Загублені на Закарпатті: як херсонські зоозахисники розшукували собак, яких загубив перевізник (Фото, відео)

Опубліковано:

Ця історія пригод двох друзяк-собак з херсонського притулку на Закарпатті, віримо, не залишить байдужим нікого. Більше тижня чотирилапих розшукували на Мукачівщині, Виноградівщині, Берегівщині. Світлинами однієї із загуб – Білки – було обклеєне усе Мукачево. З Херсона терміново приїхали куратори собак. У пошуках їм активно допомагали мукачівські зоозахисники і прості закарпатці. Кожен допомагав, як міг. Хто активно шукав-дзвонив-розпитував, хто добрим словом… Шукали всі.

А все починалося досить прозаїчно: двох вже дорослих собак, на яких очікували їх нові сім’ї закордоном, майже водночас (!) загубив один і той же перевізник (!) на Закарпатті.

Першою пропала Білка, згодом втекла й Пеппі, розповідає волонтер “Помощь Бездомным Животным Шанс-ХерсонAngelina Morozova.

Обидві собачки – вихованці притулку “Помощь Бездомным Животным Шанс-Херсон“, кожна має свою нелегку долю. Білка вже дорослою, після важкої автотравми, потрапила до волонтерів. А Пеппі виходили-винянчили з двотижневого віку, “витягли” її – ніхто не вірив, що вона виживе.

Білка

Для обох собак зоозахисники знайшли хороші і перевірені сім’ї в Бельгії. Залишилася дрібниця – перевезти їх туди. І ось тут почалися проблеми.

Пеппі і Білка

До Львова доїхали без пригод. А ось на Закарпатті…

Білка у Мукачеві зірвалася у перевізника з повідка і … втекла. Пеппі він втратив у Вілоку, поблизу угорського кордону. Надіслав лише відео, на якому зляканий песик щодуху втікає по мосту.

За 1500 км від тих місць, в Херсоні, у мене зупинилося серце від безсилля … Дві собаки, в яких вкладена частинка себе, загублені так далеко від нас і в різних місцях одна від одної, 70 км між Мукачево і Вілок. Поплакати і забути – це не про нас. Ми прийняли рішення, що потрібно шукати. – розповідає Ангеліна.

Спочатку пошуком займалися Люда, волонтер з притулку, в якому жила Білка, та зоозахисниця Віталія із Запоріжжя. Жінки розділилися і шукали водночас у двох місцях. Але їх пошуки і намагання не принесли результатів.

Згодом до пошуків, які велися поблизу угорського кордону (а саме там бачили по вечорам білу пухнасту собаку), приєдналася й Ангеліна Морозова, яка полишила притулок на волонтерів і терміново вилетіла до Львова, звідки на таксі доїхала до Закарпаття. А далі…

Як тільки ми під’їхали вночі до заправки, під колеса вибігла Пеппа … – згадує Морозова. – Я вискочила з машини, але собака, яка кілька днів була безперервно в стані жаху, не впізнала мене і втекла в поля. Сльози висохли, руки перестали тремтіти і ми почали розкладати ковбасу з седативним гелем всередині в надії, що вона повернеться за їжею. Дві доби безперервного очікування…

Складність пошуку була ще й в тому, що частина поля, де можна було шукати і кликати Пеппі, була вже угорської територією. А отже, ходити там не можна було. Але херсонці все одно ходили-їздили-дивилися.

А тут ще й сніг випав: побачити білу собаку у білосніжних полях – нереально. Тиждень волонтери жили в автівці на кордоні. Їх вже знали всі жителі села, прикордонники, заправники.

Ми і пастку ставили, і камеру під містком, де хтось з’їв розкладену нами їжу. І в один момент просто не залишилося сил і почалася істерика. Залишатися там я більше не могла, в притулку назрівала катастрофа: 3 людини цілодобово працювали на знос і у них теж почався нервовий зрив.

Ніхто вже не вірив що собаки знайдуться. Але я знала точно, без них не повернуся, а значить повинна знайти! – каже волонтерка.

Увечері, після цілого дня пошуку, херсонці приїхали на АЗС знову чекати Пеппі. Заправник умовляв їх поїхати відпочити, але жінки навідріз відмовилися. І мали рацію. Пеппі з’явилася на дорозі.

Заскочили в автівку і поїхали. Пеппі бродила сама-самісінька по дорозі в ночі. Собака зупинилася перед машиною, обійшла її навколо і підійшла до дверей, певно, від відчаю і голоду. Пеппі втомилася тікати і ховатися.

Віталія обережно взяла її за холку, Ангеліна миттєво відреагувала: схопила і закинула в авто.

Половина щастя була в машині. Ми виїхали в Мукачево, на кордоні нас більше нічого не тримало. Там було дуже боляче дивитися на те, як угорці ставляться до своїх собакам: дрібних, голодних, зворушливих беззахисних жебраків ганяли ногами … – пригадує Морозова.

До Мукачева жінки привезли окрім Пеппі, ще й собак, яких підібрали на кордоні.

Я не змогла пройти повз 4-х кілограмової собачки, яка навіть не просила їжу ні у кого, а приречено шукала її вздовж траси, і жахливовиснажених мами з цуценям, які, трясучись, прийшли на заправку в пошуках крихт їжі. – каже жінка.

А зранку – нові пошуки. Ще ж не була знайдена Білка. ЇЇ світлинами було обклеєне усе Мукачево, всі його закутки були “прочесані” волонтерами. Купа дзвінків, але всі повз: бачили просто схожих собак. Прийшлося змиритися з тим, що у місті Білки нема. Її тут ніхто не бачив. Перелякана і нещасна собака просто зникла, розчинилася.

І ми забули дихати, коли нам зателефонували ввечері діти з сусіднього села і прислали фото з Білкою. Помчали туди. Але на жаль, Білка настільки була дезорієнтована, що нікого не впізнала.

Всю ніч ми колесили по селу, але Білки ніде не було. – розповідає Ангеліна.

Раптом через кілька годин волонтерам подзвонила жінка і сказала, що собака лежить в полі. За 25 км (!) від Мукачева, від того місця, де вона загубилася. Бідова собаця поверталася додому, в притулок, але, на жаль, не в ту сторону.

А далі все було, як в кіно. Приїхали, побачили залякану, зневірену собаку, яка не довіряла нікому, втікала, ледь побачивши людей здалеку.

Перед нами була собака, яка намагалася вижити, весь час на сторожі, без сну і відпочинку. – згадує жінка.

Розклали фарш зі снодійним гелем і стали чекати. Голод виявився сильнішим за страх. Білка повернулася і все з’їла, але … здаватися не хотіла і знову намагалася втекти. Снодійне все не діяло.

Щоб знову не загубити собаку, Ангеліна пішла за нею, очікуючи, та почне засинати. На шляху трапилися зарості, в яких сонна Білка почала застрягати. Саме там вдалося схопити перелякану собаку.

Ось така історія і ось такі ми. Скажете, божевільні? Можливо. Але всі наші собаки для нас дійсно рідні. У прямому сенсі, без алегорій і перебільшень. Скільки нервів згоріло і сліз вилилося за час пошуків – не описати. – каже Ангеліна.

Що далі? Білка і Пеппі на платній перетримці у Львові відіспалися, від’їлися. Разом з ними херсонці вивезли 6 (!) підібраних на Закарпатті безпритульних собак.

Як повідомила мукачівська волонтерка Кароліна Бровді, обидві собаці вже у Бельгії у нових сім’ях. Щасти вам, друзяки!

Про Захід

Про Захід