Ця стаття, безумовно, стане ностальгічною для старшого покоління ужгородців, а містяни середнього віку зможуть відкрити для себе щось нове, аби, якщо стане цікаво, розпитати про усе це своїх батьків та бабусь-дідусів. Бо ще якихось 50 років тому Новий рік в Ужгороді святкували справді зовсім не так, як зараз. А як саме – ми розкажемо вам, показавши підбірку газетних публікацій за останні 50 років з фондів Закарпатської обласної бібліотеки ім. Ф.Потушняка.
Перше, що кидається в очі, гортаючи номери старих радянських газет за грудень і січень – це дуже спокійне ставлення до самого свята Нового року. Статей на новорічну тематику тоді майже не було, стосувалися вони переважно багатства асортименту в продуктових магазинах або сухо повідомляли про небезпеку від свічках та ваті на ялинках. Зображення ужгородської ялинки вперше вдалося знайти у «Закарпатській правді» аж за 1980 рік – до того преса не балувала своїх читачів повідомленнями та фотографіями про встановлення в Ужгороді ялинки чи якогось свята запалення вогнів на ній.
Цікаво, що судячи з деяких заміток, серії новорічних «ранків» та «йолок» починалися не в останні тижні грудня, як це заведено зараз, а з 1 по 12 січня – у дні шкільних зимових канікул. В одній із заміток ішлося також про те, що на канікулах посилено працюватимуть лижні школи, а школярів залучатимуть до походів на лижах на екскурсії до лісорубів та в колгоспи.
50 років тому, в останній день 1969 року, газета «Закарпатська правда» писала: «Дід Мороз постарався організувати гідну зустріч року 1970, заздалегідь прикрасивши гори й доли білим нарядом. Оптимісти-синоптики, роблячи приємне батькам, які вже купили і поки що тримають від дітей в секреті новорічні подарунки – ковзани, лижі й сани, – запевняють, що зима найближчим часом не відступить, і дощу, як інколи в нас буває, завтра в обласному центрі не буде.
Новий рік уже на порозі. Удесятирились черги в перукарнях, на повну потужність працюють ательє мод, поставивши на прямо-таки промислову основу випуск новорічних нарядів. Постаралась зробити приємне ужгородцям і армія працівників торгівлі. До святкового столу тільки Ужгородський комбінат громадського харчування виставив понад тисячу тортів, а в його чотирьох цехах кулінари випекли більше 20 тисяч різноманітних тістечок.
«Золотий ключик» у передсвяткові дні перетворився зі звичайного кондитерського магазина в арсенал подарунків. 10 тисяч красивих коробочок, корзинок, кульків з солодощами вже виготовили тут, ще стільки ж розіслали на замовлення профспілкових організацій, заводів, фабрик, установ міста.
А ось ще цифри. Тільки кооператори області за 5 днів реалізували ужгородцям на передсвятковому ярмарку, відкритому на ринку, 19 тонн м’ясних і ковбасних виробів, 5 тонн рису, 15 тонн інших круп та борошна, 70 тонн свіжих овочів, 13 тонн фруктів, горіхів, багато різноманітних консервів».
Цікаво, що в Ужгороді того року діяло міське бюро добрих послуг, в якому роль Діда Мороза виконував працівник Ужгородського комбінату побутового обслуговування Василь Вербич. Йому з усіх куточків краю надсилали листи, на які він повинен був відповідати. Також до бюро надсилали подарунки з проханням занести їх конкретним людям. Стелажі в бюро у грудні 1969-го були завалені сумками, ковзанами, лижами, світерами та іншими речами, які помічник Діда Мороза мав рознести за 200 адресами. Газета писала, що чимало було і грошових переказів, «автори яких, сподіваючись на хороший смак Діда Мороза просять придбати подарунок і передати його Тані, Олі, Івану Степановичу». Одним із найдивніших замовлень того року був букет свіжих квітів. Телеграмою з Ленінграда цей букет разом із пляшкою шампанського просили опівночі принести в один із будинків на Ленінградській набережній. Цікава була послуга – нічого не скажеш!
У тій же газеті писали, що вогні головної ялинки міста на площі Театральній засяяють ввечері 31 грудня. Але про те, що це супроводжуватиметься якимось святковим заходом, не повідомляли і читачів на це дійство не запрошували.
На початку 1970-х в газетах перед Новим роком почала з’являтися перша реклама – в основному запрошення відсвяткувати у ресторанах, відвідати виставки-продажі, придбати у магазинах різноманітні товари.
У газетних публікаціях список бажаних подарунків для дітей розрісся від санчат і ковзанів до іграшкових луноходів і ляльок, пухнастих ведмежат і зайців. У 1973-му ялинок у місті було кілька, газета «Закарпатська правда» згадувала про те, що «лісові красуні у святкових шатах прикрасили і нові мікрорайони міста, але найбільше пожвавлення панує біля найвищої та найгарнішої ялинки на площі Театральній». Якою того року була головна ялинка міста – газета не показала, як і не розповіла, яке саме пожвавлення панувало біля неї. Зате згадала, що до Нового року фабрика індпошиття ім. Жданова виготовила близько 400 чоловічих костюмів та більше тисячі жіночих суконь і пальт. Ужгородське бюро добрих послуг працювало і в 1970-х, замовлення воно приймало з усіх куточків СРСР.
От що не змінилося з тих пір – це настрій передноворічного шопінгу. У 1976-му, наприклад, ужгородців знову запрошували відвідати передноворічний ярмарок, от тільки не подумайте, що там продавали ялинкові прикраси, ялинки чи гірлянди якісь. Куртки, пальта, взуття, дитячий одяг, тканини, господарські товари – словом, звичайний собі ринок. Хоча різні новорічні товари, звісно, теж продавали – в універмагах та культмагах споживчої кооперації.
Газети на початку 1980-х також згадували площу Театральну, як місце, без якого ужгородці не уявляють собі відзначення Нового року. Продавщиці новорічних іграшок у магазині на вулиці Суворова у 1980-му розповідали газеті «Закарпатська правда», що вперше за 15 років роботи бачать такий наплив покупців. Лише ялинкових прикрас різних форм вони продавали 70 найменувань, кожної торкаючись вкрай обережно, аби не розбити.
З тих років почалася, до слова, і щорічна кампанія із заміни живої ялинки штучною. Грудневі газети час від часу друкували статті про ялинкове браконьєрство, необхідність посилити контроль за заготівлею та реалізацією ялинок та альтернативу живим ялинкам.
«Все популярнішими стають так звані новорічні букети, – писала «Закарпатська правда» у 1984 році. – Дійсно, в умовах обмеженої площі міських квартир набагато доцільнішою і ефективнішою є композиція з 4-5 гілок смереки чи сосни, прикрашених традиційними новорічними атрибутами. Заодно знімається з порядку денного проблема діставання ялинки (звичайно ж, на користь природи)».
Перші експерименти у цій сфері почав, за даними газети, Ужгородський радгосп декоративних культур, який постачав квітковим магазинам відходи лісозаготівель та хвойні гілки. Працівники магазинів із цього робили композиції, які можна було ставити у вази або кріпити на стінах. Навіть газети у 1980-х признавали, що ужгородцям непросто купити до свят ялинку, бо продають їх на лісоторгових складах, куди людям незручно діставатися.
Початок 1990-х – і от вперше в грудневих газетах з’являється св. Миколай: читачам нагадують, хто цей такий, чому приносить дітям подарунки та якою давньою є у нас ця традиція. Економічні проблеми примушують ресторани активно рекламуватися. Зустріти Новий рік за святково сервірованими столами наперебій запрошували зі сторінок газет Дзеркальний та Великий зали «Коруни», «Червена ружа», «Трембіта», «Едельвейс», «Космос», «Зустріч» та інші ресторани міста.
Ті часи вже багато хто з читачів пам’ятає, але реклама Угорського залу готелю «Закарпаття» нині виглядає все одно незвично. Якщо ще за кілька років до цього на новорічні святкування у ресторани газети запрошували дуже скромно, то у «Новинах Закарпаття» за 1995 рік реклама готелю «Закарпаття» вже зображує доволі відверто одягнену молоду жінку. Відзначити Новий рік готель пропонував у компанії Діда Мороза та Снігуроньки за смачною вечерею, яка коштуватиме, мовляв, зовсім недорого – близько 3 мільйонів карбованців. Слід відзначити, що це було більше місячної зарплатні більшості спеціалістів, тож про «недорого» можна було посперечатися.
Тоді ж газети почали вперше згадувати про те, що на заміну хлопавкам у місті почали масово з’являтися різні петарди та феєрверки, які через невміння їх правильно використовувати часто завдавали шкоди людям та майну. «Новини Закарпаття» згадували, що у 1995-му від сигнальної ракети, що потрапила під стріху, в Ясіні згоріли два поверхи турбази «Едельвейс», в Ужгороді вигоріли приміщення та обладнання чергових метеослужби аеропорту, на вулиці Джамбула ракета потрапила в автомобіль «Ауді», який теж вигорів, а на вулиці Заньковецької через необережність господаря зайнялася квартира.
А тепер погляньте на фото з газети «Новини Закарпаття» за 1998 рік. На ньому чи не вперше показали новорічне дитяче свято біля ялинки, встановленої у вестибюлі ОДА. Цікаво, що ялинку тоді прикрасили повітряними кульками – такого новорічного дизайну мені до цього бачити не доводилося.
Той же 1998-ий став роком заснування чудової місцевої традиції, яка збереглася й досьогодні. Тоді вчителі та учні ЗОШ № 2 вперше у якості святкових Миколайчиків вийшли у центр міста, пригощаючи перехожих цукерками. Волонтерів-Миколайчиків було всього близько 20-ти, нині ж стати помічниками Миколая 19 грудня зголошуються більше тисячі ужгородських школярів.
У 1999-му на шпальтах газет з’явилася врешті і програма новорічних святкувань. На запалення вогнів на обласній ялинці, прикрашеній на площі Народній, дітей і дорослих запрошували аж 29 грудня. А в новорічну ніч ужгородців кликали на площу Театральну, де о 23.00 мала стартувати святкова програма зустрічі 2000 року. До слова, головну обласну ялинку на ужгородській площі Народній встановлювали тоді просто на проїжджій частині перед будівлею ОДА.
Міська ж ялинка свого розташування на Театральній не змінювала – крім одного року, коли її в рамках експерименту встановили на площі Петефі. Але про це, а також еволюцію вигляду міського новорічного дерева, розкажемо наступного разу.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
