Король Матвій Корвін або Матяш Гуняді (угор. Hunyadi Mtys та Mtys kirly) – постать у європейській історії 15-го століття не просто велична, а в прямому сенсі слова – легендарна. Король Матяш – угорсько-хорватський король з трансільванського магнатського роду Хуньяді, при якому середньовічне Угорське королівство досягло піку своєї могутності. Матьяш був проголошений королем Угорщини 24 січня 1458 року. Був також королем Хорватії, Чехії і герцогом Австрії.
Всього король успішно правив 33 роки поспіль, проводив ефективну внутрішню і зовнішню політику, в кілька разів збільшив надходження до казни, а блискучий королівський двір притягував до себе освічених людей – гуманістів, митців, філософів з усієї Європи. Бібліотека Корвіна в той час була чи не найбільшою на континенті, конкурувати з нею могла тільки бібліотека Ватикану. До речі, саме Матвій Корвін викупив у австрійських Габсбургів Священну корону Іштвана І за 80 тисяч золотих форинтів.
Але чим цікавий саме Король Матяш в контексті Закарпаття? В усному народному фольклорі (казки, легенди, перекази і навіть пісні) Матяш – це простий хлопець нешляхетного походження, який народився на території… Закарпаття, у більшості випадкові поблизу Ужгорода. Королем же став в казковий спосіб, як і легендарний король Артур. Загалом паралелей з Артуром в такій творчості дуже багато: простий молодий чоловік, якого на трон обирає і благословляє Боже провидіння, магія, загалом вищі надприродні сили.
Дослідниця Ілдико Кріза у праці “Угорський король Матяш в усній народній творчості Закарпаття” пише: “Невдовзі після смерті з його іменем почало пов'язуватися ідеалізоване уявлення про справедливого, доброго короля, переможця турків. У закарпатській традиції про Матяша угорською і українською мовами відомими є перекази, в яких йдеться про вибори короля. Їхня традиція відрізняється від літописної. Згідно з літописами народ рушив до будайської фортеці, і, стоячи на дунайському льоду, висунув вимогу обрати Матяша королем. В усній же поезії вибори відбуваються з Божого благословення, після пророчих знаків”.
У казці “Як Матяш став королем” з книги “Три золоті слова” (казки закарпатського казкаря В. Короловича записані П. Лінтуром) ось як описано момент вибору Матяша на царство.
“В Мадярщині вимерла династія Арпадовичів, треба було обрати нового короля. Пани вирішили так: зробити крила на царську корону, вийти гуртом на поле і тут підкинути її, аби літала. Кому сяде на голову – той і буде новим королем. А коли щасливець не сподобався би панству, тоді до трьох разів треба підкинути корону. Вийшли пани вибирати короля на широке поле, де недалеко один ґазда із слугою Матяшем орали. Слуга каже: “Хотів би я видіти, як вибирають короля. Пустіть мене, ґаздо…
– Я тебе, неборе, відпущу, але великі пани не пустять простака і близько. Айбо хлопець лиш побіг. Якраз у ту хвилину підкинули корону. Матяш замішався серед натовпу, і ніхто на нього не дивився, бо всі стежили очима за короною, що літала вгорі у повітрі. Кожний пан хотів, аби вона сіла саме на його голову, і кожен підтягався, як лиш міг. А корона літала, літала над лисими панами, а далі полетіла на край натовпу й сіла на Матяшеву голову.
– Йой! – загойкали пани. Хто чув таке, аби голодранець став самим королем. Вхопили корону з голови Матяша, а його прогнали. Хлопець відійшов і сховався у копицю сіна. Підкинули корону вдруге. А вона літала, літала й сіла на копицю.
– Що за чудо?! – говорять пани. Побігли за короною, видять: вона знову на голові у Матяша.
– Гей ти, голодранцю, що тут робиш. Ану марш з поля! Прогнали хлопця та ще й оддубасили. Матяш виліз на дерево і межи гіллям сховався. Дивиться, що буде далі. Корону підкинули й вона полетіла на шелеснате дерево. Пани за нею. Видять: корона сіла Матяшеві на голову. Хотіли його вбити, але виступив старший із них й каже:
– Не чіпайте хлопця! Уважайте! Корона тричі сіла на голову Матяша, хоч він і ховався. Не біда, що се бідний слуга. Тепер буде нашим королем.
Відтоді й пішла приповідка: увидимо, на кого корона сяде. Коли Матяш став мадярським королем, не забував про те, що він з простого роду. Дуже добре знав життя простих людей і, де лиш було треба, судив у бік бідних”.
За ще одною версією, яку також записав Петро Лінтур, на околицях Ужгорода, слуга одного господаря, на ім'я Матяш саме орав, коли пройшла чутка про вибори короля. Господар обіцяв його відпустити на вибори лише за умови, як розквітне верхівка встромленого у землю батога. Та це диво сталося, й бідний парубок потрапив поміж панів у час виборів короля. Тут вже ангели принесли корону і поклали її на голову саме йому, та вельможі відмовилися визнавати невідомого нікому служку королем. Корону підкинули вдруге, втретє, вона знову опускалася на голову хлопця. Врешті всі підкорилися волі Господа й визнали королем бідного хлопця Матяша.
А от відомий казкар Василь Королович з Мукачівщини переповідав цілий цикл про Матяша, якого він називав “руським хлопцем” із закарпатського села Оріховиця.
У книзі: “Чарівна торба” – казки, притчі, легенди, перекази, пісні та прислів'я, записані від М. І. Шопляка-Козака, є серія оповідок про Матяша, зокрема і про те, як він став королем. Ще одна умова, окрім того, що корона сама обирає собі власника, – це “вибрати наступника з тих, що їдять на залізі”. Матяш каже, що коли вони з ґаздою орють, то полуднують коло плуга і солони та хліб кладуть на обкований залізом насад.
Попри те, що король Мятяш завжди ставав на бік пригнобленого люду, не завжди Матяшу вдавалося утримати панів від кривди над бідними людьми. І, як йдеться в казках, він створив “Чорну Армію”, якою командували вожді з простих людей, такі, як Павло Киниж. При чому, Павло Киниж, про якого також є казки на Закарпатті, – це відомий угорський полководець, граф Темешский, переможець турків при Кен'єрмезі (уг. Kenyérmező), який командував реальною “Чорною Армією”, реального ж короля Матвія Корвіна. Згадки про “Чорну армію” є в казках: “Як селянин доїв “цапів”, “Як Матяш обробляв панам винницю”, “Павло Киниж”, “Як пани знущалися з солдатів-героїв” і в багатьох інших.
Наступний сюжет про короля Матяша популярний в народній творчості – це боротьба з Поган-Дівкою. Як пише Ілдико Кріза, у багатобарвній традиції про Матяша є сюжет, який чи не найкраще зберігся у карпато-українському фольклорі. Згідно з ним король Матяш вступає у поєдинок з надприродною істотою, дочкою короля-язичника. Оповідь про боротьбу з Поган- Дівкою (Поган-Дівчам, Погандівчам) є поширеною у фольклорі Закарпаття. При чому, часто місцем, де вона мешкає, називається Невицький замок. Багато переказів присвячено жорстокості Поган-Дівки. Так, подейкують, що вона краде у господарів коров'яче молоко, від її голосу піддані глухнуть, вона ставить перед людьми нездійсненні вимоги, й карає на смерть тих, хто не виконує їх. Поган-Дівка вбиває по черзі усіх шевців, які не змогли пошити чоботи на її пташині ноги (цей факт вона приховує.
Згідно з уявленнями українців-русинів, які жили у великих злигоднях, саме король Матяш допомагає їм. Він був тим, хто вступив у бій з дочкою короля-язичника і завдяки своїй перемозі знищив втілення зла. Згідно з текстами переказів та казок до опису бою входить багато міфічних елементів. До прикладу, в обох суперників були чарівні коні, на яких вони мчали поза часом і простором, обоє були відомими воїнами, володіли різноманітними надприродними предметами й засобами, мали чарівні здібності. Коли Поган-Дівка стала програвати бій, вона запропонувала об'єднати їхні сили за допомогою шлюбу, водночас зазначивши, що її наділений великою владою батько, турецький цар, може розгніватися і помститися. Чарівний кінь допомагає Матяшеві перемогти дочку короля-язичника.
Та після проголошення перемоги сюжет відступає від казкових законів, ірраціональні елементи переміщуються в реальний світ таким чином, що далі розповідається про скасування кріпацтва, про те, що відтепер селянам не треба платити податок, вони можуть жити спокійно й звільняються від тяжкої праці тощо. Однак у подальшому прокляття дівчини здійснюється, Матяш не може радіти перемозі, бо потрапляє у турецький полон. У цій частині до казкового вінка вплітаються нові пригоди, і в опис визволення Матяша включаються елементи з переказів про Соломона.
У боротьбі з Поган-Дівкою Матяшу допомагає не тільки кінь-татош (брат якого є конем супротивника), але й чудесні предмети-артефакти шабля, чарівний перстень, свисток, чудесна книга тощо. Так, наприклад, на звук свистка помічники звільняють Матяша з турецького полону, іншим разом під шибеницею він виймає чарівну книгу, під час читання якої з являється екіпаж, що мчить його на Буду.
Ось як описується в одній з казок сюжет про перемогу Матяша над Поган-Дівкою:
“Давним-давно управляла Невицьким замком одна княгиня. В народі називали її Поган-дівка, бо була дуже жорстока. Коли будувала замок, заставляла жінок, у котрих були грудні діти, здоювати себе і здавати те молоко для виготовлення малтеру (розчину). А мала вона дуже криві, негарні ноги і не могла на них ходити, а тільки їздила на коні.
Охороняло її замкове військо. Кожного вечора вона давала війську наказ вишикуватись і роздягтися. Потім проходила перед вояками і вибирала собі одного з них, виводила з них, проводила з ним ніч, а понад ранок того вояка вбивала, аби нікому не прозрадився, яка вона в ліжку і які в неї негарні ноги.
Чутки про це дійшли й до короля Матяша. Він переодягся простим вояком і пішов у військо Поган-дівки. На ніч вона вибрала його. Але він її перехитрив: уранці встав раніше неї і злякалася, через підземний хід втекла у ліс і далі – в гори, маючи намір сховатися за Карпатами. Та король Матяш погнався за нею. Догнав у тих місцях, де тепер Чорноголова, і зрубав їй голову. Голова покотилася грунком і почорніла, як головня.
– Йой, чорна голова! — крикнули люди, як увиділи.
З часом на тому місці виросло село, його назвали Чорноголова”.
До речі, саме мотив із передяганням короля є наступним найпоширенішим сюжетом про Матяш. Історичних даних про те, що перевдягнений король Матяш ходив країною, немає, однак як в угорському, так і в карпато-українському фольклорі є багато переказів про перевдягненого короля, який перебирався в простий одяг, аби дізнатися, як живуть люди, чи не кривдять їх пани, і покарати, або винагородити тих, хто на це заслужив.
.JPG)
“У Галичині, у словацькій, русинській, угорській традиціях популярним є переказ про те, як перевдягнений король Матяш заблукав і зустрівся з пастухом, який запросив Матяша на вечерю. Під час трапези із спільної тарелі Матяш потягнувся за смачним шматком, та пастух вдарив його по руці й попередив, що так робити не можна. Згодом король йому відкрився, чим дуже налякав пастуха, та Матяш навпаки, замість покарання запросив його до палацу й нагородив. Згідно з мораллю твору, кожна людина може розпоряджатися лише на власній території і не має втручатися у справи інших”, – пише Ілдико Кріза.
На Закарпатті із мотивом переодягання пов'язане походження назви одного із сіл на Виноградівщині.
“Король Матій ходив помежи люди. Там, де наше село, застала його ніч. А там були пастирі, пасли худобу. Жили вони у колибах. В одній колибі король ночував. Дали йому молока напитися, постелили на свіжому сіні. На другий день увидів, що місця се файні. Вийняв гроші і каже:
– Нате, і збудуйте село!
Вівчарі подякували і звідають:
– А за кого нам Богу молитися?
– За короля Матія.
Так потім і назвали село – Матійовом.
У численних випадках випробування мудрості й тоді пов'язується з іменем Матяша, коли не йдеться про винахідливість короля. У переказі про побиття палицями розповідається, як швець просить у короля за винагороду не гроші, а удари палицею, бо вартові, підслухавши розмову, запросили в нього половину винагороди для кожного з них. Королівську “винагороду” – сто ударів палицею порівну розділили між собою двоє вартових, що допомогло їм зрозуміти, що не кожен насильницький вчинок приносить щастя.
Просто чудесна і доволі рідкісна легенда була записана ужгородським науковцем і дослідником у книзі “Легенди, перекази, бувальщини, билиці та притчі Закарпаття у записах Івана Сенька” під назвою “Про царицю як писанку”. Одному гончареві сподобалася дружина Матяша, “яка йшла на прогулянку в шовках та золоті”, вона здалася йому куди красивішою від його власної дружини. Про це він розповів воякові, в якого перебрався Матяш. Той вирішив довести гончареві, що він помиляється й для цього попросив вибрати найкраще з білих яєць та писанок. Гончар вибрав одну писанку. Коли він відвернувся, Матяш очистив писанку, поклав до решти, й гончар побачив, що всі яйця однакові. Король пояснив йому, що він дивився на царицю, як на писанку, тобто цариця просто пишно і яскраво вбрана, а так вона нічим не краща за дружину гончаря. Далі вояк зізнається гончареві, хто він насправді, і дарує його дружині шовковий і позолочений одяг. Тобто справедливість і мудрість короля така велика, що навіть, те що простий гончар “кинув оком” на особу благородної крові, дружину короля, не викликає в Матяша гнів, він поступає шляхетно і мудро, як легендарні правителі древності – Артур чи Соломон.
.JPG)
Між своїми сучасниками король Матвій заслужив славу справедливого короля, “останнього лицаря” середньовічної Європи. Існувало навіть прислів'я: “Помер Матяш – з ним померла і справедливість”, яке трапляється також і в закарпатському фольклорі. Водночас цікавий сам факт того, що в карпатській народній творчості угорський король Матвій Корвін – став “простим русинським хлопцем”, який завжди стояв на сторожі справедливості і боронив всіх бідних і вбогих, як справжній герой легенд.
Лариса РОМАНЮК, “Про Захід”