Сьогодні, у День святого Валентина, “Про Захід” розкаже про єдиний відомий в історії Ужгорода випадок масового одруження. Урочиста процедура, коли державний представник одружує одночасно велику кількість пар, є традиційною у багатьох країнах світу, особливо азійських, де такі церемонії проводять для тих молодят, котрі не мають коштів, аби влаштувати весілля. У нас же такі заходи є дивиною, та й причина масового одруження була не в економії, а в неабиякій події – проведенні в Ужгороді першого офіційного Дня міста.
Жовтень 1987 року. Місцеві газети пишуть: “Місто наше – гордість наша” – так називатиметься свято до Дня Ужгорода, який вперше буде проведено 31 жовтня. Присвячений День Ужгорода 70-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції та 43-ій роковині визволення міста від фашистських поневолювачів”.
Це було справді гучне свято: з лицарями на конях у центрі міста, з відкриттям новозбудованого драмтеатру, з виставкою технічною творчості молоді на набережній, з відкриттям чехословацькими будівельниками скульптури “Голуб миру” на тодішній вулиці Героїв Сталінграда (нинішній Минайській) і, звісно, з урочистостями на тодішній площі Леніна (нині – Народній) перед пам'ятником тому ж самому Леніну. Окрім офіційних виступів і вшанувань трудової вахти, там відбулося і те, про що ми хочемо вам розказати.
Чомусь організатори свята вирішили зробити урочистості на площі Леніна, приурочені Дню міста, акцентованими на сім'ю. Тож туди запросили сімейні пари, які відзначали “срібні” й “золоті” весілля, а також пари, які тут таки стануть подружжями. Старші пари мали передати молодятам естафету поколінь, аби ті також дожили спільно до “срібного” і “золотого” весілля. У газетах тих часів про це, на жаль, написали не дуже докладно, тож скласти більш-менш повну картину того, що відбувалося того дня, допомогли працівники ужгородського відділу реєстрації актів цивільного стану.
Отже, 31 жовтня 1987 року було напрочуд теплим і приємним днем. У домовлену годину під “ЗАГС”-ом на набережній почали збиратися наречені, їхні рідні та друзі. Всього же того дня мали одночасно зареєструвати шлюб одразу 16-ох молодих пар, тож людей на набережній зібралося дуже багато. Біля будівлі РАЦСу гарно вбраних наречених зустрічала тодішня керівник ужгородського відділу Наталія Микита. Нині покійна Наталія Трифонівна була дружиною відомого художника Володимира Микити. Вона багато років працювала в ужгородському “ЗАГС”-і, завжди дуже вміло проводила урочистості, тож про неї зберегли дуже приємні спогади чимало ужгородців.
Саме Наталія Микита того жовтневого дня запросила пари наречених очолити святкову ходу, яка по набережній, а потім нинішньою вулицею Довженка сунула в сторону площі Леніна. На фотографії з газети “Закарпатська правда” навіть видно саму Наталію Микиту. Це вона, в оточенні усміхнених пар, йде набережною на, мабуть, найнезвичнішу церемонію одруження за всі роки її роботи.
.jpg)
Про церемонію естафети поколінь “Закарпатська правда” писала так: “Для ужгородців Іллі Андрійовича та Олени Йосипівни Галас свято було по-особливому хвилюючим і пам'ятним. Золоте весілля! П'ятдесят літ прожито в любові і злагоді. Разом із сотнями ужгородців їх щиро вітає велика дужна родина – п'ятеро дітей, 10 внуків, 3 правнуки.
“Срібне весілля” справляють Франтішек Янович та Магдалина Степанівна Мацко. Усміхнені, красиві. Обоє трудяться на головному підприємстві виробничого об'єднання “Тиса”. Магдалина Степанівна – бухгалтером, Франтішек Янович – робітником. Обоє користуються шаною, авторитетом. Двох синів виховують. Подружжям в урочистій обстановці були вручені пам'ятні свідоцтва, подарунки, квіти.
Урочисто прозвучав “Весільний марш” Мендельсона для 16 пар, які стали на рушничок щастя. Серед них – артисти обласної філармонії Тихомир Кеслер і Ольга Оно, інженер заводу побутової хімії Іван Андрусь і працівниця міськкому комсомолу Ганна Козубенко. Багато створених сімей – інтернаціональні. Молодята поклали квіти вдячності за щасливе сьогодення до пам'ятника В.І. Леніну. Їм – і напутні щирі слова завідуючої міським відділом ЗАГСу Н.Т. Микити, знайомих, друзів”.
.jpg)
Як далі святкували молодята, на жаль, невідомо. Нам не вдалося знайти жодної пари з тих, котрі поєднали долю у перший День міста 1987 року. У відділі реєстрації актів цивільного стану ще довгий час після тієї події зберігався великий червоний альбом із світлинами масового одруження. Його берегли, бо ні до, ні після того подібні церемонії в Ужгороді вже не проводили. Однак після двох ремонтів у красивій будівлі РАЦСу той альбом кудись пропав. А шкода, бо він зберігав пам'ять про чиєсь кохання, чиєсь щастя, чиєсь життя.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”
Фото – Володимир Форсюк, газети “Закарпатська правда”, “Молодь Закарпаття”
