Соціум

Ужгородський хенд-мейд: різьблені свічки від Оксани Півуш (фото)

Оксану Півуш знає чимало ужгородців. Вже багато років вона продає вироби ручної роботи на підході до пішохідного мосту з боку площі Петефі. Це її улюблене місце, де були продані сотні, якщо не тисячі хенд-мейд прикрас, де можна спілкуватися з туристами, розповідати про свої вироби місцевим, знайомитися з іншими майстрами і майстринями. Нині Оксана розповіла “Про Заходу” про те, як почала займатися хенд-мейдом і як перетворила його на свій основний заробіток.

Оксану Півуш, порівняно з іншими ужгородськими хендмейдерками, котрі почали працювати на цій ниві всього по кілька років тому, можна вважати піонером цього бізнесу в Ужгороді. Вона почала створювати прикраси ручної роботи більше десяти років тому. За цей час не лише покинула основну роботу у кредитній спілці, а й розширила коло своїх клієнтів настільки, що нині не встигає виконувати нові замовлення. Навіть біля мосту вже продає свої вироби не так часто. Аби мати більше часу для творчості, скооперувалася з подругою, котра отримала офіційний дозвіл, і тепер біля столику на площі Петефі вони стоять по черзі.

З чого ж усе почалося? Оксана сміється, показує на свою доньку Агнесу і каже: з неї. “Доньці було років 10, вона побачила книжку по бісероплетінню і захотіла навчитися, – розповідає майстриня. – Оскільки виходило не дуже, дитина швидко перегоріла, а мені сподобалося. Я почала читати, шукати нову інформацію, багато плела і вдосконалювалася. Зробила кілька прикрас для доньки, потім ще кілька продала. Зрозуміла, що так можна підробляти. Я тоді вирощувала дуже гарні гладіолуси і виносила їх продавати біля мосту. Біля квітів ставила столик із прикрасами, які одразу почали непогано продаватися. Ґердани робила, кольє, браслети, джгути.    

Купували їх як місцеві, так і туристи. Мої вироби поїхали вже у всі сусідні країни, Канаду та США. Найдалі одна прикраса помандрувала до Австралії, але то було замовлення через Інтернет, і пересилка коштувала навіть дорожче, ніж сам виріб.

Щодо візерунків на виробах з бісеру, то тут найпопулярнішими залишаються національні мотиви, геометрія під вишивку та особливо маки. “Національні кольори дуже добре розходилися в період революції та одразу після неї. Тепер, на жаль, бачу спад моди на прикраси у синьо-жовтих кольорах”.

Оксана каже, що найбільше її стимулюють до роботи гарні відгуки клієнтів, коли вони підходять, кажуть, що вже кілька разів купували її вироби, дарували близьким, вони добре носяться і приносять радість. Майстрині взагалі таланить на хороших людей, адже на відміну від інших хендмейдерок, котрих не раз намагалися ошукати, Оксані навпаки – дарували її ж вироби. Одна така неймовірна історія сталася два роки тому. Оксана дуже довго вишивала дорогим чеським бісером сукню, оздобила її розкішними маками і виставила на продаж. Коштував виріб недешево – 150 євро. Один літній український емігрант з Бельгії написав, що хоче її купити, казав, що це має бути подарунок для особливої жінки. Перерахував 150 євро, а коли Оксана спитала, куди відправляти сукню, відповів, що це – подарунок для неї самої ж. Нині Оксана згадує, що тоді просто не змогла втримати сліз, настільки вразив її цей благородний вчинок. Сукню вона неабияк береже, одягає її лише на особливі свята, наприклад, була у ній ведучою свята вишиванки, яке вже кілька років поспіль проводять в Ужгороді до Дня Незалежності України.

Що ж до свічок, то їх Оксана виготовляє не так давно. Ідею привезла з віденського різдвяного ярмарку все та ж доня майстрині, котра побачила там гелеві ароматизовані свічки з цікавими наповнювачами.      

“Донька сказала: “Давай зробимо!”, і я цим зацікавилася, бо сама вже кілька років придивлялась до трохи іншого виду свічок – парафінових різьблених, просто не наважувалася почати. Пошукала в Інтернеті майстер-класи, тиждень їх дивилася, замовила матеріали і разом з донькою почала фантазувати.

Нині ми робимо два види свічок: гелеві та парафінові. Цікавинка гелевих полягає у тому, що тим спеціальним гелем можна заливати різні предмети: кольоровий пісок, мушлі, та все, що завгодно! До того ж, у гелеві свічки додають ефірні олії, в результаті чого вони виділяють приємний аромат.Парафінові різьблені свічки же робляться з очищеного харчового парафіну, який використовують навіть при виготовленні сирів. Він не має запаху, екологічно чистий, а коли теплий, легко піддається обробці. До парафіну додаються різні барвники, які наносяться на свічку шарами. Мокаємо у барвник, далі – в холодну воду, знову у барвник, знову у воду, і так близько 35 разів. Чим свічка ширша, ти більше разів її обмокували. Далі у майстра є менше 15 хвилин, аби вирізьбити свічку, доки вона тепла. Я працюю лише ножиком, але у професіоналів є купа різних спеціальних інструментів, якими вони вирізають візерунки. Спочатку різьблення мені давалося важко, доводилося свічки переплавляти, але поступово навчилася, і тепер працюю впевненіше”, – ділиться “секретами” роботи Оксана.

Вона розповідає, що найкраще свічки розходяться через Інтернет, але придбати їх можна і біля ужгородського пішохідного мосту. Оксана їх, щоправда, виносить лише тоді, коли торгує сама – надто вже вони крихкі, тож поводитися з ними треба обережно, аби не відкололися різьблені грані. Коштують такі свічки від 40 гривень.

Також Оксана зізналася, що вже кілька років хенд-мейд є єдиним її заробітком. Скільки саме жінка заробляє щомісяця на своєму маленькому бізнесі, сказати важко, адже все залежить від кількості замовлень і недоспаних через роботу ночей. Але сума ця точно перевищує навіть підвищену недавно мінімальну зарплатню, тож людям, котрі не вірять, що улюблене хобі може стати повноцінним заробітком, варто по-новому подивитися на такий популярний нині хенд-мейд.

 

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

+ 8 = 16