Коли Владислав Бушко та його батько Юрій Михайлович вирішили створити підприємство з вирощування грибів, над ними сміялися усі знайомі: мовляв, продавати на Закарпатті штучно вирощені гриби – це все одно, що в Сибіру пропонувати людям купити сніг. Однак нині це підприємство вирощує і продає близько тонни глив на місяць, і це в часи кризи, коли об'єми продажів у порівнянні з попередніми роками значно скоротилися.
“Багато років тому я придбав у селі Зарічеві Перечинського району будівлю старого корівника. Тоді ще я не знав, для чого вона мені знадобиться, – розповідає керівник підприємства “Орфей”, ужгородець Владислав Бушко. – Спершу планував розводити свиней, потім думав над тим, аби вигодовувати гусей на фуа-гра. А якось прочитав у газеті статтю про вирощування грибів. Почав шукати інформацію і дізнався, що у Мукачеві є чоловік, котрий цим займається багато років. Я поїхав до нього і привіз перший матеріал. Вирішив для сміху виростити трохи грибів у Зарічеві. А коли вийшло, став працювати над цим серйозно, створив підприємство, почав їздити по всій країні у пошуках матеріалів і додаткової технічної інформації”.
У 2005-му, коли Владислав тільки почав працювати у грибному бізнесі, ринок був переповнений польськими шампіньйонами. Тому ужгородець вирішив спробувати вирощувати гливи – звичні для нас гриби, які, між тим, високо цінуються у всьому світі як за смаком, так і за користю. В Європі такі господарства вважають ще й екологічно чистими, бо дозволяють утилізувати відходи сільського господарства: солому пшениці, кукурудзяне бадилля тощо.
“Для глив не потрібен такий складний компост, як для шампіньйонів, однак вони більш вибагливі до умов, в яких проростають. Ми мусимо забезпечити гливам постійний притік свіжого повітря, який взимку потрібно підігрівати, підтримуючи разом з тим його вологість”, – каже Владислав і показує, як на його господарстві з'являються гливи.
Все починається із заготовки соломи. Відходи зернових купують, привозять на підприємство, ріжуть на дрібні частини і пропарюють. Підготовлену солому змішують із міцелієм (грибницею) і все це під пресом забивають у великі поліетиленові пакети. Ці пакети підвішують у кілька рядів у першому приміщенні – так званому інкубаторі. Там досить тепло і волого, підтримується постійна температура, яка дозволяє спорам “прокинутися” і почати проростання.
На цьому етапі всі пакети переносять до іншого приміщення, де знову підвішують. У певних місцях в пакетах роблять дірки, через які приблизно за тиждень почнуть виростати грибні “родини”. В одному сорті глив “родина” може складатися навіть із сотні грибних “шапочок”, в іншому їх значно менше, зате вони крупніші.
Так само від сорту залежить час дозрівання і збору урожаю. Займає це від одного до двох тижнів. Після цього працівники господарства зривають стиглі гливи, обережно складають їх до ящиків і везуть на реалізацію. Процес цей безперервний, оскільки кожного дня дозріває чергова партія грибів. І так аж до того часу, поки грибниця в пакеті не виснажиться, й потрібно було закладати плантацію у мішках.
Придбати гриби ПП “Орфей” нині можна в кількох супермаркетах Ужгорода. Власник господарства Владислав каже: взимку його гливи продаються краще, ніж влітку. Їх купують для приготування найрізноманітніших страв: супів, підлив, салатів, начинок. Владислав також дуже любить солити свої грибочки. А ще додає: гливи дуже прості у приготуванні. Вони не потребують попереднього відварювання, а готуються не більше 15 хвилин.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”
