Ні для кого не секрет, що майже під усією територією Ужгорода знаходяться величезні запаси мінеральної води. Вона легко може стати візитівкою міста, текти з фонтанчиків у парках та скверах, прохолоджувати у літню спеку і лікувати протягом усього року. Тому туристам і гостям міста соромно навіть зізнаватися, що в місті є всього один облагороджений бювет, де можна скуштувати ужгородську мінеральну, та й той знаходиться на території, куди туристи заглядають рідко, – у лікарні.
А між тим, про корисні властивості води, яку добували з надр Ужгорода, знали у нас здавна. Перші відомості про використання мінеральних вод належать ще до ХVІІ століття. Тоді біля джерел з лікувальною водою викопували в землі ями-купелі, які викладали камінням і приймали в них ванни. Однією з таких водолікарень була “Квасна вода”. Вона знаходилася в районі сучасного автовокзалу № 2 на вулиці Підградській.
Світлана Совіна, донька історика і краєзнавця Петра Сови, згадує, що до кінця Другої світової війни в Ужгороді не була широко розповсюджена традиція пити мінеральну воду. “У тій воді купалися, але в місті не було бюветів, де люди її пили. Такі з’явилися вже в радянські часи, коли почали активно вивчати родовища. Я не знаю, чому закрилася купальня на вулиці Підградській. Пізніше на її місці стояв лише невеличкий павільйончик, де можна було набрати воду. Однак він не користувався великою популярністю, бо був трохи “схований”. Пізніше, пам’ятаю, його навіть переобладнали у магазин, який торгував кондитерськими виробами.
Набагато більше людей приходили попити воду до бювету біля хімічного факультету тоді ще УжДУ. Він був квадратний, з чотирьох боків стирчали краники. Пити було не дуже зручно, не можна було й набрати воду у велику ємність. Тому мій батько приходив з великим пляшками в один з двориків навпроти хімфаку. Там майже в кожному дворі були свої краники, з яких витікала мінеральна вода. Набирати там її можна було скільки хочеш”.
Невідомо, чи тече досі мінеральна вода у криницях на тих подвір’ях, однак бювет, про який згадує Світлана Совіна давно зник. Подейкують, що водолікарня “Квасна вода” занепала через поганий санітарний стан, а бювет через десяток років після закладення раптово припинив подавати воду, через що з часом був демонтований. Нині ніхто не може сказати достеменно, чому вода в цьому бюветі зникла, але старожили кажуть: всьому виною стали ремонтно-будівельні роботи в районі вулиці Підградської. Тоді, мовляв, була ушкоджена труба, що подавала воду з місця джерела, яке може знаходитися десь під нинішньою будівлею державного казначейства. Знайти старе джерело і усунути причину зникнення мінеральної води нині дуже дорого і складно.
Інший популярний серед ужгородців бювет з “мінералкою” згадав колишній багаторічний мер Ужгорода Еміл Попович. Він розповів, що у 50-х роках минулого століття дуже багато ужгородців приходило до скверу, якому не так давно присвоїли ім’я Героїв Майдану. “Коли точно пробурили свердловину біля нинішньої будівлі СБУ – сказати не можу, однак добре пам’ятаю, що спочатку там був просто фонтанчик з такою собі педалькою: натискаєш її сильніше – і струмінь води піднімається вище. Біля фонтанчика знаходився надпис, щось на зразок “Великі посудини для набирання води не використовувати”. Це було зроблено, ймовірно, для того, щоби біля бювету не утворювалася черга. Хоча надпис, звісно, не допомагав: люди постійно приходили до скверу з “корчагами””.
У 80-х роках на місці цього джерела збудували критий павільйон. До нього теж любили приходити люди, однак з часом цей куточок облюбували для себе місцеві безпритульні, котрі перетворили бювет на місце ночівлі і нічних гулянь. Оскільки прості ужгородці туди потикатися вже й боялися, павільйон міська влада вирішили розібрати. На його місці встановили стелу у пам’ять репресованим, бювет же обіцяли перенести трохи далі. Однак зрештою так і не відновили.
Еміл Попович також розповів, що найбільш активно шукали мінеральну воду в Ужгороді у кінці 70-х- на початку 80-х. Тоді ж знайшли джерела у Боздоському парку. “На 600-метровій глибині була “мінералка”, багата на залізо, а на 1600 метрах знайшли термальну воду. Пригадую, то був десь 1985-й. Коли та термальна вода почала литися на поверхню землі, фахівці виявили, що в ній дуже багато миш’яку. Коли ж вона потрапила у води Ужа, вся риба в районі парку піднялася на поверхню догори животом. Тоді небезпечну свердловину законсервували”, – розповів колишній міський голова.
Єдиний бювет, який зберігся у місті з тих часів, розташований на території дитячої лікарні і дендропарку Лаудона. Головний лікар УМДЛ Ігор Рошко розповів “Про Заходу”, що субтермальну мінеральну воду на території лікарні знайшли випадково – коли бурили свердловину для альтернативного водозабезпечення медичної установи.
“Ця 170-метрова свердловина отримала номер 597, знайшли її 1972 року. А у 1984-му словацькі інженери допомогли облаштувати подачу лікувальної води для потреб лікарні й у бювет. Вода зі свердловини не підходить для столового використання, зате вона чудово допомагає при недугах жовчної системи і нирок, бо має високий вміст кремнію.
Кілька років бювет не працював, бо сильні морози пошкодили труби. А у вересні 2011 року урочисто відкрили відремонтований бювет-каплицю, з відновленням якого допомогла греко-католицька громада міста.
Нині тут може будь-хто набрати воду, але на ніч сторож закриває бювет, аби він не перетворювався на квартиру для безхатьків. Людей до нас приходить багато, при тому, що смак у цієї водички дуже специфічний і багатьом не подобається. Але я вже казав, що вона не придатна для столового використання, нею добре лікуватися. При цьому не раджу пити більше стакану такої мінеральної води на день”, – каже Ігор Гаврилович.
Є ще один втрачений бювет, місцезнаходження якого ми не змогли встановити. На фото, знайденому в одному з путівників радянської доби, видно, як жінки п’ють водичку з фонтанчиків дивної форми. Підпис роз’яснює, що це бювети з мінеральною водою на бульварі Возз’єднання. Ніхто з опитаних нами людей не міг згадати, де саме знаходилися ці фонтанчики. Одні казали, що це, мабуть, нинішня площа Петефі, інші – що сквер хімфаку. Виявилося, що в радянські часи в Ужгороді була площа Возз’єднання (нинішня Петефі) і бульвар Визволення (нинішня вулиця Фединця). Скоріше за все, до книжки закралася помилка, і саме на вулиці Фединця, в районі того ж скверу хімфаку, знаходилося ще одне джерело “мінералки”, яким користувалися ужгородці і гості міста.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”
