Всього кілька днів лишилося до одного з найшанованіших та найулюбленіших свят року – Різдва Христового. Православні та греко-католики завершують різдвяний піст, водночас в домівках вже готують наїдки і частування до великого християнського свята. 6 січня вірники, які постили більше ніж місяць часу, взагалі цілий день не вживатимуть їжі і перший раз будуть їсти аж вечором на Святвечір. 6 січня – день суворого посту і молитви. Господині ж цілий день готують пісні страви до вечірнього столу. Традиція сервірувати стіл на Святвечір 12 стравами символізує 12 апостолів Ісуса Христа. Однак не біда, якщо страв на столі буде менше.
Сенс вечері – перший і єдиний прийом їжі за день суворого посту, перед тим як іти на велику святкову службу всеношної. А для тих, хто все таки хоче приготувати на Святвечір 12 страв перелік різних пісних наїдків, які традиційно готуються на вечерю: кутя, узвар, пісні голубці та вареники, мариновані гриби, грибна юшка, риба смажена чи заливна, борщ з вушками, квасоля, маринований оселедець, тушкована капуста з грибами, салат із буряка і чищеного оселедця, салат із солоних огірків, кислої капусти та цибулі, пампушки, калачі, фаршировані бурячки, сушені відварені гриби з часником, шулики з медом, січеники з гороху, деруни, картопля з грибами, або чорносливом. Попри те, що вечеря була пісною, стіл був багатим та ситним.
Наші предки проводили цілий ритуал перед тим, як приступити до приготування святкової вечері. Як пише відомий етнограф та дослідник Олекса Воропай у книзі “Звичаї нашого народу. Зима”, першою магічною дією було добування нового вогню. Господиня дістала з покуття кремінь і кресало, які останні дванадцять день лежали під образами. Вона перехрестилася тричі і, ставши обличчям до сонця, викресала “новий огонь”. Цим вогнем вона розпалила в печі дванадцять полін, що їх припасала та сушила дванадцять днів останнього місяця.
В той час, коли господиня поралася біля печі, господар напоїв худобу, підстелив свіжою соломою та дав їй свіжого пахучого сіна. Потім він поодкидав сніг від хати, розчистив стежки і уважно оглянув усе господарство. Все живе і мертве, що є в господарстві, повинно зустріти урочисту хвилину Свят-Вечора на своєму місці. Ніщо не може бути в цей вечір поза домом, у чужих руках – позичене чи десь забуте.
Саме традиції проводити Святвечір обов'язково вдома дотримувалися дуже суворо. “Боже сохрани, – казали люди, – десь заночувати в цю ніч, цілий рік будеш блукати по світу”. Крім того, боронь, Боже, і сваритися в цей день! Навпаки, добре помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою. Та не завжди господиня знає своїх ворогів, а, щоб не помилитися чи когось не забути, вона заворожувала всіх разом. Для цього вона затикала клоччям усі дірки в ланках та ослонах і заклинала: “Не дірки затикаю, а роти моїм ворогам, щоб їх напасті не зловили мене через увесь рік”.
Коли вже сонце схилиться до заходу, починали готування домашнього вівтаря з найважливішого домашнього знаряддя і снопа жита – символа врожаю. Господар вносив сніп жита – “дідуха”. Переступаючи поріг, він скидав шапку і вітавсяз господинею, ніби вперше входив до хати: “Помагай Біг! Господиня відповідала: “А що несеш?”, Господар: “Злато, щоб увесь рік ми жили багато! Та зупинившись посеред хати хрестивсяі, звертаючись до родини, віншував: “Віншую вас із щастям, здоров'ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в щасті і здоров'ї ці свята провели та других дочекались – від ста літ до ста літ, поки нам Пан Біг назначить вік!” Повіншувавши, господар підносить “дідуха” високо над столом і ставить на покутті під образами.
Далі господар і господиня з новоспеченим “святочним” хлібом, медом та маком обходили двір, комори та обкурювали все це ладаном. Біля обори, де стоять корови, господиня густо посипала насінням дикого маку, – “щоб відьми, його визбируючи, не могли приступити до худоби”. На закінчення цього обходу господар “зарубує” поріг – “щоб звір не міг переступити”. Йдучи в обхід, жінка вбирає собі на голову чоловічу шапку, – “щоб цілий рік ходити простоволосою”. У хаті господиня кладе під скатерку на чотири кути столу по голівці часнику, – “щоб злу силу відігнати”.Свята, “багата” вечеря, виготовлена на “новім” огні з різнородних плодів землі, з дотриманням відповідних “законів”, стає невичерпним джерелом магічної сили; на утворення нового багатства в новім році, а також на відвернення всякої супротивної сили.
Низка обрядів перед Святвечором була пов'язана з домашньою худобою, аби та не хворіла, плодилася та приносила користь на господарстві. Вдарити в цей день будь-яку тварину – великий гріх! У цю ніч, опівночі, всяка німина людською мовою розмовлятиме з Богом. Бог запитає, як їй ведеться у господаря. Якщо господар не б'є її і добре годує, вона похвалить його перед Богом, а коли б худоба голодна була і заплакала, то нехай потім нарікає такий господар сам на себе, якщо йому не поведеться з худобою в наступному році.
За стіл родина сідає, як в небі з'являється перша зірка, яка символізувала час народження Ісуса Христа. Перед тим, як сісти до столу всі моляться та дякують за те, що діждали Різдва. На столі запалювали свічку. Далі голова сім'ї проказує спільну молитву та подяку за те, що родина в повному складі зібралася за столом.
Свята Вечеря – це спільна вечеря всього роду. Навіть мертві родичі і безвісти загинулі – всі мають у цей вечір зібратися разом, щоб трапезувати цілим родом.Живі, пам'ятаючи своїх мертвих родичів, ставили для них кутю та узвар на вікнах. Молилися за покійних родичів, а далі за себе: “Господи, захисти худібку мою від звіра, а мене грішного (ім'я рек) від віри поганої та від безвір'я – на росах, на водах та на тяжких переходах. Дякуємо Богові Святому, що поміг нам дочекатися у мирі і спокої цих Божих свят. Та поможи, Боже, їх у радості відправити і від цих за рік других дочекатись. Амінь”.
Далі родина починала вечерю. Спочатку їдять кутю, а потім – голубці, вареники, смажену рибу, капусту – все, що готувалось, а запивають узваром.
Якщо на цей час трапиться сторонній чоловік, його теж запрошують до столу. Гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків, приносив щастя в дім. Під час вечері виходити з-за столу не годиться, розмовляти багато – теж не добре. Кожна подробиця під час вечері має віще значення: якщо тінь на стіні подібна до скирти – буде врожай на хліб, до копиці – сіна буде багато, до дерева – садовина вродить…Якщо син під час вечері пчихне – батько дарує йому лоша, бо це знак, що козаком буде. Якщо ж пчихне дівчина, то це знак, що вона в господині збирається, і батько їй теля, буває дарує – “на щастя”.
На Гуцульщині та на Покутті заможніші ґазди несуть вечерю до бідніших. Цей звичай пов'язаний зі спомином про померлих родичів.По вечері починаються забави. Малі діти бігають по долівці, тішаться ялинкою, залазять під стіл і там “квокчуть”, – “щоб квочки сідали”. Мати їм кидає за це в солому горішки та дрібні гроші.
Не у всіх регіонах, але подекуди після вечері по хатах вже ходили колядувати найменші діти. Такий звичай побутує в деяких районах Закарпаття, зокрема, на Рахівщині. А пізно ввечері господарі та господині йшли на велику нічну службу – всеношну. На службу приходять колядницькі ватаги, які вже з наступного дня будуть колядувати по селу, та насамперед колядують у церкві під час святкової літургії.
“Про Захід”
