Соціум Тема тижня

«Zero waste» від Оксани Чайки: як навчитися жити без сміття (Фото)

Ужгородка Оксана Чайка – молода мама, успішна хенд-мейдерка, яка виготовляє біжутерію, і вже рік, як людина, котра живе сама і надихає інших жити у стилі «zero waste». «Zero waste»– це популярний у світі рух, який пропагує максимальне зменшення кількості сміття та відходів. Ідея його полягає в тому, аби побутові відходи потрапляли не на сміттєзвалища, а перероблялися, не шкодячи довкіллю. Як відомо, наша планета нині просто тоне у смітті, щорічно у водах світового океану опиняється близько 12 тонн пластику. Якщо людство не зменшить кількості цього сміття, то вже через кілька десятиліть пластику в океані буде більше, ніж риби. Саме тому свідомі люди почали відмовлятися від використання пластику та поліетилену, повертаючись до всього натурального і багаторазового. Чи правда, що жити у стилі «zero waste» – дорого і важко – дізнавався «Про Захід».

– Оксано, як ви прийшли до ідеї «zero waste»?

– Я думаю, кожній свідомій людині нині дуже неприємно бачити ті гори сміття, які несуть річки під час повеней, які скидають у лісах, накопичують на сміттєзвалищах тощо. Нещодавно я дізналася, що лише за рік сміттєзвалище в Баранинцях «виросло» вгору на 3 метри. У нас на Закарпатті проблема із засиллям сміття взагалі є дуже нагальною, нема сміттєпереробного заводу, дуже мало пунктів прийому вторсировини, низька культура сортування сміття. Якось, рік тому, в соцмережах я натрапила на мінімалістичне фото  з інформацією про «zero waste». Почала читати, зацікавилася і подумала, що теж хочу спробувати відмовитися від використання пластику та поліетилену. Власне, ідея руху є ширша, тобто будь-яка річ в побуті має бути натуральною, служити якомога довше, а потім мусить потрапити на переробку.

Спершу я пошила собі екоторби, почала ходити з ними на закупи. Замість тоненьких пакетів у супермаркетах почала пакувати куплені овочі, фрукти, сипучі продукти у невеличкі бавовняні мішочки. Таким чином моя сім’я майже повністю відмовилася від використання поліетилену.

Оксана Чайка

– Як поставилися до такого захоплення ваші рідні та друзі?

– Сім’я мене одразу підтримала, а от друзі спершу навіть відмовляли, мовляв, один у полі – не воїн, і моя відмова від пластику не змінить загальної ситуації. Я ж їх переконувала, що це – лише відмовки, потім почала скептикам дарувати натуральні предмети замість тих пластикових, які вони використовували у побуті. І тепер можу з гордістю сказати, що вже понад 10 моїх друзів також «заразилися» ідеєю «zero waste» і відмовилися від використання багатьох таких звичних, але дуже шкідливих для довкілля речей.

– Які речі ви маєте на увазі?

– Наприклад, найпростіші соломинки. Чи знаєте ви, що у США щоденно використовують 500 мільйонів соломинок? На жаль, української статистики я не знайшла, але цифра теж має бути вражаюча, бо щодня у кав’ярнях, кафе та ресторанах нам подають напої з соломинками, а іноді навіть одразу з двома в одній склянці. Ці гори соломинок потім розкладаються на сміттєзвалищах дуже довго, або спалюються, забруднюючи повітря. Натомість я використовую сама і «підсадила» своїх друзів на дуже зручну багаторазову металеву соломинку. Завжди ношу її в сумці в зручному чохлі, а вдома мию, використовуючи спеціальний йоржик. Так само я ношу з собою і багаторазову бамбукову чашку для напоїв, тож у кав’ярнях прошу налити мені каву у свою чашку, не використовуючи умовно паперові одноразові горнятка, котрі насправді мають пластикову плівку, що не дає їм розкладатися довгий час.

– Я знаю, що ви навіть почали продавати так звані екофрендлі речі, закликаючи в соцмережах спробувати екотовари.

– Так, ідея з продажем виникла після того, як кожного разу, купуючи собі в побут якусь одну річ, доводилося багато платити за доставку. В Ужгороді досі майже не було місць, де люди могли придбати екотовари для дому, тож я орендувала поличку в магазині «Пряно» і почала активно розповідати у соцмережах про те, як можна недорого замінити шкідливі для довкілля побутові предмети натуральними.

– Чи бачите зацікавленість ужгородців?

– Бачу. Свідомі ужгородські кавомани, розуміючи, скільки паперових стаканчиків та соломинок вони щодня використовують, доволі активно почали цікавитися бамбуковими багаторазовими чашками, які я замовила з Великобританії. Виробник гарантує, що така чашка прослужить власнику 10 років. Навіть так званий рукав, щоб не обпектися, на цій чашці виготовлений з харчового силікону, тобто безпечний для довкілля.

Популярні також металеві соломинки і люфа – натуральна губка для тіла чи миття посуду. Часто ми миємо посуд синтетичними губками і навіть не задумовуємося над тим, скільки їх викидається на смітник і скільки часу вони потім там розкладаються. Натомість є доступний екозамінник таким губкам – люфа.

 Це такий різновид кабачка, який після дозрівання висихає, стає волокнистим і перетворюється на губку. Використовувати одну губку можна кілька місяців, вона не смердить, довго тримає форму. Якщо разом з нею застосовувати натуральне мило для миття посуду, можна взагалі відмовитися від шкідливих хімікатів, які забруднюють річки, шкодять здоров’ю, а до всього ще й продаються у пластиковій тарі. Нещодавно я привезла до Ужгорода ще й бамбукові зубні щітки і бамбукові вушні палички, якими можна замінити пластикові аналоги, присутні в кожній оселі.                  

– Чи лишилося в побуті щось таке, чому ще не придумали ековідповідник?

– Мені важко сказати, але останнім часом справді на ринку стає все більше товарів, які можуть замінити шкідливу для довкілля синтетику. Я ставлюся до «zero waste» без фанатизму, навіть у мене з’являються вдома поліетиленові пакетики чи пластикові тари, наприклад, від рідкого прального порошку. Але я вірю, що якби кожен із нас почав із найпростішого – сортував сміття і ходив на закупи з екоторбами і мішечками – ми могли би зробити перший крок у напрямку подолання сміттєвої проблеми.

– А «zero waste» – це дорого?

– Насправді ні. Найдорожче моє придбання – домашній компостер, який я використовую у своїй квартирі для компостування органічних відходів. Він коштував близько тисячі гривень. А зазвичай ековідповідники дорожчі за синтетичні ненабагато. Наприклад, люфа, губка для миття посуду, коштує 20 гривень, бамбукова зубна щітка – 40, упаковка зі 100 вушних паличок – 45, екочашка – 400 гривень тощо. Тобто для свідомої людини, яка прагне зберегти планету, це не такі вже й великі затрати.

– Чи є у вас плани щодо того, аби познайомити з «zero waste» ще більшу кількість ужгородців?

– Я би дуже цього хотіла, і вже мала розмову з молодіжним об’єднанням «Зелений варош». Разом ми плануємо організувати щось на зразок екологічного пікніка, де розкажемо гостям про кроки, які дозволять зменшити кількість відходів у світі. Це точно буде не останній захід, бо мені дуже хочеться аби ця проблема завжди була на слуху, а ідея «zero waste» ставала все популярнішою серед людей.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

15 − 6 =