різний клімат, і, відповідно, різні види рослин дають мед. Найбільш багатий видовий склад – у передгірній місцевості, де ще не дуже високо, але вже немає інтенсивного сільського господарства, як у низині. Ця зона – від 200 до 500 метрів над рівнем моря – унікальна, бо тут дають мед більше 200 видів рослин. На цих місцях переважно в середині літа ми отримуємо чудовий передгірний мед.

На високогір'ї він ботанічно бідніший – з гірської малини, іван-чаю, гірської конюшини, горобини, арніки. І площі зростання цих рослин невеликі. Утім, такий мед має унікальні лікувальні властивості й смакові характеристики, він легко дає фору багатьом “технічним” медам Центральної України.

Чому Європа не знає смак нашого меду?

Наразі закарпатський мед не йде на експорт, бо його мало. У нашому регіоні важко говорити про товарний мед у великих обсягах. У нас дуже мало дикоростучих і медодаїв. Причин цьому кілька. По-перше, природні ліси – смерека, піхта, граб, бук, дуб, які не дають мед.

По-друге, у нас ніхто не займається культивуванням медоносних рослин. Так, як це, наприклад, роблять угорці, словаки, румуни і інші країни ЄС. У них працюють державні програми, де пріоритетом є підтримка галузі бджільництва, яка в тому числі передбачає і культивування понад 30 видів медодаїв. 

В Угорщині, наприклад, держава десятиліттями працювала над формуванням бренду акацієвого меду, який іде на експорт. Він дуже популярний в Європі і світі, ціна на нього завжди у півтора-два рази вища, ніж на інші види меду. Сусіди це давно зрозуміли і запустили довгострокову державну програму, яка дуже потужно фінансується і зараз. Завдяки багаторічним зусиллям тепер в Угорщині сконцентровано близько 2/3 акацієвих лісів Євросоюзу.

Вони садять це дерево навіть на ріллі, де можна вирощувати будь-яку сільгоспкультуру. Адже біла акація є відмінним азотобактером і з чотирьохрічного віку гектар суцільного насадження щороку генерує з повітря в ґрунт понад 300кг азоту. Чому це важливо? Після циклу вирощування білої акації (35-40 років) врожайність сільгоспкультур збільшується на 25-40%. І це без штучних азотних добрив, які шкодять довкіллю та можуть погіршити якість просапних культур. Ось така далекоглядна державна політика з покращення родючості ґрунтів та розвитку галузі бджільництва!

Сусіди ведуть цю політику системно. Наприклад, у них успішно працює Інститут білої акації. Ви тільки подумайте: держава створила і фінансує цілий науковий інститут, де досліджують одне-єдине дерево, вивчають його, проводять селекцію і мають напрацьований чудовий посівний і посадочний матеріал. Зробили це стратегічним напрямком роботи і досягли великих успіхів у рентабельності бджільництва. Їхня державна програма дає дуже хороші плоди – в Угорщині виробляється найбільше меду на душу населення у всьому Євросоюзі. Для порівняння на експорті меду, зокрема з акації білої, маленька Угорщина заробляє стільки ж, як вся Україна з її чорноземами та неозорими полями самозапильного соняшника.  

На жаль, у наших лісівників, аграріїв та навіть у держслужбовців агропромислового сектору  немає розуміння виняткової цінності насаджень білої акації та величезних резервів галузі бджільництва. Навпаки – є уявлення, що акація не те що корисна, а навіть шкідлива. Її сприймають як бур'ян, бо це дерево швидко поширюється і його важко контролювати. Тож у нас її пропонують вирубувати. А насправді причина банальна: наші лісівники просто не вміють її культивувати і цінувати.

Карпатка – найпрацьовитіша бджола у світі

 Ми намагаємося привернути увагу очільників області до досвіду сусідніх країн, але поки що бажаної реакції і бажання щось кардинально змінити ми не бачимо. Скажімо, на Закарпатті клімат і рельєф дуже подібні угорському. Ми маємо унікальну бджолу, але не маємо достатньо кормової бази і не можемо збільшувати обсяги розведення та експорту бджіл. Простий приклад: практично всі господарства Мукачівського району, особливо матковивідні, змушені масово підгодовувати сім'ї, щоб зберегти бджолу від смерті. А могли б і бджоли більш масово розводити на продаж, і збирати додатковий натуральний мед для власних потреб та гуртового продажу.

Ми повинні привертати увагу до проблеми і до значимості бджіл у господарському комплексі області. Ніде в Україні немає настільки якісно збереженого породного складу автохтонної бджоли, як це є на Закарпатті. Карпатка – унікальна бджола, і в цьому ми переконалися упродовж десятиліть її вивчення у різних умовах.

У чому її унікальність? Вона жадібна до нектару до того часу, поки не переконається, що його в природі дуже багато. Як це виглядає? На Закарпатті в природі завжди було мало нектару. Тому наші бджоли за тисячоліття навчилися виробляти мед практично з нічого. Вони беруть нектар навіть дуже низької цукристості, який не візьме жодна інша бджола світу. Наприклад, українська степова бджола бере нектар з 11-12-15 % цукристості, а карпатка – навіть при 5-6 %. Це практично вода, яку наша бджола здатна переробити в  мед.

Крім того, вона вилітає при нижчих температурах, здатна працювати при меншій освітленості. Коли карпатських бджіл завозили на Північ Росії, зокрема, на Карельський півострів, то місцеві пасічники відзначали, що вони працювали практично цілодобово, і навіть впродовж білих ночей. Карпатка випереджає всі інші породи по продуктивності і проявляє буквально чудеса працьовитості. Наші бджоли в умовах короткого літа при дуже буйному виділенні нектару спроможні збирати більше півтора центнера меду з одного вулика. Це фантастичні результати.

Тому на карпатських бджіл стабільно величезний попит. Їх хочуть і купують пасічники зі всього світу.

У другій частині матеріалу читайте про те, в які країни експортуються карпатські бджоли, чому Росія вже не дуже спроможна за них конкурувати, чи можна продавати карпатку в Євросоюз і що для цього потрібно, а також –  як карпатські бджоли опинилися під загрозою винищення в Румунії і чи є ризик їх втрати на Закарпатті.  

Ярослав Світлик, спеціально для “Про Заходу”

Про Захід